м. Вінниця
07 квітня 2022 р. Справа № 120/18790/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати їй заборгованості з пенсії у розмірі 127080,88 грн. Тому, з метою стягнення відповідної заборгованості з відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.
11.01.2022 року позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 28.12.2021 року.
17.01.2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
15.02.2022 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що пенсія позивачці припинена з 04 червня 2018 року із зазначення причини «до з'ясування». За заявою позивача, виплату пенсії поновлено, заборгованість за період з 04 червня 2018 року по 30 червня 2021 року буде виплачена у наступних періодах після надходження відповідного фінансування.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 2001 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області. Пенсійні виплати отримувала за місцем свого фактичного проживання у м. Макіївка через місцеве відділення поштового зв'язку.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01 червня 2021 року №529-5000362782, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа відповідача від 13 вересня 2021 року, з 24 березня 2017 року виплата пенсії була зупинена, із зазначенням причини «до з'ясування». За заявою ОСОБА_1 від 04 червня 2021 року поновлено виплату пенсії з 01.07.2021 року та повідомлено, що їй нараховано заборгованість за період з 04.06.2018 року по 30.06.2021 року року в сумі 127080,88 грн., яка буде виплачуватись у відповідності до окремого порядку.
Разом з тим, відповідачем надано довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 від 27 серпня 2021 року, згідно з якою, заборгованість по виплаті пенсії за період з червня 2018 року по червень 2021 року включно складає 127080,88 грн.
Оскільки нараховані суми пенсії не виплачені, позивач вважає, що належним способом захисту його порушених прав є стягнення з відповідача заборгованості.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, частиною 3 статті 4 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність фінансування виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії.
При цьому, матеріалами справи підтверджено суму заборгованості з виплати пенсії позивачки в розмірі 127080,88 грн., що в свою чергу не заперечується відповідачем та підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вих. № 25267 від 27.08.2021 року.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат.
Щодо посилання відповідача на те, що вказані суми соціальних виплат виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд зазначає, що нормативно правові акти на які посилається відповідач, не є законами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її невиплати (припинення), оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України, а тому доводи апелянта, що пенсія виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на теперішній час не прийнято є безпідставними з підстав зазначених вище.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 127080,80 грн., слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За встановленими обставинами справи Управління в межах своїх повноважень здійснило нарахування пенсії позивачу за період з 04.06.2018 року по 30.06.2021 року та визначило суму заборгованості, яка становить 127080,88 грн., однак протиправно всупереч нормам чинного законодавства не виплатило позивачу пенсію за вказаний період.
Суд звертає увагу, що спір щодо розміру заборгованості з виплати пенсії у справі відсутній, отже обраний позивачем способів захисту порушеного права шляхом стягнення такої заборгованості з відповідача є належним та ефективним.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 5 КАС України, яка кореспондується за змістом з пунктом 10 частини 2 статті 243 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене вище, заборгованість з виплати пенсії за період з 04.06.2018 року по 30.06.2021 року в сумі 127080,88 грн. підлягає стягненню з Управління на користь позивача, у зв'язку з чим позов належить задовольнити.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, відсутність витрат пов'язаних зі сплатою судового збору дане питання судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у розмірі 127080,88 (сто двадцять сім тисяч вісімдесят) гривень 88 копійок.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на ОСОБА_1 користь нараховану суму пенсії у розмірі 127080,88 (сто двадцять сім тисяч вісімдесят ) гривень 88 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
Суддя Чернюк Алла Юріївна