Справа № 127/26220/17
Провадження № 22-ц/801/689/2022
Категорія: 46
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.
Доповідач:Якименко М. М.
05 квітня 2022 рокуСправа № 127/26220/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Генсіровської Л.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2022 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Бойком В.М.,
В грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві спільної часткової власності належить 17/25 частки житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 на підставі договору дарування належить 8/25 частки зазначеного будинку. Також ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, на якій розташований будинок.
ОСОБА_2 вказує, що в будинку зареєстрований відповідач та його дружина, однак, понад рік вони в будинку не проживають, їхніх особистих речей у домоволодінні немає, договір з власником, про порядок проживання та утримання будинку відповідач не укладав. При цьому відповідач хоча і вибув з будинку за власним бажанням, однак, чинить перешкоди у користуванні майном позивача, шляхом вчинення сварок. Тому позивач не може вільно володіти, користувалися та розпоряджатися належним їй майном.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідач ОСОБА_1 на позовну заяву подав відзив, в якому вказує на безпідставність та не обґрунтованість зазначених позивачем обставин, просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що між ним, його матір'ю та вітчимом склалися неприязні стосунки. Доводи позивача, що він добровільно залишив будинок та не проживає у ньому не відповідають дійсності, оскільки відповідач, у даному будинку проживав усе своє життя, де за свої кошти здійснив прибудову до будинку та ремонт всього будинку. Це єдине його житло, в якому він проживає. Також вказує, що позивач чинить перешкоди у користуванні будинком, в результаті чого він неодноразово звертався до правоохоронних органів за захистом своїх прав.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Не погодившись з вказаним рішенням суду та додатковим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Також просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат.
В якості основного доводу ОСОБА_1 посилається на те, що позивачем не доведено, що відповідач не проживає без поважних причин більше року і перешкоджає позивачу належним чином використовувати своє право власник на будинок. Також судом не враховано, що позивач на момент ухвалення судом рішення не була власником будинку, а тому її право не порушено.
Крім того скаржник вказує, що ухвалюючи додаткове рішення, суд не звернув уваги, що позивачем не дотримані норми процесуального закону, щодо попереднього визначення судових витрат із наданням належних доказів. Документально не доведено, що позивачем понесено витрати на правову допомогу, а саме не надано договір на правову допомогу і документи, які стосуються саме його виконання.
Відзивів від учасників справи на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з'явились з невідомих суду причин. Суд вирішив розглянути справу у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ( 17/25) та ОСОБА_3 (8/25) на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка площею 0,0659, на якій розташований будинок, на праві приватної належить ОСОБА_3 .
Сторони у справі пов'язані родинними відносинами. Позивач є матір'ю відповідача ОСОБА_1 .
Відповідач є зареєстрованим у даному житловому приміщенні, як член сім'ї власника.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач в підтвердження позову, надала акт голови квартального комітету «Ясний» від 10.09.2017 в якому зазначено, що ОСОБА_1 з жовтня 2016 року по теперішній час в будинку не проживає (Т. а.с. 15). В акті цього ж комітету від 19.12.2018 зазначено, що відповідач з грудня 2016 року в будинку не проживає (а.с.181) та довідці, виданої на вимогу позивача, від 21.05.2021 вказано, що ОСОБА_1 з 2016 року за адресою АДРЕСА_1 не проживає (а.с.244).
Між сторонами існують досить тривалі неприязні стосунки та спір щодо користування вказаним будинком та проживання в ньому відповідача.
Дана обставина сторонами не заперечувалась.
Про існування спірних правовідносин між сторонами свідчить також наявність кількох цивільних справ, які перебували на розгляді в судах різних інстанцій.
Так рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2018, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07.06.2018, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення порушень прав члена сім'ї власника будинку - відмовлено (Т.1 а.с.112-114, 182-184).
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 березня 2021 року, рішення Вінницького міського суду від 12.05.2020 року в частині визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частку будинку з господарськими будівлями та спорудами скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а.с.14-19, 20-27).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у будинку без поважних причин більше одного року, але будучи зареєстрованим у даному будинку перешкоджає позивачу належним чином використовувати своє право власника на будинок.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказувала на те, відповідач втратив право користування житлом, оскільки він без поважних причин понад рік відсутній в ньому. При цьому відповідач чинить перешкоди у користуванні належною їй власністю, що в свою чергу порушується її право, як власника частини будинку.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, Вінницьким апеляційним судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, наданої відповідачем до апеляційної скарги, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 17/25 частки житлового будинку на підставі договору дарування від 09.06.2021 (Т.2 а.с. 87-89).
З викладеного випливає, що позивач в ході розгляду даної справи відчужила належну їй частину будинку третій особі без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 .
Відтак ОСОБА_3 на час ухвалення судом першої інстанції рішення на праві особистої правної власності належав цілий житловий будинок, який є предметом спору, а позивач співвласником даного нерухомого майна не являлась.
Ч.5 ст.263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дану обставину суд першої інстанцій не з'ясував, адже справа перебувала в його провадженні більше чотирьох років, і такої процесуальної можливості не був позбавлений.
Ця обставина є важливою та такою, що впливає на правильне вирішення спору.
Висновки суду, що відповідач порушує право позивача, як співвласника будинку, є таким, що не відповідає фактичним обставам справи та суперечить матеріалам справи.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ст. 44 ЦПК України).
Згідно п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України Учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в супереч вказаним нормам ЦПК України приховали той факт, що позивач подарувала сину ОСОБА_3 належну їй частину будинку.
Тобто, на час постановлення рішення суду першої інстанції позивач не була власником частини будинку, а тому її право не було порушено.
Вінницький апеляційний суд звертає увагу на те, що з рішення суду першої інстанції вбачається, що у судовому засіданні представник позивачки повідомила, що за час розгляду даної справи частина житлового будинку перебуває у власності позивача.
Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.
Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Ч.1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже в силу ст.ст.4,81 ЦПК України позивач має довести факт порушення його прав з боку відповідача.
Вінницький апеляційний суд прийшов до висновку, що позивачем не було доведено обставин, якими вона обґрунтовував позовні вимоги. А висновки суду першої інстанції про порушене право позивача не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать наявним у справі доказам.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що на вказані обставини справи суд першої інстанції належної уваги не звернув, не дав їм належної правової оцінки, а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції в силу ч.3 с.367 ЦПК України приймає до уваги докази, які були надані скаржником до апеляційної скарги, а саме інформаційну довідку №300219403 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2022, які не були надані в суд першої інстанції з причин, які об'єктивно від нього не залежали.
Наведені в апеляційній скарзі доводи впливають на правильність прийнятого судом рішення та спростовують висновки суду, а тому приймаються до уваги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року, у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Враховуючи зазначене, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2022 року у даній справі також підлягає скасуванню.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті останнім судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 960,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2022 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2022 року скасувати та постановити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2022 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало