ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 квітня 2022 року Справа № 924/1009/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.11.2021 р. у справі № 924/1009/21 (суддя Виноградова В.В., повний текст рішення складено 09.12.2021 р.)
за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та Міністерства юстиції України
до відповідачів: 1) Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)"; 2) Фермерського господарства "Агросад-2016"
про визнання недійсними договорів
за участю представників сторін:
прокурор - Гарбарук В.А.;
позивачів - не з'явилися;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - не з'явився;
Керівник Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та Міністерства юстиції України з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" та Фермерського господарства "Агросад-2016" про визнання недійсними договорів надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р. та № Г-239 від 03.06.2021 р., укладених між відповідачами.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що за спірними договорами відбулось розпорядження земельною ділянкою державної власності неповноважним суб'єктом, договори не відповідають вимогам законодавства, що ставляться до правочинів вказаного виду, договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і за змістом між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі.
Правовими підставами позову є положення ст. ст. 11, 202, 203, 215, 235 ЦК України, ст. ст. 78, 92, 95, 122, 124 ЗК України, ст. ст. 1, 6, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.11.2021 р. у справі №924/1009/21 позов задоволено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив наступне:
- невжиття позивачами заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку за умови обізнаності про наявність відповідних порушень, про що свідчить листування прокурора з позивачами, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивачів до суду з цим позовом. Прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом;
- у даному випадку відповідачами при укладенні оспорених договорів не дотримано вимог ст. ст. 92, 93, 95, 96, 124 ЗК України, ст. ст. 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу", якими обумовлено порядок та умови передачі земельних ділянок в оренду, визначено істотні умови договору оренди тощо, оспорені договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тому укладені відповідачами договори № Г-192 від 22.04.2021 р. та № Г-239 від 03.06.2021 р. підлягають визнанню недійсними згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України;
- оскільки предметом спору у справі є недійсність договорів і такі договори визнаються недійсними з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення дії договору не може розцінюватися як підстава для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не виключає право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Сам факт припинення оспорених договорів за домовленістю сторін не може свідчити про відсутність предмету спору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)" звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- посилаючись на норми ст. ст. 627, 628, 638, 655, 901 ЦК України, ст. ст. 179, 180 ГК України, апелянт вказує, що згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 12.01.1995 р. серії ХМ № 40, йому надано в користування земельні ділянки. Для закупівлі послуг по обробітку та посіву сільськогосподарськими культурами (просо), ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" уклала з ФГ "Агросад-2016" спірні договори про надання послуг, які, як вказує скаржник, виконувалися сторонами;
- у 2021 році ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" профінансована з Державного бюджету лише на 47,3 % від загальної потреби, тому основні витрати на утримання установи залежать від наповнення спеціального фонду. Посилається на ст. 13 БК України та постанову КМ України № 1017 від 08.08.2007 р., якою затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та установами виконання покарань, слідчими ізоляторами (їх виробничими майстернями і підсобними господарствами) та іншими установами Державної кримінально-виконавчої служби, що утримуються за рахунок бюджетних коштів. До вказаного переліку належать послуги, пов'язані з виготовленням, вирощуванням та реалізацією продукції виробничих майстерень і підсобних господарств;
- ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" укладаючи з ФГ "Агросад-2016" спірні договори не передавала в користування ФГ земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки залишалися у володінні та користуванні виключно ДУ "Замкова виправна колонія (№58)". Спірні договори не потребували погодження з органом управління, оскільки такий порядок стосувався лише укладення договорів оренди, кредиту та інших угод, пов'язаних з обтяженням та використанням активів (майна) установ;
- спірні договори містять усі необхідні істотні умови договору надання послуг та купівлі-продажу, не є удаваними, укладенні уповноваженими на те особами, з дотриманням вимог чинного законодавства та спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними;
- між сторонами за спірними договорами не виникало правовідносин з оренди землі, а оспорювані договори, як у сукупності так і кожний із них окремо не містять істотних ознак договору оренди землі, тому суд першої інстанції помилково застосував норми Закону України "Про оренду землі" та помилково прийшов до висновку, що відповідачами не дотримано вимог земельного законодавства при укладенні оспорених договорів, зокрема, положень ст. ст. 92, 93, 95, 96, 124 ЗК України, ст. ст. 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу", якими обумовлено порядок та умови передачі земельних ділянок в оренду. Вказані висновки суду не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2022 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.11.2021 р. у справі № 924/1009/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2022 р. об 15:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2022 р. розгляд справи відкладено на 05.04.2022 р. об 12:00 год.
Керівник Шепетівської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає, що зі змісту договору № Г-192 від 22.04.2021 р. та договору № Г-239 від 03.06.2021 р. вбачається, що до спірних правочинів слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки, що регулюються ЗК України та ЦК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами. Земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою державної власності шляхом передачі її іншим особам у платне користування, в тому числі для отримання такою особою прибутку. Разом з тим, за спірними договорами, ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" фактично передала у користування ФГ "Агросад-2016" земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, площею 89 га, якою не мала права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади та без проведення аукціону, що в свою чергу нівелює економічний ефект від передачі земельної ділянки в оренду.
Прокурор звертає увагу суду на те, що за спірними договорами відбулось розпорядження земельною ділянкою державної власності неповноважним суб'єктом - ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)", договори не відповідають вимогам законодавства, що ставляться до правочинів вказаного виду (так, в основу розрахунку ціни за договорами визначено площу земель, щодо яких здійснюється обробіток, а не ціну фактично наданих послуг та придбаного урожаю (посівів), визначеного родовими ознаками та вагою, числом, мірою у відповідності до статей 179, 184 ЦК України, п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"), договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, за змістом оспорюваних договорів між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, що підлягають чіткому регулюванню у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", а тому, з огляду на вказане, такі угоди підлягають визнанню недійсними згідно ст. 203, 215 ЦК України.
Щодо доводів скаржника стосовно того, що ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" відноситься до сфери управління Міністерства юстиції України, а Державна пенітенціарна служба України ліквідована, та відповідно у своїй діяльності установа не керується наказами останньої, прокурор зазначає, що у відповідності до постанови КМУ № 343 від 18.05.2016 р. "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)" надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі її повноважного представника, доводи апеляційної скарги підтримує, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Прокурор в судовому засіданні 05.04.2022 р. заперечив доводи апеляційної карги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи не забезпечили явку повноважних представників в судові засідання, про день час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Так, ухвалою суду від 11.02.2022 р. було відкрито провадження за апеляційною скаргою ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" у справі № 924/1009/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 16.03.2022 р.
В свою чергу, ухвалою суду від 16.03.2022 р. розгляд справи відкладено на 05.04.2022 р. у зв'язку із відсутністю відомостей щодо повідомлення про дату, час і місце судового засідання ФГ "Агросад-2016".
В ході судового розгляду судом встановлено, що згідно з відомостями, які отримані судом з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта", поштове відправлення 3300105842230 (ухвала суду від 11.02.2022 р.) вручено особисто, до матеріалів справи долучено засвідчений судом витяг з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Тобто ФГ "Агросад-2016" було відомо про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з відомостями, які отримані судом з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта", поштове відправлення 3300105902926 (ухвала суду від 16.03.2022 р.) прямує до точки видачі/доставки, до матеріалів справи долучено засвідчений судом витяг з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Колегія суддів вказує, що практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України", сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому суд вказує, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а нез'явлення учасників справи в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги клопотання скаржника про розгляд справи без його участі, а також строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, встановлений ст. 273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно Державного акту на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995 р. установі МХ-324/58 у м. Ізяслав по вул. Гагаріна, 1 Білотинською сільською радою народних депутатів Ізяславського району Хмельницької області надано у постійне користування 888,39 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування (для ведення підсобного сільського господарства).
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.11.1999 р. № 165 скасовано існуючу систему умовних найменувань установ кримінально-виконавчої системи України, затверджено та введено в дію з 01.12.1999 р. Перелік найменувань органів та установ кримінально-виконавчої системи України, в тому числі найменування Замкової виправної колонії Хмельницької області (№58).
В матеріали справи надано Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби, затверджений наказом Державної пенітенціарної служби України від 01.11.2011 р. № 480 (у редакції наказу від 25.01.2012 р. № 30), в якому зазначено Замкову виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби у Хмельницькій області (№58).
Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2016 р. № 3679/39/5 Державну установу "Замкова виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" (ідентифікаційний код 08564771) перейменовано у Державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)".
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 27.12.2018 р. на підставі вищезазначеного державного акта за відповідачем-1 зареєстровано право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 6822181000:05:002:0022 площею 242,9497 га, 6822181000:05:012:0025 площею 40,5969 га, 6822181000:05:012:0024 площею 9,729 га, 6822181000:05:002:0023 площею 28,8794 га, 6822181000:05:019:0005 площею 73,08 га, 6822181000:05:010:0030 площею 5,772 га, 6822181000:05:018:0032 площею 23 га, 6822181000:05:019:0026 площею 22,73 га, 6822181000:05:003:0060 площею 97,1712 га, 6822181000:05:007:0057 площею 58,8716 га, 6822181000:05:013:0010 площею 289,6101 га (власник: ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області).
Згідно з Положенням про державну установу "Замкова виправна колонія (№58)", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.03.2020 р. № 1159/5, замкова виправна колонія (№ 58) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Виправна колонія є правонаступником Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58). Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України. Діяльність виправної колонії контролюється та координується Центральним Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Департаментом з питань виконання кримінальних покарань.
Відповідно до пп. 26 п. 5 вищезазначеного Положення, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань забезпечує, при наявності умов, створення і розвиток підсобного господарства з метою вироблення сільськогосподарської продукції для покращення матеріально-побутового забезпечення засуджених, а також персоналу виправної колонії.
22.04.2021 р. між Фермерським господарством "Агросад-2016" (виконавець) та Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" укладено договір надання послуг № Г-192, згідно з п. 1.1 якого за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги, зазначені у п. 2 договору, а замовник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти і оплатити вищевказані послуги.
Пунктом 1.2 договору визначено послуги по обробітку та посіву сільськогосподарськими культурами (просо) земельних ділянок.
Відповідно до п. 1.3 договору земельні ділянки, на яких надаються послуги, належать замовнику на підставі Державного акта на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995 р.
Послуги надаються необхідними механізмами, технікою, обладнанням виконавця, а також насінням, паливом та іншими матеріалами виконавця, вартість яких входить у ціну послуг (п. 1.4 договору).
Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015 - 77110000-4 послуги, пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції (п. 1.5 договору).
У п. 2.2 договору зазначено, що послуги відповідно до договору надаються на земельних ділянках загальною площею 89 гектарів.
Ціна послуг, що надаються згідно даного договору, становить 535 грн з ПДВ за 1 гектар (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.2 договору загальна сума договору становить 47615 грн з ПДВ.
Розрахунки проводяться у безготівковому порядку шляхом перерахування замовником грошових коштів на рахунок виконавця, зазначений у розділі 1.1 договору, протягом 60 календарних днів після надання послуг та підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг. Оплата здійснюється замовником на підставі цього договору та акта прийому-передачі наданих послуг (п. п. 4.1, 4.2 договору).
За змістом пп. 5.1.2, пп. 5.2.1 договору замовник зобов'язаний протягом 3 робочих днів з моменту підписання договору надати виконавцю завдання на надання послуг та має право контролювати надання послуг у строки, встановлені договором.
Виконавець, зокрема зобов'язаний надати послуги до 31.05.2021 р. та має право своєчасно та в повному обсязі отримати плату за надані послуги (пп. 5.3.1 договору, пп. 5.4.1 договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що прийом послуг здійснюється замовником у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.1965 р. та Інструкцією № П-7 від 25.04.1966 р. та оформляється актом прийому-передачі наданих послуг.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 р., але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором (п. 10.1 договору).
Відповідно до акту надання послуг від 09.07.2021 р. № 1, виконавець здійснив послуги по обробітку та посіву сільськогосподарськими культурами земельних ділянок; виконавець здав, а замовник прийняв послуги: послуги по обробітку та посіву с/г культурами (просо) земельних ділянок за договором №Г-192 від 22.04.2021 р. в кількості 89 га за ціною 535 грн на суму 47615 грн. Жодних претензій по якості та обсягу надання послуг замовник не має.
Згідно з платіжним дорученням від 14.07.2021 р. за вищевказані послуги відповідачем-1 перераховано відповідачу-2 кошти в сумі 47 615 грн.
03.06.2021 р. між Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" (продавець) та Фермерським господарством "Агросад-2016" (покупець) укладено договір № Г-239, за умовами якого продавець зобов'язується у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця посіви сільськогосподарських культур (просо) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору товар знаходиться на земельних ділянках, які належать продавцю на підставі Державного акта на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995 р. Поставка товару здійснюється протягом 60 календарних днів з дня отримання 100% передплати товару.
Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами у відповідності до умов поставки, відповідно до Інструкцій (П-6, П-7) (п. 2.2. договору).
