16 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/19005/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,
представників учасників справи:
Компанії "Birmington Investing Inc" - Алєксєєв О.Є. (адвокат),
Міністерства фінансів України - Іщенко Р.А. (самопредставництво),
Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Тарасенков В.В. (адвокат),
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченко Ю.А. (самопредставництво),
Кабінету Міністрів України - Половець Д.М. (самопредставництво)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021
у справі за позовом Компанії "Birmington Investing Inc" (далі - Компанія)
до Міністерства фінансів України (далі - Мінфін)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк),
2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
3) Кабінету Міністрів України (далі - КМУ)
про визнання договору недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
1. Компанія звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Мінфіну про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131 (далі - Договір) та акту виконання зобов'язань до Договору, що укладені між Державою Україна в особі Мінфіну та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій Банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку - Шевченко Андрій Миколайович, в інтересах і за рахунок якої на підставі договору на брокерське обслуговування операцій з цінними паперами від 21.12.2016 №001 діяло ПАТ АБ "Укргазбанк" у частині, що стосується прав та інтересів Компанії.
2. Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову) обґрунтовані тим, що договір про придбання акцій від 20.12.2016 та оспорюваний Договір укладені без згоди та відома Компанії, що призвело до фактичного незаконного позбавлення позивача його майна. Крім того, на думку Компанії, вказані правочини укладені від імені позивача як пов'язаної з Банком особи, проте він до таких осіб не відноситься.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.08.2021 провадження у справі №910/19005/19 закрив. Ухвала мотивована таким:
- 23.05.2020 набув чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-IX (далі - Закон №590-ІХ), згідно з яким внесено зміни до низки процесуальних кодексів України;
- відповідно до частин 3, 4 ст.5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України (далі - НБУ), Фонду, Мінфіну, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія), рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі; тому визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у ч.3 ст.5 ГПК, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку;
- на підставі зазначеного та керуючись п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ, провадження у справі №910/19005/19 підлягає закриттю.
4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.11.2021 ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу №910/19005/19 передав на розгляд до Господарського суду міста Києва. Зазначена постанова мотивована таким:
- закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без ухвалення судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; у ст.231 ГПК визначено вичерпний перелік підстав, коли господарський суд закриває провадження у справі; ця норма не містить таких підстав для закриття провадження у справі як невірно обраний спосіб захисту порушеного права;
- наведена спеціальна норма (частини 3, 4 ст.5 ГПК) передбачає певний спосіб захисту, тоді як закриття провадження може відбутися лише за наявності всіх складових в сукупності (чи є або був позивач учасником банку; чи були порушені права позивача чи інтереси внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, Комісії, рішення КМУ); спір у цій справі виник не у зв'язку з впровадженням процедури виведення Банку з ринку, а позивач, звертаючись до суду за захистом свого права власності на грошовий вклад в Банку, а не як акціонер останнього, обґрунтовує свої майнові вимоги тим, що без правових підстав був позбавлений грошових коштів, які перебували на депозитному рахунку у Банку;
- в обґрунтування позовних вимог у цій справі №910/19005/19 позивач зазначив інші обставини, аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення та порушення його прав як акціонера Банку, тому норми Закону №590-ІХ не можуть бути застосовані у цій справі, а суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для застосування п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ, та, відповідно, дійшов помилкового висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у цій справі, не відповідає частинам 3, 4 ст.5 ГПК;
- вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право у суді; інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
5. Мінфін, КМУ та Банк звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021, у яких просять її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
6. Мінфін та КМУ, доводи яких були практично ідентичні, в обґрунтування касаційної скарги зазначають таке:
- між частинами 3, 4 ст.5 ГПК та відповідними положеннями Закону №590-ІХ існує неузгодженість, протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність (колізія); оскільки положення Закону №590-ІХ є нормами спеціального законодавчого акту, який регулює спірні правовідносини, прийнятого пізніше у часі, то саме Закон №590-ІХ підлягає безумовному застосуванню (посилається на рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп);
- заявлені у цій справі позовні вимоги щодо визнання недійсним оспорюваного Договору спрямовані в підсумку на повернення позивачеві акцій Банку та, як наслідок, відновлення попереднього становища Банку, яке існувало до його укладення у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку; тобто обраний позивачем спосіб захисту прав суперечить як вимогам частин 3, 4 ст.5 ГПК, так і суті встановлених Законом №590-ІХ заборон і особливостей судового провадження у відповідних справах;
- позивач був учасником (акціонером) Банку в розумінні ст.2 Закону "Про банки і банківську діяльність"; 18.12.2016 НБУ ухвалив рішення №498 та відніс Банк до категорії неплатоспроможних; 18.12.2016 КМУ ухвалив постанову №961, якою прийняв пропозицію НБУ, якою, серед іншого, установив, що Держава Україна в особі Мінфіну придбаває акції Банку у повному обсязі, бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії та укладає Договір; 18.12.2016 рішенням Фонду №2859 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації та, серед іншого, призначено уповноваженою особою Фонду Шевченка А.М.; 20.12.2016 рішенням Фонду №2893 погоджено умови продажу неплатоспроможного Банку та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій Банку); тобто факт реалізації позивачем акцій Банку на користь держави був здійснений (став можливим) саме внаслідок процедури виведення неплатоспроможного Банку з ринку відповідно до рішень органів державної влади, прийнятих відповідно до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; тому у суду були підстави для закриття провадження у цій справі;
- оскільки подальший розгляд цієї справи не забезпечить ефективного відновлення порушеного / оспорюваного права позивача, тому незалежно від наявності встановлених обставин (судових рішень) щодо незаконності індивідуальних актів НБУ, Фонду, Мінфіну, Комісії, рішень КМУ, ухвалених внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку, провадження у цій справі підлягає закриттю; водночас закриття провадження в цій справі на підставі п.7 Прикінцеві та перехідні положення Закону №590-ІХ не свідчить про обмеження права позивача на судовий захист, оскільки зазначеним законом врегульовано питання способу та порядку захисту прав колишніх учасників банків, виведених з ринку або ліквідованих як неплатоспроможних;
- зі ст.231 ГПК вбачається, що єдиною законодавчо можливою процесуальною формою вирішення судом питання про закриття провадження у справі є постановлення ухвали, а тому не існує жодних обмежень стосовно неможливості на стадії розгляду справи по суті ухвалювати судом процесуальні рішення у формі ухвал щодо вирішення питання про закриття провадження у справі.
7. Банк як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК. В обґрунтування касаційної скарги, крім наведених вище доводів, зазначає таке:
- позивач володів 26 641 простих іменних акцій Банку, а відтак в силу Закону "Про банки і банківську діяльність", Закону "Про акціонерні товариства" був учасником Банку; також позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій Банку, які заявлені позивачем саме як стороною такого Договору - учасником Банку та власником акцій до іншої сторони такого договору - Мінфіну (що діяло від імені Держави); посилання суду апеляційної інстанції на відсутність "вільного волевиявлення" позивача на придбання / відчуження акцій та те, що оспорюваний Договір було укладено в примусовому порядку не спростовують наявність у позивача статусу колишнього учасника Банку;
- незастосування судом апеляційної інстанції п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ, частин 3, 4 ст.5 ГПК до спірних правовідносин ґрунтується на неправильному застосуванні статей 1, 14 Закону "Про банки і банківську діяльність", статей 3, 4 Закону "Про акціонерні товариства", ст.152 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та без врахування висновків, щодо застосування цих норм, висловлених у постановах Верховного Суду від 30.12.2019 у справі №909/230/19, від 11.02.2020 у справі №902/1022/17, від 30.04.2020 у справі №924/497/19, від 30.07.2020 у справі №924/1237/19;
- суд апеляційної інстанції помилково не застосував відповідні положення Закону №590-ІХ (з посиланням на те, що підставою позовних вимог у цій справі не є протиправність (незаконність) індивідуального акта / рішення НБУ, Фонду, Мінфіну, Комісії, рішення КМУ), оскільки підставами подання позову було, зокрема, те, що позивач вважає незаконним та безпідставним рішення НБУ "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" від 13.12.2016 №105, адже, за твердженнями позивача, НБУ не проводилися заходи банківського нагляду для виявлення ознак пов'язаності позивача з Банком (інспекційна перевірка або безвиїзний нагляд), тому неправомірність (протиправність) рішень НБУ підлягає доведенню (посилається на постанову Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №826/20221/16);
- обраний позивачем, спосіб захисту - визнання правочину недійсним суперечить приписам ч.3 ст.5 ГПК (яка визначає, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, Комісії, рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі); такі вимоги заявлялись позивачем за відсутності вимог про застосування наслідків недійсності правочину, предмет позову не спрямований на відновлення або поновлення будь-яких майнових прав позивача, при цьому застосування двосторонньої реституції неможливе відповідно до ч.5 ГПК та ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, постанову Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №910/8012/17);
- висновок Верховного Суду щодо застосування п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ, частин 3, 4 ст.5 ГПК у подібних правовідносинах відсутній.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
8. Верховний Суд ухвалою від 27.01.2022 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Мінфіну, КМУ та Банку, розгляд справи призначив на 16.02.2022.
Короткий зміст заяв та клопотань учасників справи
9. 01.02.2022 до Верховного Суду надійшло клопотання Компанії про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/18214/19. Клопотання мотивоване, зокрема, таким:
- ухвалою від 24.01.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу №910/18214/19, де з огляду на виключну правову проблему та неоднаковість застосування правових норм (п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ) буде розглядатись питання щодо правильності їх застосування;
- справа №910/18214/19 за фактичними обставинами є подібною до справи, що переглядається (за предметом розгляду, учасниками справи, характером спірних правовідносин, фактичними обставинами - позивач-акціонер звернувся до Банку, Мінфіну, Фонду про визнання недійсними Договору про придбання акцій та Договору купівлі-продажу акцій).
10. У судовому засіданні 16.02.2022 представники скаржників та Фонду заперечили проти задоволення вказаного клопотання із мотивів, які в цілому співпали, та зводяться до такого:
- Велика Палата Верховного Суду ще не прийняла до свого провадження справу №910/18214/19, а тому відсутні підстави для застосування п.7 ч.1 ст.228 ГПК у справі, що переглядається;
- Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у справах №910/17541/19, №910/17630/19.
11. Ухвалою від 24.01.2022 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №910/18214/19.
12. У цій справі позивач звернувся з вимогами до Банку, Мінфіну та Фонду про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20.12.2016 та договору купівлі-продажу акцій від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення договору про придбання акцій від 20.12.2016 та договору купівлі-продажу акцій Банку від 21.12.2016 порушує права позивача, суперечить його інтересам, порушує норми Конституції України, іншого законодавства України. Зокрема, внаслідок укладення спірних договорів позивача було позбавлено прав на грошові вимоги до Банку та відбулася, фактично, примусова конфіскація державою коштів, належних позивачу. Позивач зазначає, що зі змісту Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не вбачається наявність повноважень як у Фонду державного майна України, так і Уповноваженої особи на укладення вказаних договорів. При цьому, як вказує позивач, відповідно до ч.1 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном фізичної особи. Таким чином, оскільки було порушено ст.41 Конституції України при укладенні оспорюваних правочинів шляхом незаконного заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення, позивач вказує на нікчемність договору про придбання акцій від 20.12.2016 та договору купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016. Укладення вказаних договорів порушило конституційне право приватної власності позивача, встановлене у ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК, оскільки відбулось примусове відчуження майна позивача (грошових коштів) без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження, та в порядку, який не передбачений законодавством України. Таке примусове відчуження, як зазначає позивач, є конфіскацією, оскільки жодної компенсації за списані грошові кошти позивач не отримав.
13. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 провадження у справі №910/18214/19 закрито. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 скасовано, справу №910/18214/19 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду, з урахуванням приписів ст.232 ГПК.
14. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів в ухвалі зазначила, що існує виключна правова проблема в розумінні ч.5 ст.302 ГПК, яка полягає у тлумаченні частин 3, 4 ст.5 ГПК, оскільки відсутній єдиний правовий підхід у розумінні їх змісту в контексті такого:
(і) чи поширюється дія вказаних норм (частини 3, 4 ст.5 ГПК) на всі спори, які виникають за позовами учасників банку, обґрунтованими порушенням їх прав внаслідок введення процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку;
(іі) чи стосуються визначені у частинах 3, 4 ст.5 ГПК обмеження щодо способу захисту лише тих спорів, в яких доведено факт протиправності (незаконності) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, Комісії, рішення КМУ, внаслідок якого було порушено права таких учасників банку, і лише після встановлення доведеності такого факту суд може дійти висновку про наявність підстав для застосування частин 3, 4 ст.5 ГПК.
