Постанова
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 336/5362/14
провадження № 61-2154св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., від 23 листопада 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 723 343,85 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інших судових рішень
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя
від 15 вересня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно
з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 723 343,85 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня
2015 року за заявою ОСОБА_1 заочне рішення суду першої інстанції скасовано, розгляд справи продовжено у загальному порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня
2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 723 343,85 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Основний зміст та мотиви ухвали суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 у липні 2021 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що він не приймав участі у розгляді справи судом першої інстанції, проте судом вирішено питання про його права та обов'язки, оскільки він є чоловіком поручителя ОСОБА_2 , стягнення заборгованості з якої на користь банку може бути підставою для звернення стягнення на майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня
2015 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_3 не порушувались, вимоги щодо належного заявнику майна у справі не заявлялись та не вирішувались під час розгляду справи районним судом. Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення стягнення на нерухоме майно подружжя, а також спростовують доводи заявника про те, що він не був обізнаний про наявність оскарженого судового рішення. Також встановлено, що ОСОБА_3 у 2014 році отримав копію рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просять скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року та направити справу на розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування статей 1050, 1054 ЦК України у взаємозв'язку
зі статтею 65 СК України, а також щодо застосування позовної давності. На думку осіб, які подали касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції не склав у паперовій формі ухвалу про залучення до участі у справі правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ «Діджи фінанс», чим порушив норми процесуального права. Заявники вважають, що відхилення судом апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги щодо порушення оскаржуваним судовим рішенням прав та обов'язків заявника, як чоловіка поручителя, свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказують на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було не у повному обсязі встановлено фактичні обставини справи та порушено норми матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладенокредитний договір
№ 667-09/К-07, у відповідності до умов якогопозичальник отримав кредитні кошти у розмірі 45 000,00 доларів США строком до 23 жовтня 2032 року зі сплатою 12% річних за умови виконання позичальником вимог пункту 4.2.11 цього договору та 12,2% річних у разі невиконання або неналежного виконання позичальником вимог пункту 4.2.11 цього договору. Метою кредитування було визначено придбання земельної ділянки.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 667-09/П-07 від 24 жовтня 2007 року, за умовами якого остання поручилась перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та АТ «Дельта Банк» договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня
2010 року АТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 667-09/К-07 від 24 жовтня 2007 року.
ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, а тому станом на 05 червня 2014 року у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком банку становила 723 343,85 грн та складалась з: тіла кредиту - 506 152,67 грн, відсотків - 202 253,41 грн, комісії - 14 937,76 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня
2015 року позов банку до позичальника та поручителя було задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 723 343,85 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зазначене рішення не оскаржувалось учасниками справи та набрало законної сили.
26 вересня 2019 року ОСОБА_2 ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження особистой отримала постанову про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня
2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня
2021 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Діджи фінас»
у виконавчому провадженні за виконавчими листами, виданими Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 15 вересня 2015 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 723 343,85 грн.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
У той же час відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основною засадою судочинства є обов'язковість судового рішення.
Судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку(стаття 129-1 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм несприятливих наслідків. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.
При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що судом вирішено питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є важливим завданням апеляційного суду. Виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати апеляційний перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням суду першої інстанції задоволено позов банку, правонаступником якого є ТОВ «Діджи фінас», про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 не є ані стороною кредитного договору, ані стороною договору поруку, укладеного з метою забезпечення виконання умов кредитного договору.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов'язку (стаття 553 ЦК України).
Частиною другою статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання(частина друга статті 556 ЦК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути письмово подана.
Разом із тим частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Уклавши договір поруки ОСОБА_2 не здійснила розпорядження спільним майномподружжя.
Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що оскаржене ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не встановлює, не змінює, не обмежує та не припиняє його прав або обов'язків, прямо не стосується його інтересів і свобод, як особи, яка не була залучена до участі у справі. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , оскільки оскаржуваним рішення його права не порушені.
Прі цьому також було враховано, що боржник та поручитель у встановленому процесуальним законом порядку рішення суду першої інстанції не оскаржували, а процесуальні дії ОСОБА_3 свідчать про намагання домогтися скасування з формальних підстав остаточного судового рішення, яке було ухвалено у 2015 році та перебуває на примусовому виконанні.
Доводи касаційної скарги, які стосуються вирішення судом першої інстанції спору по суті, не впливають на правильність вирішення апеляційним судом питання про закриття апеляційного провадження у справі.
Таким чином доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про закриття апеляційного провадження. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович