543/308/21
2/543/29/22
31.03.2022 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Гришка О.Я., за участі секретаря судового засідання Федорини А.А., позивача ОСОБА_1 (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім'я» про визнання права на визначення точної грошової суми присудженої до стягнення судовим рішенням та про судові витрати,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім'я» про визнання права на визначення точної грошової суми присудженої до стягнення судовим рішенням та про судові витрати.
У позовній заяві вказано, що Полтавський апеляційний суд постановою від 11.12.2019 року скасував рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07.10.2019 у цивільній справі № 543/4/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною несплату відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою і про зобов'язання сплатити грошові кошти та ухвалив нове рішення, яким зобов'язав СТОВ «Лукім'я» нарахувати і сплатити позивачу орендну плату за користування належної йому земельної ділянки протягом 2015-2017 років. Проте, за твердженням позивача, вирішивши питання про право на стягнення орендної плати за землю у період 2015-2017 років, суд не зазначив точної грошової суми, яка підлягає стягненню та не вирішив питання про розподіл судових витрат.
Посилаючись на вищевикладені обставини позивач ОСОБА_1 просив суд (з урахуванням уточнених позовних вимог): 1) стягнути з відповідача грошові кошти сумою 6112,49 грн відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання з 11.12.2019 по 19.10.2021 року та три проценти річних від простроченої суми (31483 грн) за вказаний період (за 670 днів) (позивач зазначає, що інфляційні нарахування складають 4378,49 грн (оскільки борг з інфляцією з січня 2020 по жовтень 2021 складає 35861,49 грн) та 3 % річних складає 1734 грн, разом заборгованість складає: 4378,49 + 1734 = 6112,49 грн); 2) стягнути заборгованість 12505,94 грн з відповідача станом на день підготовчого судового засідання за даною позовною заявою: по основному боргу 12315,42 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання 98,52 грн (91 день станом на день попереднього судового засідання 19.01.2022), а також три проценти річних від простроченого грошового зобов'язання 92 грн за період з 20.10.2021р. (позивач вказує, що разом сума заборгованості станом на день попереднього судового засідання 19.01.2022 складала: сума основного боргу 12315,42 грн + інфляційні втрати 98,52 грн + 3% річних 92 грн = 12505,94 грн.); 3) забезпечити йому можливість визначити остаточну суму інфляційних втрат і 3% річних шляхом постановлення додаткового судового рішення після ухвалення основного; 4) стягнути з відповідача на користь державного бюджету судовий збір: за розгляд справи № 543/4/19 в суді першої інстанції 07.10.2019, за розгляд справи № 543/4/19 в суді апеляційної інстанції 11.12.2019, а також за розгляд справи № 543/308/21 в суді першої інстанції по даній позовній заяві за ставками, встановленими ЗУ «Про судовий збір»; 5) визначити строк виконання рішення суду один місяць з дня ухвалення судового рішення та зобов'язати відповідача невідкладно (в той же день) подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою судді Оржицького районного суду Полтавської області Смілянського Є.А. від 27.05.2021 року було відкрито провадження у цій справі.
Оржицький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Смілянського Є.А. 30.07.2021 постановив ухвалу, якою цивільну справі № 543/308/21 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Лукім'я» про визнання права на визначення точної грошової суми присудженої до стягнення судовим рішенням та про судові витрати провадженням закрив. В ухвалі суду вказано, що з позову по справі № 543/308/21 вбачається, що його підстави, зміст та сторони є тими самими, що й у справі № 543/4/19, яка розглянута, рішення суду набрало законної сили. В ухвалі також зазначено, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 04.11.2021 вказану ухвалу Оржицького районного суду Полтавської області від 30.07.2021 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оржицький районний суд Полтавської області своєю ухвалою від 17.12.2021 року задовольнив заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Смілянського Євгенія Анатолійовича у вказаній цивільній справі.
Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області у складі головуючого судді Гришка О.Я. від 22.12.2021 року було прийнято вказану цивільну справу до свого провадження.
Ухвалою суду від 10.02.2022 була прийнята до розгляду заява про усунення недоліків та уточнення суті позовної заяви від 21.04.2021 у цивільній справі №543/308/21 про визнання права на визначення точної грошової суми присудженої до стягнення судовим рішенням та про судові витрати (заява датована 21.01.2022), підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.Цією ж ухвалою було встановлено порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, витребувано з архіву Оржицького районного суду Полтавської області цивільну справу № 543/4/19.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що розраховуючи розмір орендної плати, що підлягає до стягнення позивач брав за основу умови договору оренди землі, який укладений між ним та СТОВ «Лукім'я» в 2018 році після оформлення позивачем права власності, тому розраховує суму, належну до стягнення, виходячи зі ставки 7% від нормативної грошової оцінки землі. Однак, за твердженням представника відповідача, в період з 2015-2017 років СТОВ «Лукім'я» (в середньому по господарству) здійснювало виплату орендної плати за користування землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі за 2015 рік (132281,59 грн), що становить 7936,89 грн. Тому, як вказує представник відповідача, СТОВ «Лукім'я» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 19167,59 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням.
У відповіді на відзив позивач вказав, що він заперечує використану та, на думку позивача, неправильно обґрунтовану відповідачем формулу обчислення розміру орендної плати. Позивач вважає, що відповідач неправильно застосував 6% «в середньому по господарству», оскільки, як стверджує позивача, під час укладення Договору оренди землі сторони погодились на 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Позивач зазначає, що відповідач неправильно взяв у розрахунок нормативну грошову оцінку земельної ділянки 132281,59 грн. тільки за 2015 рік, а зобов'язаний був нарахувати за 2016 рік - 158737,94 грн. та за 2017 рік - 158737,94 грн., відповідно до різних розмірів нормативної грошової оцінки його земельної ділянки у цих роках, як зазначено у довідці відділу Держгеокадастру в Оржицькому районі. Крім того, на думку позивача, відповідач неправильно щорічно утримав з позивача 19,5% орендної плати в якості податку та військового збору, хоча, за твердженням позивача, у даному випадку платником податків і зборів є землекористувач.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що аргументи ОСОБА_1 викладені в відповіді на відзив не відповідають дійсності та чинному законодавству України та не можуть бути прийняті судом.
В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, в своїх поясненнях посилався на обставини, викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив. Крім того позивач вказав, що після ухвалення основного рішення у справі про стягнення з відповідача вказаної ним заборгованості, через деякий час потрібно постановити додаткове рішення про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань станом на день закінчення розгляду справи, оскільки, як вказує позивач, йому наразі невідомий індекс інфляції, який застосовуватиметься у березні 2022 року.
Представниця відповідача в судове засідання 31.03.2022 повторно не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення судового засідання не направила.
Позивач ОСОБА_1 був допитаний в судовому засіданні в якості свідка за його клопотанням.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його показання, надані під час його допиту в якості свідка, дослідивши докази і давши їм належну оцінку приходить до наступних висновків.
Оржицьким районним судом Полтавської області у рішенні від 07.10.2019 у справі № 543/4/19 встановлено (та зазначено і у постанові Полтавського апеляційного суду від 11.12.2019 у цій же справі), що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 10.04.2018 державним реєстратором вчинено запис про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323683600:00:010:0085, площею 3,4001 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (на підставі рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13.02.2018). 08.05.2018 ОСОБА_1 уклав з СТОВ «Лукім'я» договір оренди вказаної земельної ділянки. Крім того, суд встановив, що в свій час між СТОВ «Лукім'я» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, який діяв до смерті останнього, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 3,40 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і яка була розташована на території на той час Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області. Вказану спадщину ніхто з спадкоємців не приймав, до орендаря СТОВ «Лукім'я» з питанням про укладення нового договору оренди землі не звертався. У зв'язку з відсутністю спадкоємців, спірна земельна ділянка Лукімською сільською радою була включена до списків невитребуваних паїв, яку Оржицька районна державна адміністрація Полтавської області надала в оренду СТОВ «Лукім'я» з 2007 року. За період з 2007 року по 2017 рік орендну плату за користування земельною ділянкою СТОВ «Лукім'я» сплачувало Лукімській сільській раді Оржицького району Полтавської області, що підтверджується платіжними дорученнями. Після визнання судовим рішенням за ОСОБА_1 (як за спадкоємцем свого померлого дядька ОСОБА_2 ) права власності на вказану земельну ділянку, останній оформив її у власність та зареєстрував право приватної власності 13.04.2018 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (матеріали цивільної справи № 543/4/19 т. 1 а.с. 169-170).
Вважаючи, що він як спадкоємець має право на отримання орендної плати з часу смерті дядька - з 2007 року по 2017 рік, ОСОБА_1 звернувся до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до СТОВ «Лукім'я» про визнання протиправною несплату грошових коштів за користування земельною ділянкою та просив зобов'язати СТОВ «Лукім'я» сплатити кошти в якості орендної плати за користування належною йому земельною ділянкою (матеріали справи № 543/4/19).
