Справа № 461/3712/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.
Провадження №22-ц/811/2596, Доповідач в 2-й інстанції : Бойко С.М.
№ 22-ц/811/3400/21
Категорія: 39
01 квітня 2022 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року та на додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з кредитної спілки (далі - КС) «Перше кредитне товариство» пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами №ЛВ- 1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за період з 01 по 31 травня 2019 року у сумі 103157 грн. 15 коп. та судові витрати у виді компенсації за відрив від звичайних занять в розмірі 2361 грн. 50 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнуто з КС «Перше кредитне товариство» у його ( ОСОБА_1 ) користь суму внеску та відсотки за депозитними договорами №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року, з урахуванням додаткового договору №1 від 21.07.2009 року, в розмірі 9507 грн. 57 коп. і 21.06.2012 року йому видано виконавчий лист №1522/6783/12, який ним звернутий до примусового виконання у Другий Приморський відділ ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області (ВП №55267625), однак, рішення суду відповідачем не виконане, що, на переконання позивача, відповідно до статей 509, 551, 599, 600, 601, 609 ЦК України та положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є підставою для відповідальності відповідача у виді стягнення з нього пені за спірний період та понесених судових витрат у виді компенсації за відрив від звичайних занять.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Перше кредитне товариство» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Судовий збір, від сплати якого позивач ОСОБА_1 звільнений на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», вирішено компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обидва судові рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 , просить їх скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати у виді компенсації за відрив від звичайних занять в розмірі 5199 грн. 84 коп.
Апелянт не погоджується з висновками суду щодо підстав для відмови у задоволенні його позовних вимог, зокрема, про те, що 30 травня 2011 року господарським судом Одеської області було відкрито провадження у справі №7/17-2087-2011 про визнання кредитної спілки «Перше кредитне товариство» банкрутом, 05 травня 2013 року судом було затверджено реєстр кредиторів кредитної спілки, а 05 квітня 2016 року господарським судом винесено ухвалу про припинення провадження в справі та затверджено мирову угоду з кредиторами-вкладниками, згідно умов якої сплата заборгованості відстрочується на один рік від моменту затвердження мирової угоди та сплачується після закінчення цього строку, а він (апелянт) до господарського суду Одеської області не заявляв вимоги про визнання його конкурсним кредитором.
Зазначає, що відповідно до ст.ст.21, 23 Закону України «Про кредитні спілки» член кредитної спілки не є конкурсним кредитором, а внески (вклади) члена кредитної спілки на депозитних рахунках, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності, тому вважає, що ухвалою господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року його не було позбавлено права на його приватне майно, а саме: внески та проценти на внески, які знаходяться у КС «Перше кредитне товариство», відтак, зобов'язання, які виникли у кредитної спілки перед ним згідно укладених і названих вище договорів, не є припиненими та погашеними і підлягають поверненню на праві приватної власності.
Вважає, що затвердження вказаної мирової угоди не має для нього жодного значення, так як він має законне рішення суду від 28 квітня 2012 року.
Неправильним вважає апелянт й висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення його вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, оскільки відсутність такої умови в договорі не позбавляє його права на стягнення пені відповідно до закону, про що він навів свої обґрунтування в позовній заяві з посиланням на норми матеріального права, яким суд не дав належної правової оцінки.
Вважає, що у разі задоволення позову йому належиться компенсація за відрив від звичайних занять за підготовку, складання та подання позовної заяви та апеляційної скарги у зазначеному ним розмірі.
Свої доводи про скасування додаткового рішення суду апелянт обґрунтовує тим, що заява відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу йому (апелянту) не надсилалась і про судове засідання для розгляду цієї заяви він не повідомлявся, а тому не міг скористатись своїм процесуальним правом подати клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Крім того, апелянт вважає, що суд повинен був повернути таку заяву без розгляду, оскільки заявник не надав доказів на підтвердження надсилання цієї заяві іншій стороні.
Також апелянт вважає необґрунтованим розмір гонорару та вказує на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також на відсутність платіжного документа на підтвердження здійснення оплати наданих послуг.
Звертає увагу, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема, перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком, подання якого є необхідною умовою стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
За його позицією, неподання відповідачем детального опису робіт (наданих послуг) позбавляє можливості спростувати неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Також наголошує, що він є інвалідом другої групи, а тому звільняється від усіх судових витрат.