У п. 2.3 договору сторони погодили, що прийом товару за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальними представниками від продавця та покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та видатковою накладною, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України: за кількістю - фактично відпущеного товару згідно видаткової накладної, за якістю - згідно розділу 4 даного договору.
Право власності на поставлений товар і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від продавця до покупця з моменту передачі - прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Дата отримання товару покупцем вказується у накладній (п. 2.4 договору).
Згідно з п. 3.1 ціна товару становить 3035,00 грн без ПДВ за 1 гектар.
Оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Порядок розрахунків: 100% передплата товару в термін до 30.06.2021 згідно виставлених продавцем рахунків (п. п. 3.4, 3.5 договору).
За змістом п. 3.6 договору його загальна сума становить 270115,00 грн без ПДВ.
Загальна кількість товару - 89 гектарів (п. 4.1 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором (п. 8.1 договору).
Сторонами підписано на підставі договору від 03.06.2021 р. № Г-239 накладну від 27.07.2021 р. № 2 щодо передання відповідачем-1 відповідачу-2 посівів с/г культур (просо) в кількості 89 га на загальну суму 270 115 грн.
Відповідачем-1 виставлено відповідачу-2 рахунок від 03.06.2021 р. № 1 на оплату посівів сільськогосподарських культур (просо) згідно з договором від 03.06.2021 р. № Г-239 на суму 270115 грн.
Відповідачем-2 здійснено оплату рахунку від 03.06.2021 р. № 1 на загальну суму 270115 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.07.2021 р. № 224 на суму 75000 грн, № 223 на суму 1000 грн, від 09.07.2021 р. № 225 на суму 50000 грн, від 27.07.2021 р. № 2 на суму 45115 грн та наданими у матеріали справи виписками з банківського рахунку відповідача-1.
В адресованому прокурору листі від 08.07.2021 р., відповідач-1 зазначив, що на балансі Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" на праві постійного користування перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 888,39 га згідно з Державним актом серії ХМ № 40 від 12.01.1995 р., з них: 89 га використовуються установою для вирощування сільськогосподарських культур (просо) відповідно до умов договору надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р., укладеного з ФГ "Агросад-2016". Оплата наданих послуг буде проведена державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" в порядку та межах строків, визначених п. 4.1 договору № Г-192 від 22.04.2021 р., після розблокування Управлінням Державної казначейської служби України в Ізяславському районі Хмельницької області рахунків установи, які заблоковані останнім в межах примусового виконання виконавчого листа від 28.04.2021 р., виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом у справі № 560/5503/20. Товар згідно з договором № Г-239 від 03.06.2021 р Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" буде передано покупцю в межах строків, визначених п. 2.1 договору, після його повної 100 % попередньої оплати покупцем. Також повідомив, що органом управління державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" є Міністерство юстиції України; укладення колонією вищезазначених договорів погодження вищестоящого органу не потребує.
Листом від 08.07.2021 р. прокурор повідомив Міністерство юстиції України про виявлення порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у постійному користуванні Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)". Також повідомив про намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України з позовом про визнання недійсними договору про надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р. та договору № Г-239 від 03.06.2021 р. Просив повідомити про вжиті Міністерством юстиції України заходи щодо визнання недійсними спірних договорів у судовому порядку та чи надавалось Міністерством юстиції України погодження на укладення спірних договорів, вказавши, чи будуть вживатись заходи представницького характеру за вказаними фактами.
Листом від 28.07.2021 р. Міністерство юстиції України відповіло прокурору, що з метою повного і всебічного вивчення вищевказаних питань виникла потреба у зборі додаткових матеріалів. Зазначило, що після отримання Мін'юстом необхідної інформації та здійснення її аналізу буде надано ґрунтовну відповідь у найкоротший строк.
Прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області з листом від 12.07.2021 р., в якому, зазначаючи про встановлення порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у постійному користуванні Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", повідомив про намір звернутися до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області з позовом про визнання недійсними договору про надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р. та договору № Г-239 від 03.06.2021 р. Просив повідомити про вжиті ГУ Держгеокадастру в області заходи щодо визнання недійсними спірних договорів у судовому порядку та вказати, чи будуть вживатись заходи представницького характеру за вказаними фактами в подальшому.
У відповідь ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області зазначило, що згоди або будь-якого погодження на передачу в оренду земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні у Державної установи "Замкова виправна-колонія (№58)" на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ХМ № 40 від 12.01.1995 р., управлінням не надавалось. ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не зверталось до суду із позовом щодо визнання недійсними зазначених договорів оренди земельних ділянок та у зв'язку із відсутністю фінансування на зазначені цілі не має змоги звертатись (лист від 22.07.2021 р.).
У матеріалах справи наявні повідомлення від 09.09.2021 р. про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, адресовані позивачам, у яких прокурор з огляду на невжиття самостійно позивачами заходів щодо визнання спірних договорів недійсними з моменту їх укладення по даний час, на підставі абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив про намір здійснення прокурором з вказаних підстав представництва в суді законних інтересів держави в особі позивачів шляхом пред'явлення до Господарського суду Хмельницької області позовної заяви про визнання недійсними договору № Г-192 від 22.04.2021 р. та договору № Г-239 від 03.06.2021 р., що укладені між Замковою виправною колонією (№ 58) та ФГ "Агросад-2016".
В матеріали справи надано копії додаткової угоди від 06.10.2021 р. № 1 до договору № Г-239 від 03.06.2021 р. та додаткової угоди від 06.10.2021 р. № 1 до договору надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р., відповідно до яких сторони вирішили припинити дію договору № Г-239 від 03.06.2021 р. та договору надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р. за взаємною згодою з 07.10.2021 р.
Предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі позивачів до відповідачів про визнання недійсними договорів надання послуг на підставі положень ст. ст. 11, 202, 203, 215, 235 ЦК України, ст. ст. 78, 92, 95, 122, 124 ЗК України, ст. ст. 1, 6, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами третьою - п'ятою статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).
Як встановлено апеляційним судом, прокурор звертався до Міністерства юстиції України, яке здійснює управління державним майном, закріпленим за установами виконання покарань, (лист від 08.07.2021 р.) та, зазначивши про виявлення порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у постійному користуванні Державної установи “Замкова виправна колонія (№ 58)”, просив повідомити про вжиті Міністерством юстиції України заходи щодо визнання недійсними спірних договорів у судовому порядку та вказати, чи будуть вживатись заходи представницького характеру за вказаними фактами.
Листом від 28.07.2021 р. Міністерство юстиції України повідомило прокурора про те, що з метою повного і всебічного вивчення вищевказаних питань виникла потреба у зборі додаткових матеріалів. З огляду на викладене після отримання Мін'юстом необхідної інформації та здійснення її аналізу буде надано ґрунтовну відповідь у найкоротший строк.
Однак, як встановлено апеляційним судом, відомостей щодо вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів держави, в тому числі в судовому порядку, прокурору, станом на час розгляду справи, не повідомлено; доказів протилежного суду не подано.
Також прокурор звертався до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області як органу, який здійснює розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності та державний нагляд (контроль) за додержанням земельного законодавства, з листом від 12.07.2021 р., в якому, зазначаючи про встановлення відповідних порушень вимог законодавства, просив повідомити про вжиті ГУ Держгеокадастру в області заходи щодо визнання недійсними спірних договорів у судовому порядку та вказати, чи будуть вживатись заходи представницького характеру за вказаними фактами в подальшому.
У відповідь ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області зазначило, зокрема, що не зверталось до суду із позовом щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та у зв'язку із відсутністю фінансування на зазначені цілі не має змоги звертатись (лист від 22.07.2021 р.).
Колегія суддів вказує, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що невжиття позивачами заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку за умови обізнаності про наявність відповідних порушень, про що свідчить вищенаведене листування прокурора з позивачами, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивачів до суду з цим позовом.
В підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано повідомлення від 09.09.2021 р. про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, адресовані позивачам.
Щодо заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 626, 627 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину (господарського договору).
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За визначенням, наведеним у ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В якості однієї із підстав позову прокурором зазначено, що спірні договори не є договорами щодо надання послуг та купівлі-продажу, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину (правочинів) та характер спірних правовідносин сторін.
Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2019 р. у справі №522/14890/16-ц зазначив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 р. у справі №923/658/19).
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено апеляційним господарським судом, між відповідачами було укладено договір надання послуг № Г-192 від 22.04.2021 р., за яким за завданням замовника - ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" виконавець - ФГ "Агросад-2016" надає замовнику послуги по обробітку та посіву сільськогосподарськими культурами (просо) земельних ділянок, а замовник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти і оплатити вищевказані послуги (п. п. 1.1, 2.1 договору)
В подальшому між відповідачами укладено договір від 03.06.2021 р. № Г-239, за умовами якого продавець - ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" зобов'язується у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупцю - ФГ "Агросад-2016" посіви сільськогосподарських культур (просо), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору від 22.04.2021 р. № Г-192 та п. 2.1 договору від 03.06.2021 р. № Г-239 земельні ділянки, на яких надаються послуги та на яких знаходиться товар, належать замовнику на підставі Державного акта на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995.
Також пунктом 2.2 договору від 22.04.2021 р. № Г-192 передбачено, що послуги надаються на земельних ділянках загальною площею 89 гектарів, а пунктом 4.1 договору від 03.06.2021 р. № Г-239 - що загальна кількість товару становить 89 гектарів.
Колегія суддів зазначає, що сторони не заперечують, що відповідно до оспорених договорів надання послуг по обробітку та посіву сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 89 га та подальший продаж посівів в кількості 89 га здійснюються на одних і тих же земельних ділянках, які належать ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995 р.
Тобто виходячи з умов оспорюваний правочинів та фактичного змісту правовідносин, які склалися між сторонами на їх підставі, слідує, що ФГ "Агросад-2016" власною технікою, обладнанням, насінням, паливом та іншими матеріалами здійснить посів сільськогосподарських культур (проса) на земельних ділянках площею 89 га, які належать ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею ХМ № 40 від 12.01.1995 р., а також набуде у власність посіви сільськогосподарських культур (просо) (зміст п. п. 1.23, 1.3, 1.4 договору від 22.04.2021 р. у співставленні з п. п. 1.1, 2.1 договору від 03.06.2021 р.).
При цьому судом враховується, що відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Враховуючи викладене, набуття ФГ "Агросад-2016" у власність посівів передбачає його право на збір урожаю з таких посівів та з огляду на положення ст. 189 ЦК України, за якими продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом, - також право на сам урожай. Таким чином, урожай навіть не вибував з володіння ФГ "Агросад-2016".
Одночасно, наявність умов договору від 22.04.2021 р. № Г-192 про ціну послуг (535 грн з ПДВ за 1 гектар) та умов договору від 03.06.2021 р. № Г-239 про ціну товару (3035 грн без ПДВ за 1 гектар) вказує на те, що в результаті виконання оспорених договорів ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" отримає від ФГ "Агросад-2016" дохід у вигляді різниці між коштами, які підлягають сплаті відповідачами один одному за вказаними договорами.
В свою чергу, суд приймає до уваги доводи прокурора про те, що в основу розрахунку ціни за договорами визначено площу земель, щодо яких здійснюється обробіток, а не ціну фактично наданих послуг та придбаного урожаю (посівів), визначеного родовими ознаками та вагою, числом, мірою відповідно до ст. ст. 179, 184 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Відтак, вище вказане підтверджує, що земельні ділянки фактично передані в користування ФГ "Агросад-2016" за плату, яка надходила ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" під виглядом коштів за продаж посівів, та спростовує аргументи відповідача-1 про те, що земельні ділянки не надані у користування, а є лише місцем надання послуг та передачі товару.
Колегія суддів вказує, що згідно з погодженими відповідачами умовами спірних договорів, ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельних ділянках, передавши ФГ "Агросад-2016" право обробітку земельної ділянки і збору сільськогосподарської продукції, виготовленої в результаті обробітку, отримуючи від ФГ "Агросад-2016", за підсумками виконання обох договорів, суму прибутку.
Аналіз норм ст. ст. 655, 712, 901 ЦК України та умов укладених відповідачами договорів дає підстави для висновку, що оспорювані договори не можуть вважатись відповідно договорами надання послуг та купівлі продажу, оскільки воля сторін спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ними передбачені.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за вказаними договорами ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" фактично передала ФГ "Агросад-2016" у платне користування земельні ділянки державної власності площею 89 га, що перебувають у постійному користуванні відповідача-1, для вирощування відповідачем-2 сільськогосподарських культур (просо), а тому до оспорених договорів слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.
Так, засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки, що визначено ч. 1 ст. 93 ЗК України.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Таким чином, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
На підставі аналізу, наведеного у ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначення договору оренди землі та умов спірних договорів вбачається, що за змістом останніх між відповідачами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція, яка є власністю орендаря.