- від оцінки судами відповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 ст.5 ГПК залежать висновки судів щодо наявності чи відсутності підстав для застосування п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ;
- практика з питань застосування Закону №590-ІХ та частин 3, 4 ст.5 ГПК в редакції вказаного Закону лише формується, колегія суддів не виключає можливість різного тлумачення судами різних юрисдикцій подібних положень процесуального законодавства; посилається на те, що станом на момент постановлення ухвали у судах попередніх інстанцій триває розгляд спорів у подібних правовідносинах, зокрема, у справах: №910/17541/19, №910/18211/19, №910/17630/19, №910/18219/19, №910/17297/19, №910/17625/19, №910/18990/19.
15. Колегія суддів вважає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справі №910/18214/19 є подібними з урахуванням висновків щодо подібності, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, оскільки наявні однакові об'єкт спору, зміст відносин (права й обов'язки сторін спору) та однакове матеріально-правове регулювання.
16. Верховний Суд відхиляє аргументи скаржників та Фонду про те, що немає підстав для зупинення, оскільки станом на 16.02.2022 Велика Палата Верховного Суду ще не прийняла до розгляду справу №910/18214/19 з наступних міркувань.
17. Дійсно, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 27.03.2019 у справі №906/1349/15 наведено позицію, відповідно до якої у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зупинення провадження до перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №643/18466/15-ц, оскільки на час постановлення судом апеляційної інстанції ухвали Велика Палата Верховного Суду ще не прийняла до свого розгляду справу №643/18466/15-ц.
18. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що зазначена позиція стосується саме можливості зупинення провадження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
19. Рішення суду апеляційної інстанції є таким, що може бути оскарженим до Верховного Суду відповідно до ст.287 ГПК (у тому числі з підстав неврахування висновків Верховного Суду - п.1 ч.2 ст.297 ГПК). Тоді як рішення Верховного Суду є остаточним. Більше того, висновки, що містяться в постановах Верховного Суду, є такими, що мають бути враховані іншими судами, тобто мають безпосередній вплив на формування правозастосовчої практики.
20. Так, Закон "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права, у тому числі відповідно до європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 вказаного Закону).
21. Частиною 1 ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
22. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка, у визначених законом випадках, здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (ст.45 Закону "Про судоустрій і статус суддів").
23. При цьому висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Ці висновки є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів").
24. З наведеного вбачається, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав існування виключної правової проблеми відповідно до ст.302 ГПК має на меті формування висновків щодо застосування норм права, які у подібних правовідносинах будуть обов'язковими для врахування судами усіх інстанцій. Формування Великою Палатою Верховного Суду таких висновків фактично забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом.
25. Ухвалення колегією суддів постанови у справі, що переглядається, до вирішення питання про прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, створює ризик існування кількох протилежних позицій Верховного Суду стосовно тлумачення / застосування норм права.
26. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі "BRUMARESCU v. ROMANIA", заява №28342/95, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ у справі "LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA", заява №76943/11, §123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі "S.W. v. THE UNITED KINGDOM", заява №20166/92, §36).
27. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з'ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ у справі "Вєренцов проти України ", заява №20372/11, §65, у справі "DEL RIO PRADA v. SPAIN", заява №42750/09, §93).
28. Щодо доводів про те, що Верховний Суд вже робив висновки у подібних правовідносинах щодо застосування норм права (частин 3, 4 т.5 ГПК та п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ), зокрема, у справах №910/17541/19 та №910/17630/19, Верховний Суд зазначає, що існування таких висновків не свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у справі у зв'язку з передачею іншої справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні ст.228 ГПК.
29. Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
30. Згідно з п.11 ч.1 ст.229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.7 ч.1 ст.228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
31. Враховуючи предмет та підстави позову, підстави касаційного оскарження, доводи скаржників у справі №910/19005/19 та передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №910/18214/19, яка містить, виключну правову проблему, що потребує вирішення, з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав для застосування п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі №910/19005/19 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/18214/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.
Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Задовольнити клопотання Компанії "Birmington Investing Inc" про зупинення касаційного провадження у справі №910/19005/19.
2. Зупинити касаційне провадження у справі №910/19005/19 за касаційними скаргами Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/18214/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді О. Кролевець
Л. Стратієнко