Справа №127/6710/22
Провадження №1-кп/127/137/22
07 квітня 2022 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.02.2022 за № 12022020010000156, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Березна Хмільницького району Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
19.04.2000 Замостянським районним судом м. Вінниці за частиною другою статті 142 Кримінального кодексу України до покарання у виді 2 років позбавлення волі з конфіскацією майна з відстрочкою виконання вироку на 1 рік, зі сплатою штрафу в сумі 1000 гривень;
27.11.2008 Замостянським районним судом м. Вінниці за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень;
11.07.2012 Замостянським районним судом м. Вінниці за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі положень статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки,
16.07.2018 Апеляційним судом Житомирської області за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі положень статті 86 Кримінального кодексу України звільнений від відбування призначеного покарання у зв'язку з амністією,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_4 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, при невстановлених обставинах, у невстановлених місці, дату і час, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» придбав психотропну речовину, обіг якої заборонений - PVP, яка містилась у 10 прозорих полімерних пакетах зі стрічкою-замком, всередині запаяного згортку з полімерного матеріалу.
У подальшому, ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту, 31.01.2022, незаконно зберігаючи при собі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонений - PVP, поблизу будинку № 174 по вул. Київській в м. Вінниці, був зупинений працівниками ВКП Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області.
В ході проведення огляду місця події в період часу з 15.41 год. до 16.02 год. 31.01.2022, в присутності двох понятих, ОСОБА_4 видав з правої кишені своєї куртки працівникам поліції 10 прозорих полімерних пакетах зі стрічкою-замком з психотропною речовиною.
В речовинах, які знаходились у 10 прозорих полімерних пакетах з прозорого, безбарвного полімерного матеріалу, містилась особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонений - PVP. В речовині масою 4,4208 г, маса PVP становить 3,5110 г, що є великий розміром (від 1,5 г до 15 г).
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину) визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:
-протоколу огляду місця події від 30.01.2022, відповідно до якого в період часу з 15.41 год. до 16.02 год. біля будинку № 174 по вул. Київській в м. Вінниці ОСОБА_4 добровільно видав згорток, в середині якого знаходились 10 полімерних пакетиків з порошкоподібною речовиною бірюзового кольору;
-висновку експерта № СЕ-19/102-22/1333-НЗПРАП від 16.02.2022, згідно з яким в наданих на експертизу речовинах, які знаходилися в 10 прозорих пакетах, міститься особливо небезпечна психотропна речовина - PVP. PVP відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений. В досліджуваних кристалічних речовинах загальною масою 4,4208 г, маса PVP становить 3,5110 г.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_4 психотропної речовини без мети збуту. Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що у ОСОБА_4 була виявлена та вилучена порошкоподібна речовина бірюзового кольору. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена речовина є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонений - PVP.
Суд також приймає до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що вилучена у нього речовина є психотропною, а також не заперечував її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновку відповідного експертного дослідження (висновку експерта).
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_4 , суд враховує відомості, які містяться у таблиці 2 «Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734 (далі - Таблиця 2). Згідно з відомостями, зазначеними у наведеній Таблиці, великими розмірами психотропної речовини PVP є її маса від 1,5 до 15,0 г. З наданого суду висновку криміналістичного дослідження випливає, що у кристалічній речовині, вилученій у ОСОБА_4 , маса психотропної речовини PVP становила 3,5110 г, тобто великий розмір.
З огляду на викладене, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії ОСОБА_4 за фактом вилучення у нього порошкоподібної речовини з вмістом психотропної речовини охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 КК, за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, якщо предметом таких дій були психотропні речовини у великих розмірах.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зазначив ВС, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання», як зауважив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд приймає до уваги, що за місцем проживання на ОСОБА_4 скарг не надходило, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Разом з тим, суд також враховує, що ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, які обтяжують його покарання, суд враховує таке.
У постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к) ВС зауважив, що суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
Суд враховує роз'яснення, надані в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).
Згідно з наданими суду копіями вироків ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, зокрема, востаннє 16.07.2018 Апеляційним судом Житомирської області за частиною другою статті 286 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі положень статті 86 КК звільнений від відбування призначеного покарання у зв'язку з амністією.
Натомість на даний час ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК. Тобто попереднє засудження ОСОБА_4 не впливає на правову кваліфікацію інкримінованого йому діяння. Саме тому суд дійшов до висновку, що в діянні ОСОБА_4 можуть бути наявні ознаки рецидиву кримінальних правопорушень.
Разом з тим, ВС у постанові від 20.12.2018 (справа № 679/783/17) ВС зауважив таке.
Відповідно до статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 368 КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини першої статті 91 КПК обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Тому, як зазначив ВС у вказаній вище постанові, посилання у вироку на обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого, яка при формулюванні обвинувачення не була зазначена в обвинувальному акті відповідно до пункту 6 частини другої статті 291 КПК, не узгоджується з положеннями статті 337 КПК.
Згідно з пред'явленим ОСОБА_4 обвинуваченням відомості про наявність обставин, що обтяжують його покарання, відсутні. Тому, зважаючи на вищевикладені висновки ВС, суд вважає, що правові підстави зазначати у вироку суду про наявність будь-яких обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні.
Отже, обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах до 3 років.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження належними, достатніми та допустимими доказами не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже зазначено судом, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства. Також у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що наявність попередніх судимостей, за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень статті 75 КК.
Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд враховує обставини, зазначені вище, а саме те, що обвинувачений, хоча і вчинив умисний нетяжкий злочин, однак винуватість у його вчиненні визнав, надав чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що представник сторони обвинувачення в судовому засіданні також посилався на доцільність звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому кримінального покарання з випробуванням. Саме тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі відповідно до положень частини першої статті 75 КК.
Відповідно до частини четвертої статті 75 КК іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує, що обвинувачений вчинив умисні кримінальні правопорушення. Хоча правові підстави для призначення обвинуваченому реального покарання судом не встановлені, суд вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого встановити йому відносно тривалий іспитовий строк згідно з положеннями частини четвертої статті 75 КК.
Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Крім того, як вже суд зазначив вище, згідно з частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому з метою реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на обвинувачених додаткові обов'язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.
Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Тому, зважаючи на те, що судом прийняте рішення про доцільність звільнення обвинувачених від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, суд вважає, що іспитовий строк необхідно рахувати саме за правилами, встановленими частиною першою статті 165 КВК.
Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.
Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 03.02.2022 на вилучену ОСОБА_4 психотропну речовину, накладено арешт, який доцільно скасувати.
Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пунктів 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази: 10 поліетиленових пакетів з порошкоподібною речовиною, які передані на зберігання до камери речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.02.2022 - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 4462 (чотири тисячі чотириста шістдесят дві) гривні 12 (дванадцять) копійок витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вирок вручається негайно після його проголошення.
Суддя: