Номер провадження: 33/813/314/22
Номер справи місцевого суду: 495/5060/21
Головуючий у першій інстанції Заверюха В. О.
Доповідач Комлева О. С.
05.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 17 000 грн.
Стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 454 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В обґрунтування апеляційної скарги особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 зазначив, що:
єдиним доказом скоєння правопорушення при розгляді даної справи є протокол, який складено з порушенням вимог діючого законодавства, а отже такий доказ не може бути визнано належним та допустимим доказом. Будь-які інші докази відсутні в матеріалах справи. Протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та є таким, що складений з порушенням діючого законодавства, оскільки диспозиція норми ст.44-3 КУпАП має бланкетний характер та відсилає до закону та інших актів законодавства, тому в протоколі має зазначатися відповідна норма спеціального закону, який регулює діяльність у вказаній сфері. Проте, в протоколі, інкримінується порушення Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року однак без зазначення статті чи пункту постанови.
ОСОБА_1 працює водієм маршрутного автобусу, тому порушення щодо перевезень яке кваліфікується ст. 44- 3 КУпАП, передбачає відповідальність для посадових осіб. Оскільки водій-найманий працівник і не є суб'єктом господарювання - перевізником, то він і не суб'єкт адміністративного правопорушення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 42).
На адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 заяв та клопотань не надходило.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, ч. 1 ст. 44-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Норма ч.1 ст. 44-3 КУпАП носить бланкетний характер, оскільки у наведеній диспозиції відсилає до закону та інших актів законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, що регулюють та встановлюють певні санітарно-гігієнічні, санітарно-протиепідемічні правила і норми, тому в протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатися відповідна норма спеціального закону, законодавчого акту, який регламентує діяльність у вказаній сфері.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а санітарно-протиепідемічні правила і норми - нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, вимоги яких спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.
Згідно ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Згідно п.2 постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року залежно від епідемічної ситуації на території України в цілому або на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя встановлюється «зелений», «жовтий», «помаранчевий» або «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19.
Підпунктом 8 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 з 24 лютого 2021 року на території України встановлюється жовтий рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб.
Враховуючи те, що об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров'я населення, а об'єктивна сторона виражається в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, такі дії завдають шкоди як державним (суспільним) інтересам, так і інтересам громадян.
Так, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ №704368 від 27 червня 2021року відповідно до якого, водій ОСОБА_1 , о 13.16 год. по вул. Портовій 30, м. Білгород-Дністровський, Одеської області на автобусі «NEOPLAN», д.н.з. НОМЕР_1 здійснював пасажирські перевезення без засобів індивідуального захисту, а саме: без маски чи респіратора, що закривають рот та ніс, чим порушив Постанову КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», за що передбачена відповідальність ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Вказаний протокол був власноруч підписаний ОСОБА_1 , одночасно в протоколі зазначено, що заяв та клопотань не має.
У поясненнях доданих до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №704368 від 27 червня 2021року ОСОБА_1 пояснив, що 27 червня 2021 року він здійснював пасажирські перевезення на автобусі «NEOPLAN», д.н.з. НОМЕР_1 без засобів індивідуального захисту, оскільки маску забув вдягти, вона знаходилась біля нього на кермі. Тобто, ОСОБА_1 фактично визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 ч.1 КУпАП.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу того, що протокол, який складено з порушенням вимог діючого законодавства не може бути визнано належним та допустимим доказом, оскільки він є єдиним доказом, будь-які інші докази відсутні в матеріалах справи, не заслуговують на увагу з огляду на те, що ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 ч.1 КУпАП та пояснив що забув вдягтимаску.
Апеляційний суд також вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , не є суб'єктом адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП, тому, що не здійснює господарську діяльність та не зареєстрований відповідно до закону як фізична особа-підприємець з огляду на те, що відповідно до п.п.2 п.11 Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» перевізник несе відповідальність лише за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та здійснює контроль за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок пасажирами під час перевезення, у тому числі виготовлених самостійно. Таким чином слід констатувати, що водій, який здійснює перевезення в маршрутному таксі пасажирів, повинен дотримуватись правил перевезень пасажирів, зазначених у вказаній Постанові Уряду.
В апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева