Справа № 308/517/20
05 квітня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Бисага Т.Ю.
суддів: Джуги С.Д.,Куштана Б.П.,
з участю секретаря: Кекерчень М.І.,
за участі представника - Мартинова Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року, головуючий суддя Бедьо В.І., у справі за позовом адвоката Мартинова Георгія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 до АТ «КРЕДОБАНК» про визнання зобов'язання припиненими,
Позивач звернувся до суду із позовом до АТ «КРЕДОБАНК», у якому ставить наступну вимогу: визнати зобов'язання позичальника - ОСОБА_1 за Кредитним договором № RF1-28898 від 23.11. 2016 року припиненими у зв'язку виконанням, проведеним належним чином.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Судом встановлено, що 23.11.2016 р. між ОСОБА_1 та АТ «КРЕДОБАНК» укладено Кредитний договір № RF1-28898.
Згідно п. 2.1. 2.3. 2.4, 2.6. 4.1 Кредитного договору сума кредиту становить 11 000 гривень, термін кредиту до 22 травня 2020 р., за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 2.1% річних, позичальник сплачує Банку комісію за управління кредитом щомісячно, розмір щомісячного платежу 503 гри.
З огляду на вказані умови Кредитною договору, у ОСОБА_1 виник обов'язок по повернення Банку 11000 гривень тіла кредиту та 808.5 гривень процентів за коритування ним із розрахунку: 11000 гривень х 2.1% річних х 3.5 роки кредитування, а разом 11808,5 гривні.
Станом на 24.06.2019 р. ОСОБА_1 на виконання по Кредитному договору сплачено не менше 12062,29 гривень, що підтверджується квитанціями від 23.11.2016 р., випискою по особовому рахунку від 28.01.2019 р.. квитанціями від 23.05.2019 р., 21.06.2019 р., 24.06.2019 р.
Разом з тим умови Кредитного договору, якими встановлюються зобов'язання позичальника по оплаті Банку комісії за управління кредитом та обслуговування кредиту (п. 2.12, 4.1 Кредитного договору) є нікчемними та не можуть бути застосовані при обрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором виходячи з наступного.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України с обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансовою інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не с самостійною послугою, що зумовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніюрині заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захистправ споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи
кредиту,що не були зазначені у договорі. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У відповідності до частин першої-третьої 55 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову палання банківських послуг.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів»(будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
Саме такий висновок зроблений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2019 р. в справі № справа № 524/5152/15-й.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦП К України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нікчемні умови договору не потребують їх визнання ще й недійсними в судовому порядку, оскільки нікчемність умов договору прямо встановлюється законом і нікчемні умови договору не тягнуть за собою жодних юридичних наслідків.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи зобов'язання ОСОБА_1 за Кредитним договором припинились в наслідок виконання, проведеного належним чином, оскільки згідно умов кредитного договору вона мала сплатити банку 11808,5 гривень тіла кредиту та процентів, а сплатила в загальному суму у розмірі 12062,29 гривень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону, що відповідно до ст. 376 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.
Позов адвоката Мартинова Георгія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 до АТ «КРЕДОБАНК» про визнання зобов'язання припиненими задовольнити.
Визнати зобов'язання позичальника - ОСОБА_1 за кредитним договором №RF1-28898 від 23.11.2016 року припиненими у зв'язку з виконанням, проведеним належним чином.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 8 квітня 2022 року.
Головуючий
Судді