Номер провадження: 22-ц/813/2738/22
Номер справи місцевого суду: 523/19800/20
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 27
08 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту, -
21 грудня 2020 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту та просило стягнути з відповідача суму боргу за договором кредиту в розмірі 31553,14 грн. В обґрунтування вимог представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» посилався на те, що між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н про надання встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно до якого він отримав споживчий кредит. З часу отримання кредиту ОСОБА_1 належним чином не виконував грошове зобов'язання, в наслідок чого виникла заборгованість. Таким чином, представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк», посилаючись на умови договору просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом та відсотки та понесені судові витрати (а.с. 3-5).
22 лютого 2021 року заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси в позові Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 30-31).
12 квітня 2021 року Суворовським районним судом м. Одеси отримано апеляційну скаргу представника АТ «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Є.В. на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2021 року. Апелянт вважає вказане рішення таким, що постановлено з порушенням матеріальних норм права та підлягає скасуванню. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що ОСОБА_1 в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них. Також, апелянт вважає, що так як ОСОБА_1 користувався кредитом, то значить ознайомлювався з Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Апелянт вказує, що своїм підписом під прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком всіх переддоговірних формальностей, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Апелянт не погоджується з відмовою суду першої інстанції у стягненні процентів та посилаючись на ч. 1 ст. 1054 ЦК України, вказує, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, апелянт вважає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, навіть в разі, якщо розмір процентів не встановлений договором, то в такому разі, розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. На думку апелянта, сумніви суду першої інстанції щодо розрахунку заборгованості є необґрунтованими, та повідомляє, що на підтвердження вірності розрахунку надає банківську виписку. Апелянт просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2021 року, задовольнити позовні вимоги АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 в повному обсязі, стягнути на користь АТ «А-Банк» з ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги (а.с. 36-37).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченка Євгена Володимировича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує укладення між сторонами 28.09.2018 року договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві, а в анкеті-заяві позичальника від 28.09.2018 року не зазначена процентна ставка. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Більш того, суд першої інстанції вказав на те, що Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та штрафом, взагалі не зазначає поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, період її виникнення, час її погашення та/або прострочення, несплата якої призвела до виникнення заборгованості, яку просить стягнути Банк в судовому порядку. Крім того, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які б підтверджували суму наданого відповідачу кредитного ліміту. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованої суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, в зв'язку з чим суд першої інстанції вважав, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами (а.с. 30 зворот - 31).
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 28 вересня 2018 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 8).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказана заява № б/н від 28.09.2018 року не містить відомостей щодо розміру тіла кредиту, відсотків, які підлягають нарахуванню на тіло кредиту, розміру пені, штрафів та інших умов кредитування.
Позивач на підтвердження наявності заборгованості надав розрахунок, відповідно до якого вважає, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість в розмірі 31553,14 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 27695,66 грн, заборгованості за відсотками - 3857,48 грн (а.с. 7-7 зворот).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що боржник своєю заявою № б/н від 26.06.2019 року підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві (а.с. 3).
При цьому, на підтвердження погодження сторонами відсоткової ставки за користування кредитними коштами позивач надав Витяг з тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 13-13 зворот).
Однак, апеляційний суд зазначає, що даний Витяг не містить підпису відповідача, а отже не свідчить про те, що відповідач належним чином був з ним ознайомлений та погодився з такими умовами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної сторони, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, за вказаних обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредиту та сплату відсотків за несвоєчасне його погашення, надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами, не є підтвердженням наявності заборгованості за процентами, визначеній позивачем.
Також, апеляційний суд зауважує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі №219/1704/17 суд при оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищим, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. Тому, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, враховуючи, що обов'язок доказування наявності заборгованості за кредитним договором лежить на позивачеві, апеляційний суд дійшов висновку про неналежність, недопустимість та недостатність наданих позивачем доказів на підтвердження наявності заборгованості в заявлених у позові розмірах, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно наданих представником апелянта до апеляційної скарги додаткових доказів, а саме виписки з карткового рахунку (а.с. 39-41), апеляційний суд вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 січня 2021 року у цивільній справі №264/949/19 тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
В апеляційній скарзі представник апелянта зазначив, що на його думку, висновки суду першої інстанції стосовно розрахунку заборгованості є необґрунтованими, однак на підтвердження наявності заборгованості надає банківську виписку (а.с. 36 зворот). Причини поважності пропуску строку на подання доказів на стадії розгляду справи судом першої інстанції представником апелянта не наведені.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять клопотання позивача, в якому останній зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку позивача відсутні. Також представник позивача зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення, у разі виникнення обставин, викладених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України (а.с. 6).
Тому, апеляційний суд вважає, що оскільки представник позивача не обґрунтовував поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості їх надати з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а також з огляду на наявність в матеріалах справи зазначених вище клопотань, апеляційний суд не бере до уваги такі докази при ухваленні рішення.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Омельченка Євгена Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
08.04.2022 року м. Одеса