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2019 у цивільній справі №543/4/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 до СТОВ «Лукім'я» про визнання протиправною несплату грошових коштів за користування земельною ділянкою та зобов'язання сплатити грошові кошти було відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до СТОВ «Лукім'я» про визнання протиправною несплату грошових коштів за користування земельною ділянкою та зобов'язання сплатити грошові кошти задоволено частково. СТОВ «Лукім'я» було зобов'язано нарахувати та сплатити ОСОБА_1 орендну плату за користування належної йому земельної ділянки площею 3,40 га протягом 2015-2017 років, у задоволенні інших вимог позивачу відмовлено.
Допитаний в якості свідка у справі позивач ОСОБА_1 показав, що до того як укласти договір оренди земельної ділянки, він обговорив умови договору з головним бухгалтером СТОВ «Лукім'я». В результаті перемовин вони домовилися, що розмір щорічної орендної плати буде складати 7 % нормативної грошової оцінки його земельної ділянки. Позивач вважає, що твердження сторони відповідача про те, що орендна плата повинна нараховуватись в розмірі 6 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки нічим не обґрунтоване і ґрунтується на припущеннях сторони відповідача.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд приходить до висновку, що твердження позивача, що при визначенні суми орендної плати, яку відповідач повинен сплатити позивачу за користування його земельною ділянкою за період з 2015 року по 2017 рік включно, потрібно застосовувати ставку 7 % нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки, і що відповідач повинен був сплатити йому орендну плату за вказаний період в сумі 31483 грн., є хибним. Позивач при обґрунтуванні такого розміру заборгованості посилається на умови договору, укладеного між ним та відповідачем 08.05.2018 року. Укладення такого договору не заперечувалося і стороною відповідача у заявах по суті справи. Однак умови цього договору не можуть бути застосованими до періоду з 2015 року по 2017 рік, оскільки вказаний договір укладений пізніше (08.05.2018 року) і його умови застосовуються до правовідносин між сторонами, які мали місце після укладення цього договору. Належні та допустимі докази того, що положення вказаного договору оренди земельної ділянки повинні застосовуватися до правовідносин, які мали місце протягом 2015-2017 року, суду не надані.
У довідці директора СТОВ «Лукім'я» Шингарія І.П. від 10.06.2021 зазначено, що відповідно виконавчого листа № 543/4/19, виданого Оржицьким районним судом Полтавської області ОСОБА_1 нарахована орендна плата за користування належною йому земельною ділянкою кадастровий номер 5323683600:00:010:0085 за 2015-2017 роки в розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки землі, визначеної в 2015-2017 роках. У цій же довідці також зазначено, що нарахована сума до сплати за відрахування податків становить 19167,59 грн. (а.с. 28). З платіжного доручення № 260 від 08.06.2021 вбачається, що СТОВ «Лукім'я» перерахувало на рахунок Оржицького РВДВС кошти в сумі 19167,59 грн, у призначенні платежу вказано: «Арендна плата за зем пай ОСОБА_1 за 2015-2017 р згідно виконавчого листа № 543/4/19 від 16.12.2020» (а.с. 29). У відзиві представника відповідача на позовну заяву зазначено, що в період з 2015-2017 років СТОВ «Лукім'я» (в середньому по господарству) здійснювало виплату орендної плати за користування землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки землі за 2015 рік (132281,59 грн), що становить 7936,89 грн (а.с. 27).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. За ч.2 цієї ж статті розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Таким чином у законодавстві відсутня норма, яка б встановлювала розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, що належить на праві приватної власності особі. Не визначений законодавством ні мінімальний, ні рекомендований розмір орендної плати за користування приватними земельними ділянками.
Згідно п. 1 Указу Президента України від 02.02.2002 № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) зазначено: «Визнати одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря». Однак положення цього акта не встановлюють ні мінімального, ні рекомендованого розміру орендної плати за землю, а лише визнають одне з пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки держави (лише декларують певні завдання для держави на той час). Тому положення цього документа не може застосовуватися до безпосереднього регулювання орендних відносин. Тож законодавець у питанні розміру орендної плати за користування землею, що належить особі на праві приватної власності, не встановлює жодних ставок, рамок чи рекомендацій, а системний аналіз змісту ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» дозволяє прийти до висновку, що розмір орендної плати у таких випадках цілком залежить від домовленості сторін договору.
Домовленості між позивачем і відповідачем щодо розміру орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою позивача протягом 2015-2017 років не було. Тому, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами те, що відповідач мав сплатити йому за оренду спірної земельної ділянки протягом 2015-2017 років саме ту суму, яку вказав позивач, і позивачем не наведено жодного іншого розрахунку спірної суми (при цьому тягар доведення підставності своїх позовних вимог покладається у даному випадку саме на позивача), суд приймає до уваги розрахунок спірної суми, наданий стороною відповідача. Цей розрахунок, як вбачається з пояснень представника відповідача, виходячи з показників розміру орендної плати в середньому по господарству, тобто за ставкою 6 % від нормативної грошової оцінки вартості землі за 2015 рік. Вартість 1 га землі на території Лукімської сільської ради станом на 2015 рік з урахуванням коефіцієнта 3,997 та коефіцієнта 1,756 становить 38906,35 грн. (матеріали цивільної справи № 543/4/19 т. 1 а.с. 127). Таким чином нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3,4 га становить (38906,35 грн * 3,4га = 132281,59 грн) 132281,59 грн. 6% (розмір річної орендної плати) від цієї суми приблизно становить 7936,89 грн. За три роки (з 2015 року по 2017 рік включно) сума орендної плати становить 23810,67 грн (7936,89 грн * 3 роки = 23810,67 грн). З цієї суми сплачується податок з доходів фізичних осіб у розмір 18% та військовий збір 1,5%, що разом становить 19,5 %, тобто 4643,08 грн. Таким чином сума орендної плати, яка повинна бути виплаченою відповідачем позивачу за користування спірною земельною ділянкою за період з 2015 року по 2017 рік включно, становить 19167,59 грн. (23810,67 грн - 4643,08 грн = 19167,59 грн).
Також суд приймає до уваги доказ перерахування 08.06.2021 відповідачем позивачу орендної плати за користування спірної земельної ділянки в сумі 19167,59 грн (ас. 29).
Не приймає до уваги суд і твердження позивача, що при розрахунку суми орендної плати, яку відповідач повинен був сплатити позивачу за користування спірною ділянкою у 2016 році та у 2017 році, потрібно було враховувати відповідно розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який був більший у цих роках у порівнянні з розміром нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2015 році (у 2016 і 2017 році нормативна грошова оцінка 1 га ріллі на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської обрості складала 46687,63 грн (матеріали цивільної справи № 543/4/19 т. 1 а.с. 127)), оскільки врахування збільшеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки у даній ситуації не передбачене ні нормами законодавства, ні положеннями жодних угод.
Не приймає суд до уваги і твердження позивача, що відповідач незаконно вираховував з суми орендної плати за користування спірною земельною ділянкою протягом 2015-2017 років податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Позивач вказує, що він як особа з інвалідністю 2 групи звільнений від сплати вказаних платежів. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (т.1 а.с. 3). Однак чинним законодавством не передбачено звільнення осіб з інвалідністю 2 групи від сплати податку з доходів фізичних осіб та від сплати військового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд приходить до висновку, що позивач не довів, що у відповідача, після перерахування 08.06.2021 позивачу орендної плати в сумі 19167,59 грн за користування вказаною вище земельною ділянкою протягом 2015-2017 років, була заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати за цей період. Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних (про що йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України) з заборгованості відповідача перед позивачем за оренду земельної ділянки за період з 2015 по 2017 роки, яка, на думку позивача, мала місце за період з 08.06.2021 року до моменту закінчення розгляду цієї справи задоволенню не підлягає.
Суд також приходить до висновку, що не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних (про що йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України) з заборгованості відповідача перед позивачем за оренду вказаної вище земельної ділянки за період з 2015 по 2017 рік, яка мала місце за період до 08.06.2021 року (до перерахування відповідачем позивачу орендної плати в сумі 19167,59 грн). Детальний системний аналіз змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України дозволяє зробити висновок, що кредитор має право на отримання від боржника суми відповідних інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості за весь час прострочення, лише у разі, якщо така сума заборгованості конкретно визначена на час, у який, як вважає кредитор, має місце прострочення заборгованості. Стягнення таких коштів в даному випадку суперечило б принципу правової визначеності, оскільки конкретна сума заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою з 2015 по 2017 рік не була визначена жодним чином (у будь-якому разі до моменту постановлення рішення у цій справі). Тому, відповідач був об'єктивно позбавлений можливості розрахувати розмір відповідної заборгованості перед позивачем та визначити розмір коштів, передбачених положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, наступні позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають: стягнути з відповідача грошові кошти сумою 6112,49 грн відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання з 11.12.2019 по 19.10.2021 року та три проценти річних від простроченої суми (31483 грн) за вказаний період (за 670 днів) (позивач зазначає, що інфляційні нарахування складають 4378,49 грн (оскільки борг з інфляцією з січня 2020 по жовтень 2021 складає 35861,49 грн) та 3 % річних складає 1734 грн, разом заборгованість складає: 4378,49 + 1734 = 6112,49 грн); стягнути заборгованість 12505,94 грн з відповідача станом на день підготовчого судового засідання за даною позовною заявою: по основному боргу 12315,42 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання 98,52 грн (91 день станом на день попереднього судового засідання 19.01.2022), а також три проценти річних від простроченого грошового зобов'язання 92 грн за період з 20.10.2021р. (позивач вказує, що разом сума заборгованості станом на день попереднього судового засідання 19.01.2022 складала: сума основного боргу 12315,42 грн + інфляційні втрати 98,52 грн + 3% річних 92 грн = 12505,94 грн.); визначити строк виконання рішення суду один місяць з дня ухвалення судового рішення та зобов'язати відповідача невідкладно (в той же день) подати звіт про виконання судового рішення.
Суд приходить до висновку, що не може бути задоволена і вимога позивача про забезпечення йому можливості визначити остаточну суму інфляційних втрат і 3% річних шляхом постановлення додаткового судового рішення після ухвалення основного. Чинним законодавством не передбачено, що у рішенні у справі суд може зафіксувати можливість позивача визначити остаточну суму інфляційних втрат і 3% річних шляхом постановлення додаткового судового рішення після ухвалення основного. Відповідно до ч. 6 ст. 265 ЦПК України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Таким чином, позивач не позбавлений можливості в подальшому звернутися до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у разі, якщо він буде вважати, що є підстави для винесення відповідного додаткового рішення.
Відсутні також підстави для стягнення з відповідача судового збору у цій справі, оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні його позовних вимог. Відповідач же не повідомив про наявність у нього документально підтверджених судових витрат. Отже судові витрати, які підлягають розподілу, у даній справі відсутні.
Не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнути з відповідача на користь державного бюджету судового збору за розгляд справи № 543/4/19 в суді першої інстанції 07.10.2019 та за розгляд справи № 543/4/19 в суді апеляційної інстанції 11.12.2019. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 543/4/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до СТОВ «Лукім'я» про визнання протиправною несплату грошових коштів за користування земельною ділянкою та зобов'язання сплатити грошові кошти задоволено частково. СТОВ «Лукім'я» було зобов'язано нарахувати та сплатити ОСОБА_1 орендну плату за користування належної йому земельної ділянки площею 3,40 га протягом 2015-2017 років, у задоволенні інших вимог позивачу відмовлено. 28.04.2020 позивач звернувся до Оржицького районного суду Полтавської області з заявою про ухвалення у справі № 543/4/19 додаткового рішення про стягнення з відповідача у справі на користь держави судового збору. Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 18.05.2020 позивачеві було відмовлено в ухваленні додаткового рішення у справі. В ухвалі вказано, що рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07.10.2019 повністю скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 11.12.2019 року. За змістом ст. 270 ЦПК України додаткове рішення можливо ухвалити лише в разі наявності основного рішення суду першої інстанції. Суд прийшов до висновку, що за таких обставин слід відмовити в ухваленні додаткового рішення. Позивач оскаржив вказану ухвалу суду до Полтавського апеляційного суду. 21.07.2020 постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, ухвалу від 18.05.2020 залишено без змін.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи. У матеріалах справи № 543/4/19 відсутні відомості про сплату ОСОБА_1 судового збору за розгляд цієї справи. Суд приходить до висновку, що позивач не мотивував належним чином та не довів належними та допустимими доказами, що в результаті того, що при розгляді цивільної справи № 543/4/19 з відповідача на користь держави не було стягнуто судовий збір, були порушені його права. Тому, у суду відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Інші доводи учасників справи, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23).
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 15, ч. 2 ст. 652 ЦК України, ст. 21 Закону України «Про оренду», ст. 4, 12, 13, 76, 81, 142, 247, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовуОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім'я» (місцезнаходження: с. Лукім'я, провул. Адміністративний, 6, Лубенського району, Полтавської області, код ЄДРПОУ 03772985) про визнання права на визначення точної грошової суми присудженої до стягнення судовим рішенням та про судові витрати - відмовити.
За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 08.04.2022.
Суддя