З огляду на наведене, правовими наслідками договору оренди землі є для ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" отримання плати за надану в користування земельну ділянку, а для ФГ "Агросад-2016" - використання земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
За змістом приписів ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Судом апеляційної інстанції звертається увага на надання ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" у постійне користування згідно з Державним актом від 12.01.1995 р. землі для ведення підсобного сільського господарства, а також на положення пп. 26 п. 5 Положення про ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" щодо створення та розвитку колонією підсобного господарства саме з метою вироблення сільськогосподарської продукції для покращення матеріально-побутового забезпечення засуджених, а також персоналу колонії. Однак, за результатами виконання оспорюваних договорів набуття колонією будь-яких прав на вироблену (вирощену) сільгосппродукцію не передбачено.
Статтею 92 Земельного Кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.
У постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.
Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 р. у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 р. у справі №925/550/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права на обробіток землі, здійснення посівів та їх набуття у власність, передбачені умовами спірних договорів, являють собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 Земельного кодексу України, складають титул права постійного користування. При цьому саме відповідач-1, як землекористувач на титулі права постійного користування наділений передбаченими ст. 95 ЗК України правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.
Формулювання "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім користувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватись самостійно. Натомість, надане відповідачу-1, як землекористувачу право самостійного господарювання згідно з умовами спірних договорів використовується не землекористувачем, а відповідачем-2, що суперечить вимогам вказаної норми права.
З огляду на викладене, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою державної власності шляхом передачі її іншим особам у платне користування.
Окрім того, суд враховує, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р. № 343 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" ліквідовано Державну пенітенціарну службу та покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Положенням про ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" також визначено, що органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України (п. 1 Положення).
З наведеного слідує, що управління майном державної власності, закріпленим за установами виконання покарань, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
При цьому, відповідно до Порядку ведення договірної роботи у державній пенітенціарній службі, затвердженого наказом ДПтС України від 28.07.2011 р. № 271 із змінами, проекти договорів, які укладаються органами (установами) виконання покарань щодо оренди та інших угод, пов'язаних з обтяженням та використанням активів (майна органів установ) підлягають погодженню з ДПтСУ (п. п. 1.2.2, 6.1 Порядку).
Щодо доводів скаржника стосовно того, що ДУ "Замкова виправна колонія (№ 58)" відноситься до сфери управління Міністерства юстиції України, а Державна пенітенціарна служба України ліквідована, та відповідно у своїй діяльності установа не керується наказами останньої, суд зазначає, що у відповідності до постанови КМУ № 343 від 18.05.2016 р. "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Колегія суддів вказує, що за приписами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Натомість, наділений правом постійного користування землею відповідач-1 фактично передав у користування відповідачу-2 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 89 га, не маючи права розпоряджатися ними, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади та без проведення аукціону. Тобто, відповідачами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі та отримання в оренду спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Проте, як убачається зі змісту оспорених договорів, в останніх не дотримано усіх передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі" вимог до істотних умов, зокрема, щодо кадастрового номера земельної ділянки, індексації орендної плати, порядку її перегляду, що також свідчить про недотримання вимог законодавства при укладенні договору оренди.
Суд апеляційної інстанції вважає, що уміщення умов про права та обов'язки відповідачів щодо використання земельних ділянок в різних договорах не впливає на зміст правовідносин сторін, які фактично склались між відповідачами на підставі таких договорів. Неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
З огляду на встановлені судом обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами при укладенні оспорюваних договорів не дотримано вимог ст. ст. 92, 93, 95, 96, 124 ЗК України, ст. ст. 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу", якими обумовлено порядок та умови передачі земельних ділянок в оренду, визначено істотні умови договору оренди тощо, оспорені договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, що є підставою для визнання недійсними договорів № Г-192 від 22.04.2021 р. та № Г-239 від 03.06.2021 р. на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Щодо доводів відповідача-1 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки оспорені договори припинили свої дію за взаємною згодою сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Отже, оскільки предметом спору у справі є недійсність договорів і такі договори визнаються недійсними з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення дії договору не може розцінюватися як підстава для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не виключає право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі №905/1227/17, постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі №394/301/19.
Колегія суддів зазначає, що сам факт припинення оспорених договорів за домовленістю сторін не може свідчити про відсутність предмету спору, з огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Суд апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.11.2021 р. у справі № 924/1009/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" - без задоволення.
Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.11.2021 р. у справі № 924/1009/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2022
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Маціщук А.В.