Номер провадження: 22-ц/813/3809/22
Номер справи місцевого суду: 523/1641/17
Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 19
08 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
31 січня 2017 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтував тим, що 26.01.2011 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № OD55CS9F6W0007, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з умовами надання кредиту, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач умови договору виконав в повному обсязі, проте відповідачка платежі належним чином не здійснювала, у зв'язку з чим станом на 28.11.2016 р. за нею виникла заборгованість у загальній сумі 218 945 гривень 50 копійок. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.01.2014 року з відповідачки ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача 39 646 гривень 19 копійок. Різниця заборгованості відповідачки складає у розмірі 181 663 гривень 41 копійок. Позивач не вимагав сплати з відповідачки повної частини заборгованості та просив суд стягнути з відповідача частину цієї заборгованості за кредитом у розмірі 106 000 гривень 00 копійок та судовий збір у сумі 1 600 гривень (а.с. 4-5).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ ПриватБанк» було вирішено задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 106 000 гривень 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» суму судового збору у розмірі 1 600 гривень (а.с. 37).
31 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з заявою про перегляд заочного рішення (а.с. 44).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29 червня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення вирішено відмовити (а.с. 72).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 направила засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій просила суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що рішення підлягає скасуванню з підстав неврахування судом першої інстанції доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та обґрунтування неявки відповідача у судове засідання. Апелянт звертає увагу на те, що рішення суду ґрунтується лише на розрахунку заборгованості наданому банком, з тексту якого вбачається, що на дату 28.11.2016 року заборгованість складає 0,05 грн за відсотками, 4340 грн за комісіями та 105659,95 - пеня. Щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, апелянт зазначає, що до ОСОБА_1 було пред'явлено позовні вимоги, які виникли після стягнення заборгованості за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.01.2014 року, тому, на думку апелянта, наступні нарахування процентів за користування кредитом не є обґрунтованими. Також, апелянт вважає незаконним стягнення заборгованості у сумі пені, адже, як вказує апелянт, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги. Так, апелянт наголошує, що під вимогою також розуміється і подання відповідного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року було відкрито апеляційне провадження та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.
Правом закріпленим статтею 360 ЦПК України сторони не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором від 26.01.2011 року, укладеним між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконала, у зв'язку із чим станом на 28.11.2016 року має заборгованість у розмірі 218 945, 50 грн. Разом з тим, зазначає, що оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 27.01.2014 року було задоволено позовні вимоги Банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитом, та враховуючи розмір заявлених позовних вимог, приходить до висновку про стягнення заборгованості у розмірі 106 000, 0 грн.
Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 634 ЦК України встановлює, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2011 року ОСОБА_1 уклала з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» договір № OD55CS9F6W00007, згідно якого отримала кредит у розмірі 20000,0 грн зі сплатою відсотків за користування у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк останнього погашення заборгованості - не пізніше 25.01.2014 року (а.с.9).
Суворовським районним судом було встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повній мірі, надавши кредит розмірі, передбаченому договором, проте відповідач не виконував свої обов'язки щодо повернення грошових коштів, у зв'язку із чим станом на 21.11.2013 року заборгованість становила 39646,19 грн. Відповідним рішенням суду першої інстанції від 27.01.2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено в повному обсязі, стягнено із ОСОБА_1 заборгованість за договором № OD55CS9F6W00007 від 26.01.2011 року у розмірі 39646,19 грн. Зазначене рішення набрало законної сили (а.с. 6).
Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за вищезазначеним договором, із врахуванням стягненої рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 27.01.2014 року заборгованості, та яка на думку апелянта становить 106000,0 грн: 0,05 грн - заборгованість по відсоткам; 340,0 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 105659,95 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Разом з тим, позивачем також надано до суду розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 за договором станом на 28.11.2016 року становить 0 грн - заборгованість за наданим кредитом; 0,05 грн- заборгованість по відсоткам; 340,0 грн - заборгованість по комісії; 181323,41 - заборгованість за пенею (а.с. 7-8). Окремо слід зазначити, що прострочена заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 8744,56 грн, з урахуванням якою Банком здійснювалося нарахування пені, була стягнена вищезазначеним рішенням суду першої інстанції.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Строк дії договору № OD55CS9F6W00007 з 26.01.2011 року по 25.01.2014 року (а.с. 9).
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Банк звернувшись до суду із позовними вимогами щодо стягнення заборгованість (станом на 21.11.2013 року), які відповідно були задоволенні в повному обсязі, скористався своїм правом закріпленим ст. 1050 ч. 2 ЦК України щодо дострокового повернення виниклої заборгованості, чим в свою чергу змінив умови кредитного договору, в тому числі строк дії зазначеного договору. Враховуючи також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04.07.2018 року по справі № 310/11534/13, згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тобто, право нарахування передбачених договором процентів та неустойки припинилося в Банку з моменту пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості. Аналогічні правові позиції також містяться в постановах від 29.03.2018 року по справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 року по справі № 202/4494/16, від 04.02.2020 року по справі № 912/1120/16.
Однак, у випадку пред'явлення Банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів, нарахування штрафних санкцій можливе вже на підставі ст. 625 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України за час прострочення, згідно правової позиції ВСУ від 23.05.2018 року по справі № 910/1238/17. В такому випадку, апеляційний суд роз'яснює позивачу право на звернення до суду з позовом про стягнення відсотків в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за наступний період.
Стосовно посилань апелянта на неналежне повідомлення її про розгляд справи та як результат ухвалення оскаржуваного рішення без її участі, слід зазначити наступне. З наявного в матеріалах справи супровідного листа вбачається, що 01 лютого 2017 року сторонам по справі, в тому числі відповідачу ОСОБА_1 було направлено копію ухвали про призначення справи до розгляду. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення було повернено на адресу суду із відповідною позначкою за закінченням терміну зберігання (а.с. 31). Інших відомостей щодо належного повідомлення відповідача про розгляд зазначеної справи та відповідно дату та час судового засідання матеріали справи не містять. Судом першої інстанції, в свою чергу, було встановлено, що відповідач було повідомлена належним чином, шляхом направлення відповідної судової повістки на адресу реєстрації. Проте, враховуючи позицію ВСУ, викладену в постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 752/11896/17, а саме п.47, 48, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки, апелянт окрім інших доводів апеляційної скарги, посилається також на неповідомлення її належним чином про розгляд справи та відповідно матеріали справи не містять інакшого підтвердження, апеляційний суд вважає передчасним рішення суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача та розгляд зазначеної справи за її відсутності, що в свою чергу спричинило порушення норм процесуального права, та є підставою для його скасування.
Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, оскільки доводи апелянт знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про стягнення заборгованості відмовити.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
08.04.2022 року м. Одеса