Справа № 454/849/21 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/4663/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
21 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради Львівської області, за участю третьої особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мости Шевченка 23» про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно, -
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Великомостівської міської ради Львівської області, за участю третьої особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мости Шевченка 23» про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно.
На обґрунтування своїх вимог покликався на те, що вказана квартира належить йому на праві власності.
З метою покращення житлових умов його сім'ї він провів реконтрукцію, здійснивши добудову та надбудову до квартири, внаслідок чого загальна площа квартири збільшилася з 27,2кв.м до 83,1кв.м.
Земельна ділянка, на якій розташована вказана квартира належить Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку Мости Шевченка 23 .
Співвласники вказаного об'єднання не заперечують проти проведеної ним реконструкції.
Вважає наявними підстави для визнання за ним права власності на вказане самочинне будівництво та зазначив, що йому як співвласнику виділялася земельна ділянка у встановленому законом порядку.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
З рішенням суду не погоджується. Вважає, що суд не повно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що згідно протоколу від 09.03.2021 року зборами ОСББ «Мости Шевченка 23» ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення в квартирі АДРЕСА_1 ремонтно - будівельних робіт, добудови та реконструкції квартири з розширенням загальної площі до розміру 80, 5 кв.м.
Посилається на ст. 319, 321, 328, 373, 376 ЦК України.
Вказує, що законодавство передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно у разі якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам а також те, що на теперішній час та за таких обставин єдиним способом захисту своїх особистих майнових прав для позивача є спосіб визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, з послідуючим прийняттям його в експлуатацію відповідно до вимог чинного на теперішній час законодавства.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції з грудня 2021 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо.
За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін - на підставі наявних у справі даних та доказів.
Згідно з ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встанови, що позивач при реконструкції вказаного об'єкта архітектури не отримав відповідного права на виконання будівельних робіт, що є грубим порушенням ст.34 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", вказані будівельні роботи проводились без належно затвердженої та погодженої проектної документації розробленої у відповідності до містобудівної документації та вихідних даних, що є порушенням ЗУ "Про архітектурну діяльність", ЗУ "Про регулювання містобудівної документації". Крім цього, позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно реконструйованого об'єкту у позасудовому порядку, зокрема у відповідності до Прикінцевих положень ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у порядку неможливості отримання вихідних даних на проектування та неможливості розроблення і затвердження у встановленому порядку проектної документації на об'єкт будівництва та проходження експертизи проекту. Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за позивачем не може бути визнано право власності на спірну самочинно реконструйовану квартиру, шляхом добудови і збільшення площі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 27.2кв.м, житловою площею 15,6кв.м., яка складається з житлової кімнати, коридору та кухні.
Як вбачається з витягу від 17 грудня 2019р., земельна ділянка площею 0,142га, на якій розташований багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку Мости Шевченка 23 .
Згідно технічного паспорта від 02 лютого 2021р., станом на вказану дату, загальна площа спірної квартири становила 80,2кв.м, житлова площа - 37,5кв.м та дане житло складалося з двох житлових кімнат, передпокою, коридору, санвузла та кухні.
Згідно протоколу від 09 березня 2021р., зборами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Мости Шевченка 23 позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення в квартирі АДРЕСА_1 ремонтно-будівельних робіт, добудови та реконструкції квартири з розширенням загальної площу до розміру 80,5кв.м, житлової площі до розміру 37,5кв.м, допоміжної площі - до розміру 42,7кв.м на зазначеній вище земельній ділянці, належній даному об'єднанню.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Стаття 5 Закону України «Про основи містобудування» передбачає, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно до абз. 4 ч.1 ст.27 вказаного Закону, замовники та підрядники під час створення об'єкта архітектури зобов'язані: забезпечувати будівництво об'єктів архітектури згідно з робочою документацією.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до ст.. 8 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Згідно з ч.4-5 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 25.08.2020 у справі №760/21223/17-ц.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 35 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» , після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.
Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.
Виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.
Згідно з ч.1, 2 ст. 36 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п'ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Відповідно до п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю з повідомленням про початок виконання будівельних робіт.
З огляду на вищенаведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а суд першої інстанції вирішуючи спір повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, урахував конкретні обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права та ґрунтується на засадах верховенства права.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текс постанови складено 01 квітня 2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.