Відповідач подав відзиви на апеляційні скарги, в яких заперечує доводи та вимоги апелянта.
Зазначає, що положення депозитних договорів не містять умов щодо погодження їх сторонами розміру пені за прострочення повернення кредитною спілкою суми депозитних вкладів та нарахованих процентів, а положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не є підставою для стягнення з кредитної спілки на користь позивача пені, крім того, згідно з преамбулою цього Закону, він регулює саме договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів, а не правовідносин щодо невиконання рішення суду. Вважає помилковим посилання позивача на цей Закон, як на підставу для стягнення пені.
Також звертає увагу, що вказаний Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відсутні належні докази про те, що ОСОБА_1 є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, і в самому договорі позивач, як сторона договору, виступає фізичною особою.
Відповідач звертає увагу, що в першій заяві по суті справи - у відзиві на позовну заяву було зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які поніс і очікує понести відповідач, - 3000 грн., які, власне, і стягнув суд першої інстанції додатковим рішенням.
Також зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
На переконання сторони відповідача, на підтвердження вказаної суми витрат на правничу допомогу було надано всі необхідні докази.
Також вважає, що визначених процесуальним законом підстав для повернення такої заяви у суду не було.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 22.03.2022 року, є дата складення повного судового рішення - 01.04.2022 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.09.2008 року між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» укладено договір №ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 100 грн. на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням - 19.09.2009 року, зі сплатою 21% річних за користування коштами, згідно програми «Подарунковий».
21.09.2009 року між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» укладено договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 5555 грн. на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням - 21.10.2010 року, зі сплатою 24% річних за користування коштами, згідно програми «Актуальний».
Також, 21.07.2009 року між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» був укладений додатковий договір №1 до договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) від 19.09.2008 року, у зв'язку з поповненням внеску членом КС ОСОБА_1 на суму 6900 грн., тобто дію договору було продовжено на тих же умовах до 19.09.2009 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнуто з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитними договорами №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року, з урахуванням додаткового договору №1 від 21.07.2009 року, в розмірі 9507 грн. 57 коп.
21.06.2012 року було видано виконавчий лист №1522/6783/12 та скеровано на виконання до відділу ДВС Приморського районного управління юстиції у м. Одесі, по якому виконавче провадження ще триває.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Установивши, що умовами укладених між сторонами депозитних договорів від 19.09.2008 року та 21.09.2009 року не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді сплати пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», як на підставу для стягнення пені, є помилковими.
Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», визначення в Законі певного переліку суб'єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб'єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 Закону, потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, тому до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог за безпідставністю, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, то необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу є складовою частиною судових витрат по справі.
Статтею 137 ЦПК передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК).
Встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс і очікує понести відповідач у зв'язку із розглядом справи, складає 3000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною відповідача надано суду докази з дотриманням вимог ч.8 ст.141 ЦПК України: договір про надання правової допомоги від 10.06.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність, детальний опис робіт, виконаних адвокатом та акт приймання-передачі виконаних робіт від 08.04.2021 року.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що довіритель (КС «Перше кредитне товариство») сплатить повіреному (адвокат Племениченко Г.В.) гонорар в розмірі 3000 грн.
Згідно з п.4.2 договору, вказана у п.4.1 сума гонорару підлягає сплаті повіреному протягом десяти банківських днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі.
У п.4.4 договору зазначено, що детальний опис робіт, які виконані адвокатом на виконання умов цього договору, складається повіреним та підписується та підтверджується довірителем шляхом підписання та скріплення печаткою. Вказаний опис робіт разом може міститися в акті виконаних робіт, які є підставою для сплати гонорару повіреному.
Колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції і описаних в акті приймання-передачі, є обгрунтованим і відповідає вимогам частини четвертої статті 137 ЦПК України, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Враховуючи положення статей 133, 137, 141 ЦПК України та вказівку Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення позивача лише від сплати судового збору у всіх судових інстанціях, його доводи про звільнення від сплати витрат на правничу допомогу є безпідставними.
Отже, підстав для скасування або зміни додаткового рішення суду першої інстанції також немає, а тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 01 квітня 2022 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич