Ухвала
08 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 757/11686/20-ц
провадження № 61-2857ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про зобов'язання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги, стягнення відпускних, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,
встановив:
22 лютого 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у вищевказаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у частині вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата та додаткова.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 зроблено висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі- у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц вказала, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Також Верховний Суд ураховує висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється.
Ураховуючи наведене, позивач не звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення вихідної допомоги.
Окрім того, законом не передбачено звільнення від сплати судового збору за вимогами про зобов'язання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи, стягнення відпускних, а також про відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, заявнику необхідно сплатити судовий збір, виходячи із оспорюваної суми в частині вимог про зобов'язання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги, стягнення відпускних та моральної шкоди.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що розмір судового збору за подання касаційної скарги становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом) судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становив 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840, 80 грн), а за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840, 80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 510, 00 грн).
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі складає 2 102, 00 грн.
Оскільки ОСОБА_1 не визначала розмір відпускних і ураховуючи, що це майнова вимога, то суд доходить до висновку, що її необхідно розраховувати за мінімальною ставкою, яка передбачена Законом України «Про судовий збір» (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Ураховуючи вимоги позовної заяви та касаційної скарги, судовий збір за подання касаційної скарги становить 10 279, 17 грн, з яких 1 681, 60 грн за одну вимогу немайнового характеру про зобов'язання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи (2 102, 00 грн * 0,4 * 1 * 200 %), 3 552,77 грн за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (177 638, 50 грн * 1 % * 200 %), 1 681, 60 грн за вимогу майнового характеру про стягнення відпускних (840, 80 грн * 200%), 1 681, 60 грн за вимогу майнового характеру про стягнення вихідної допомоги (840, 80 грн * 200 %), а також 1 681, 60 грн за вимогу майнового характеру про відшкодування моральної шкоди (840, 80 грн * 200 %).
Отже, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання цієї касаційної скарги у розмірі 10 279, 17 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: судовий збір (Верховний Суд, 055).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Проте в порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
Також відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Так, заявник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судами всіх фактичних обставин справи, недослідження та ненадання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, при цьому у прохальній частині касаційної скарги просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року.
З огляду на викладене, оскарження заявником постанови апеляційного суду фактично свідчить і про оскарження рішення суду першої інстанції, залишеного без змін за результатами його перегляду апеляційним судом.
Отже, вимоги скарги ОСОБА_1 не узгоджуються з повноваженнями суду касаційної інстанції, тому заявнику необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.
З огляду на зазначене, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали з уточненням прохальної частини касаційної скарги, із зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав), а також сплатити судовий збір.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Ю. Тітов