07 квітня 2022 року м. Житомир справа № 240/42880/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Капинос О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 3 рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Коростишівської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради восьмого скликання від 30.08.2021 №300, яким йому відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , для ведення садівництва;
- зобов'язати Коростишівську міську ради надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , для ведення садівництва.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до державного акту на право власності серії ЯД №159725 від 03.06.2008 йому на праві приватної власності мені належить земельна ділянка (кадастровий номер 1822510100:01:014:0387) площею 0,0909 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 . Вказує, що метою отримання у власність в межах норми безоплатної приватизації для ведення індивідуального садівництва земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, яка межує із земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_2 та належить йому на праві приватної власності, він звернувся до Коростишівської міської ради із відповідною заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у власність. Однак, оскаржуваним рішенням чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради восьмого скликання від 30.08.2021 №300 (пункт 3) йому було відмовлено в наданні такого дозволу. Позивач вважає таке рішення необґрунтованим, оскільки в ньому відповідач не зазначив ні передбаченої частиною 7 статті 118 ЗК України, а ні будь-якої іншої підстави відмови йому в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. На переконання позивача, відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів та підстав його прийняття є недотриманням відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, зрозумілості та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень та, як наслідок, свідченням його протиправності. З огляду на зазначене, з метою захисту свого гарантованого статтею 35 Земельного кодексу України права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою від 24 грудня 2021 року відкрито провадження у справі №240/42880/21 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
01 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Коростишівська міська заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю. Аргументуючи свою правову позицію відповідач зазначив, що за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про надання йому дозволу на дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , спеціалістами земельного відділу та екології міської ради був підготовлений проект рішення щодо відмови позивачу у наданні такого дозволу на підставі п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Підставою для відмови стала невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації плану зонування території (зонінгу) м.Коростишева Житомирської області, який затверджений на 8 сесії Коростишівської міської ради 7 скликання 17.03.2016 №121, яка полягала в тому, що земельна ділянка, яку позивач хоче отримати у власність, згідно плану зонування віднесена до зони садибної забудови, що знаходиться в межах санітарно-захисної смуги. Враховуючи вказані обставини, Коростишівська міська рада зазначила, що приймаючи оскаржуване рішення від 30.08.2021 №300 (пункт 3) про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , вона діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
21 лютого 2021 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив на позовну заяву, в якій позивач зауважив, що в оскаржуваному у даній справі рішенні від 30.08.2021 №300 (пункт 3) Коростишівська міська рада вказала лише те, що відмовляє йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України. При цьому, про те, що фактичною підставою для відмови в наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки містобудівній документації плану зонування території (зонінгу) м. Коростишева Житомирської області, а саме те, що земельна ділянка, на яку він претендує, згідно плану зонування віднесена до зони садибної забудови, що знаходиться в межах санітарно-захисної смуги, відповідач в оскаржуваному рішенні не зазначав, натомість вказав на цю підставу у відзиві на позовну заяву. Вказане, на переконання позивача, є намаганням відповідача вже на етапі судового розгляду справи щодо правомірності його рішення від 30.08.2021 №300 (пункт 3) зімітувати дотримання ним вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України при прийняття оскаржуваного рішення, адже такої підстави для відмови в самому рішенні зазначено не було.
Крім того, позивач зазначив, що самі по собі доводи відповідача про невідповідність місця розташування бажаної ним земельної ділянки вимогам плану зонування території (зонінгу) м.Коростишева є безпідставними та не ґрунтуються на нормах законодавства. Так, з Плану зонування території міста Коростишева, що затверджений Коростишівською міською радою та розміщений на її офіційному сайті, дійсно вбачається, що бажана ним земельна ділянка орієнтовною площею 0,0300 га, що розташована в межах АДРЕСА_2 , дійсно розташована в зоні садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони (Ж-1с). Однак, переліком переважних, супутніх та допустимих видів використання земельних ділянок в різних територіальних зонах, зазначеним у підпункті 3.2.3 Розділу 3 Пояснювальної записки до вказаного Плану зонування території міста Коростишева передбачено, що супутнім видом дозволеного використання земельних ділянок, розташованих в зоні садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони (Ж-1с), є зокрема їх використання для садів, городів, оранжерей та теплиць. З огляду на це, відповідач наголосив, що використання земельної ділянки, яка розташована в зоні Ж-1с (зоні садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони) для цілей садівництва та городництва, є супутнім видом дозволеного використання такої земельної ділянки, а тому просив його позов задовольнити.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
З метою реалізації свого права на отримання у власність в межах норми безоплатної приватизації із земель комунальної власності земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся до Коростишівської міської ради із заявою (вх.№С-1478/03-16 від 06.07.2021), в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в межах АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0300 га для ведення індивідуального садівництва.
За наслідками розгляду вищезазначеної заяви, Коростишівська міська рада на чотирнадцятій сесії восьмого скликання прийняла рішення від 30.08.2021 №300, в пункті 3 якого відмовила ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , для ведення індивідуального садівництва.
Зазначеною у вказаному рішенні підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стала частина 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Вважаючи вищезазначене рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради восьмого скликання прийняла від 30.08.2021 №300 (в частині пункту 3) протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 35 ЗК України громадянам України надано право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки із земель державної і комунальної власності, в тому числі й для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надану їх у користування.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені в статті 122 ЗК України.
Статтею 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до пунктів "а" та "б" частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 25 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон України №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. ЗК України).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст.116 цього Кодексу).
Згідно з пунктом "в" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних врегульований статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі виділення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Під час розгляду справи судом було встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , в порядку частини шостої статті 118 ЗК України, звертався до Коростишівської міської ради із заявою (вх.№С-1478/03-16 від 06.07.2021), в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в межах АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0300 га для ведення індивідуального садівництва. До вказаної заяви мною ним були додані графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Таким чином, правова норма частини 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачає лише два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу місцевого самоврядування при вирішенні клопотання особи про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель комунальної власності:
а) прийняття на пленарному засіданні сесії відповідної сільської, селищної чи міської ради рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою;
б) прийняття на пленарному засіданні сесії відповідної сільської, селищної чи міської ради мотивованого рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд наголошує, що визначений у частині 7 статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено й в ухвалі Конституційного Суду України від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (справа №2- 40/2015).
Відтак, Земельним кодексом України не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України щодо підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, згідно норм частини 7 статті 118 ЗК України підставами для відмови в наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише:
- невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам генерального плану населеного пункту чи вимогам іншої містобудівної документації;
- невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці;
- невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам проекту землеустрою щодо впорядкування території населеного пункту.
Водночас, суд наголошує, що наявність в частині 7 статті 118 ЗК України декількох окремих підстав для відмови особі в наданні особі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладає на відповідний орган місцевого самоврядування, до повноважень якого належить передача вказаної земельної ділянки безоплатно у власність громадян, обов'язок зазначити в рішенні про відмову особі в наданні такого дозволу конкретної підстави для відмови, передбаченої цією статтею.
Відтак, із системного аналізу вищезазначених норм Земельного кодексу України вбачається, що при вирішенні клопотання особи про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, уповноважений на це орган, в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
У випадку, коли за наслідками такої перевірки буде встановлено відсутність передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови, відповідний орган місцевого самоврядування зобов'язаний прийняти рішення про надання особі дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Натомість, у випадку коли за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою буде встановлена наявність хоча б однієї з підстав, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган місцевого самоврядування повинен прийняти рішення про відмову особі в наданні такого дозволу.
Слід зауважити, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах є принцип обґрунтованості, який вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відтак, в рішенні про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідний орган місцевого самоврядування до повноважень якого належить передача бажаної земельної ділянки у власність громадян, зобов'язаний належним чином мотивувати причини своєї відмови.
Суд наголошує, що зазначення конкретної підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з переліку, визначеного в частині 7 статті 118 Земельного кодексу України, є обов'язковим.
Дослідивши під час розгляду справи оскаржуване рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради восьмого скликання від 30.08.2021 №300 (а саме його 3 пункт), суд встановив, що відмовляючи ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач обмежився лише загальним посиланням на норму частини 7 статті 118 ЗК України, зазначивши в своєму рішенні: "Відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, яка розташована в межах АДРЕСА_2 для індивідуального садівництва, з метою надання її у власність, згідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України".
Вказане свідчить на користь висновку, що приймаючи оскаржуване рішення від 30.08.2021 №300 (а саме його пункт 3) Коростишівська міська рада не зазначила у ньому жодної з визначених частиною 7 статті 118 ЗК України підстави для відмови позивачу в наданні мені дозволу на розроблення проекту землеустрою, не мотивувала причин такої відмови та не конкретизувала, яким саме вимогам не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки та не зазначила в чому полягає така невідповідність.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради VIII скликання від 30.08.2021 №300 (а саме його пункт 3) не відповідає вимогам щодо ясності, чіткості, зрозумілості та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки не містить мотивів та чіткої підстави для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому є формальним та безпідставним.
З приводу зазначених у відзиві на позовну заяву доводів Коростишівської міської ради про те, що фактичною підставою для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стала невідповідність бажаного ним місця розташування земельної ділянки містобудівній документації плану зонування території (зонінгу) м. Коростишева Житомирської області, яка полягала в тому, що земельна ділянка, яку позивач хоче отримати у власність, згідно плану зонування віднесена до зони садибної забудови, що знаходиться в межах санітарно-захисної смуги, суд зазначає наступне.
В межах розгляду даної справи суд перевіряє правомірність оскаржуваного рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради VIII скликання від 30.08.2021 №300 (а саме його пункт 3), з точки зору мотивів та підстав, якими керувався відповідач при його прийнятті.
Зі змісту вказаного рішення від 30.08.2021 №300 вбачається, що відмовляючи ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач формально посилався лише на ч. 7 ст. 118 ЗК України та зазначав у цьому рішенні про те, що підставою відмови є невідповідність місця розташування бажаної ним земельної ділянки містобудівній документації плану зонування території (зонінгу) м. Коростишева Житомирської області, яка полягає в тому, що земельна ділянка, на яку позивач претендує, згідно плану зонування віднесена до зони садибної забудови, що знаходиться в межах санітарно-захисної смуги.
Таким чином, оскільки невідповідність бажаного позивачем місця розташування земельної ділянки містобудівній документації плану зонування території (зонінгу) м.Коростишева Житомирської області не була підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 30.08.2021 №300 (пункт 3), не зазначалась відповідачем у вказаному рішення, а була вказана відповідачем у відзиві на позовну заяву, тобто на стадії судового розгляду справи, суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.
Крім того, відповідно до переліку переважних, супутніх та допустимих видів використання земельних ділянок в різних територіальних зонах, передбаченого у підпункті 3.2.3 Розділу 3 Пояснювальної записки до Плану зонування території міста Коростишева передбачено, копія якої наявна у матеріалах справи, супутнім видом дозволеного використання земельних ділянок, розташованих в зоні садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони (Ж-1с), є зокрема їх використання для садів, городів, оранжерей та теплиць. З наведеного вбачається, що використання земельної ділянки, яка розташована в зоні Ж-1с (зона садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони) для цілей садівництва та городництва, є супутнім видом дозволеного використання такої земельної ділянки, а тому передача земельної ділянки, розташованої у зоні Ж-1с (зона садибної забудови, яка знаходиться в межах зони санітарно-захисної зони) у власність для ведення індивідуального садівництва, не суперечить Плану зонування території міста Коростишева. Вказане свідчить про те, що доводи відповідача є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відтак, системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради VIII скликання від 30.08.2021 №300 (а саме його пункт 3) про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для ведення індивідуального садівництва земельної ділянки, розташованої в межах АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0300 га, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відтак, зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Коростишівську міську ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , для ведення садівництва.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу.
Оскільки жодної, з передбаченої законодавством, а саме частиною 7 статті 118 ЗК України, підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем під час розгляду його клопотання встановлено не було та в оскаржуваному рішенні від 30.08.2021 №300 (пункт 3) не зазначено, то у відповідача відсутній інший правомірний варіант поведінки окрім, як надання позивачу такого дозволу.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 гривень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Коростишівської міської ради (вул.. Володимирська, 1, м. Коростишів, Житомирська область, 12501; код ЄДРПОУ 04053660) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення чотирнадцятої сесії Коростишівської міської ради восьмого скликання від 30.08.2021 №300 про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 , для ведення індивідуального садівництва.
Зобов'язати Коростишівську міську ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення садівництва земельної ділянки орієнтовною площею 0,0300 га, розташованої в межах АДРЕСА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Коростишівської міської ради судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос