м. Вінниця
07 квітня 2022 р. Справа № 120/884/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
21.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Липовецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не прийняття по суті рішення за результатами розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, у зв'язку із чим, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 26.01.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення її недоліків.
09.02.2022 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.
10.02.2022 року позивачем повідомлено про зміну юридичної адреси відповідача.
Ухвалою від 11.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.03.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що за результатом розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності для ведення особистого селянського господарства обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Крім того, представник відповідача вважає, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про передачу земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі. Тобто, суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов'язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту.
Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Суд, дослідивши аргументи викладені у заявах по суті справи та оцінивши наявні у ній докази в сукупності, встановив наступні фактичні обставини.
30.08.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Листом Липовецької міської ради №1283 від 29.09.2021 року позивача повідомлено, що його заява про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га розглянута 29.09.2021 року на 20 сесії 8 скликання, однак проект рішення на сесії не був прийнятий.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною 8 статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
При цьому, положеннями ч. 10 ст. 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає відповідне рішення про затвердження проекту, або відмовляє у його затвердженні.
При цьому, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Із аналізу наведених норм видно, що саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування вирішуються питання щодо земельних відносин.
При цьому, за наслідком розгляду клопотання про затвердження розробленої документації із землеустрою, обов'язковим є прийняття саме рішення про його затвердження чи/або про відмову у його затвердженні.
Як зазначив відповідач у листі № 1283 від 29.09.2021 року, заява позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності площею 2,0 га розглянуто 29.09.2021 року на 20 сесії 8 скликання, однак проект рішення на сесії не був прийнятий.
Суд вважає, що розгляд заяви на сесії не звільняє орган місцевого самоврядування, як суб'єкта розпорядження землями, від обов'язку прийняття рішення за наслідком розгляду клопотання про затвердження розробленої документації із землеустрою чи/або про відмову у її затвердженні.
Неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у його затвердженні, оскільки положення ст. 186 ЗК України зобов'язує уповноважений орган у такому рішенні навести вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.
Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 23.11.2021 у справі №580/704/21.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про місцеве самоврядування", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду заяви позивача.
Що ж до вимоги позивача про зобов'язання відповідача затвердити поданий ним проект землеустрою, то суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято по суті жодного з рішень.
Рішення про затвердження проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю його повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.
Зобов'язання у затвердженні проекту землеустрою без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Отже, не досягнення реалізації усіх необхідних умов для затвердження проекту землеустрою унеможливлює прийняття судом рішення про зобов'язання затвердити такий. Протилежний підхід призведе до вирішення судом питань, віднесених до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.
При цьому, мотиви наведені відповідачем у листі №1283 від 29.09.2021 року не дають суду можливості застосувати такий спосіб захисту, як зобов'язання органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою, оскільки не містить обґрунтування причин не затвердження поданої позивачем документації чи підстав відмови у її затвердженні.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, встановивши протиправну бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду клопотання позивача, достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення із урахуванням висновків суду.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Щодо вимоги позивача про стягнення судових втрат, слід вказати наступне.
Відповідно до положень ч. 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Липовецької міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Липовецьку міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.08.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення із урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Липовецької міської ради (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні, сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Липовецька міська рада (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).
Суддя Дончик Віталій Володимирович