справа № 380/21230/21
05 квітня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання незаконною і скасування податкової вимоги про сплату боргу, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання незаконною і скасування податкової вимоги про сплату боргу від 12.02.2021 № Ф-6157-51 на 37742,82 грн.
Ухвалою від 29.11.2021 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач з 2005 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, здійснював підприємницьку діяльність, перебував на спрощеній системі оподаткування. У зв'язку із фактичним припиненням господарської діяльності в грудні 2013 року позивач перейшов зі спрощеної системи оподаткування на загальну, доходів від підприємницької діяльності з того часу не отримував. 29.07.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 .
Так, уповноваженими особами фіскальної служби в порушення вимог ст. 14, ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом МФУ від 20.04.2015 № 449 лише 18.07.2021 надсилає на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 1212.02.2021 № Ф-6157-51 на 37742,82 грн, тобто за період більше як п'ять років. Тому вважає, що у позивача не може виникати обов'язку зі сплати єдиного внеску як особи.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 26.01.2022 (вх. № 6976), у якому зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Залізничний район м. Львова) як фізична особа-підприємець. Дата державної реєстрації 25.04.2005. Крім цього, позивач взятий на облік як платник єдиного внеску . 29.07.2021 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням. Згідно з інформаційними даними контролюючого органу, стан платника податків « 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)». Оскаржена вимога від 12.02.2021 сформована контролюючим органом, внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В оскарженій вимозі про сплату боргу (недоїмки) відображена недоїмка позивача по ЄСВ за 2017 р. з врахуванням преплати в сумі 45,92 грн, яка відображена в ІКП, за 2018 р., 2019 р., 2020 р. Згідно з картками особових рахунків заборгованість позивача із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.01.2021 становить 37 742,82 грн. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Отже, позивач, будучи протягом 2017- 2020 рр. фізичною особою підприємцем, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності. ГУ ДПС у Львівській області звертає увагу суду, що посилання позивача на порушення контролюючим органом процедури щодо направлення йому вимоги про сплату боргу (недоїмки) не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску та обов'язку щодо її погашення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно реєстраційними даними ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з 25.04.2005 перебував на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Залізничний район м. Львова) як фізична особа-підприємець. Крім цього, позивач взятий на облік як платник ЄСВ.
29.07.2021 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням. Згідно інформаційних даних контролюючого органу, стан платника податків « 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)».
Відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головне управління ДПС у Львівській області сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-6157-51 про сплату заборгованості з єдиного внеску станом на 31.01.2021 в розмірі 37742,82 грн.
Не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) суб'єкта владних повноважень, позивач оскаржив її до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону № 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники можуть сплачувати єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа кожного місяця поточного кварталу. При цьому суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
За ненарахування платником єдиного внеску або не сплату чи несвоєчасну сплату платником єдиного внеску, податковим органом, на виконання вимог Закону України № 2464, застосовуються до платника єдиного внеску штрафні санкції.
Відповідно до п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.
Як встановлено судом згідно з реєстраційними даними ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) з 25.04.2005 перебував на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Залізничний район м. Львова) як фізична особа-підприємець. Крім цього, позивач взятий на облік як платник ЄСВ.
29.07.2021 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням. Згідно інформаційних даних контролюючого органу, стан платника податків « 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)».
12.02.2021 Головним управлінням ДПС у Львівській області сформована податкова вимога № Ф-6157-51, якою ОСОБА_1 визначена сума податкового боргу з ЄСВ у розмірі 37742,82 грн.
Згідно з інтегрованими картками платника, заборгованість ФОП - ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.01.2021 становить 37 742,82 грн (сума недоїмки за 2017 р. з врахуванням преплати в сумі 45,92 грн, за 2018 р., 2019 р., 2020 р.), Головне управління ДПС у Львівській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-6157-51 від 12.02.2021 на суму 37 742,82 грн, яку надіслано позивачу.
Відповідно до п 3 Розділу VI Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.201 (далі Інструкція №449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно з п. 1 Розділу VI Інструкція № 449 - до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
При цьому, частиною 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (ч. 4 ст. 25 Закону № 2464).
Відповідно до розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Оскільки, згідно з інтегрованими картками платника, заборгованість ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.01.2021 становить 37742,82 грн, Головне управління ДПС у Львівській області сформувало позивачу податкову вимогу 12.02.2021 № Ф-6157-51 на суму 37742,82 грн.
Щодо посилання позивача на те, що на момент формування спірної вимоги у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (ФОП ОСОБА_1 , підстава: власне рішення), суд зазначає таке.
Пунктом 65.10 статті 65 Податкового кодексу України передбачено, зокрема, що внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі: внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.
Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300, (у редакції, чинній на момент припинення підприємницької діяльності позивача) державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.
Згідно з абзацами 1-2 підпункту 6 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Враховуючи зазначене, внесення у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не звільняє його від виконання податкових зобов'язань.
Отже, в ході розгляду справи позивачем зазначені доводи податкового органу не спростовані, належних та допустимих доказів в обґрунтування протиправності оскарженої вимоги податкового органу позивачем до матеріалів справи не надано, а судом самостійно таких не встановлено.
Таким чином, позивачем не доведено неправомірність формування податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ та нарахування єдиного соціального внеску, оскільки строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки не застосовується, а тому покликання позивача не спростовують висновків суду по справі.
З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-6157-51.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін на підтвердження своїх правових позицій, суд доходить переконання, що вимоги позивача не знаходять належного правового обґрунтування та спростовуються наявними у справі доказами, у зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 139 КАС України покладається на позивача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання незаконною і скасування податкової вимоги про сплату боргу - відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 08.04.2022.
Суддя Кедик М.В.