79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" квітня 2022 р. Справа №914/3229/21
Західний апеляційний господарський суд, в складі:
головуючого (судді доповідача): Кордюк Г.Т.
суддів: Желіка М.Б.
Плотніцького Б.Д.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» б/н від 28.01.2022 (вх.№01-05/390/22 від 01.02.2022)
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.2021, суддя: Сухович Ю.О., м. Львів, повний текст рішення складено - 29.12.2021,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудбудпостач»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг»
про стягнення 212 445,79 грн.
28.10.2021 у Господарський суд Львівської області звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудбудпостач» (далі по тексту - ТОВ «Нерудбудпостач») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» (далі по тексту - ТОВ «Будбілдінг») про стягнення 212 445,79 грн., з яких: 189 087,05 грн. - основний борг, 9 177,21 грн. - три проценти річних, 14 181,53 - грн. - інфляційні нарахування.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що упродовж 2017-2021 років ним поставлено відповідачу товар (продукцію) на загальну суму 1 763 659,14 грн. Однак, відповідач здійснив оплату лише за частину отриманого товару на загальну суму 1 574 572,09 грн, внаслідок чого згідно розрахунків позивача станом на момент подання позовної заяви у відповідача існує заборгованість в сумі 189 087,05 грн. по оплаті основного боргу за поставлений товар. У зв'язку з порушенням строків оплати з 01.01.2020 по 22.10.2021 відповідачу нараховано 3% річних в розмірі 9 177,21 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 14 181,53 грн. за період з 01.01.2021 по 30.09.2021. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача становить 212 445,79 грн.
Правовими підставами зазначає статті 11, 16, 256, 264, 525-526, 610-611, 625-627, 638, 655, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 у справі №914/3229/21 задоволено вищезазначені позовні вимоги. Стягнуто з ТОВ «Будбілдінг» на користь ТОВ «Нерудбудпостач» 189 087,05 грн. - основного боргу, 9 177,21 грн. - три проценти річних, 14 181,53 грн. - інфляційних втрат, 3 186,69 грн. судового збору та 4 994,00 грн. витрат на професійну допомогу адвоката.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 28.01.2022 (вх.№01-05/390/22 від 01.02.2022) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 у справі №914/3229/21 та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що:
1)суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що заборгованість відповідача в розмірі 189 087,05 грн. виникла з 20.09.2021 - дня отримання претензії позивача, а не на восьмий день зі дня отримання цієї претензії - 28.09.2021, як це передбачає ч. 2 ст. 530 ЦК України. В обгрунтування цієї позиції апелянт покликається на правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.
2)місцевий госполарський суд не розглянув клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання сторонам строку для мирного врегулювання спору, внаслідок чого порушив ч. 7 ст. 46 ГПК України щодо права сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу;
3)заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4994,00 грн., є неспівмірним із складністю справи та не відповідає критерію розумності їхнього розміру, а тому безпідставно не зменшений судом першої інстанції. Зокрема, апелянт вказує, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного провадження та потребувала лише наявності базових знань у сфері цивільного та господарського законодавства, а відтак вивчення та правовий аналіз судової практики у даній категорії спору, який здійснив представник позивача згідно з даними розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу адвоката з підготовки матеріалів до судового розгляду, згідно з умовами договору №04/03-21 не був необхідним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своїх заперечень спростовує доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд порушив процесуальне право сторін на мирне врегулювання спору, оскільки 19.11.2021 представником позивача надіслано на адресу суду пояснення по суті спору в якій зазначено про відсутність намірів мирного врегулювання спору. Окрім того заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи та надання сторонам строку для мирного врегулювання спору, відповідачем не долучено проекту мирової угоди. Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а тому ч. 2 ст. 530 ЦК України не підлягає застосуванню в даному випадку. Зазначаючи про завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач не надав жодного альтернативного розрахунку виходячи зі складності спору, тривалості його розгляду судом, прайсу на підготовку та надсилання письмових заяв, пояснень, відзиву тощо.
Частиною десятою статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня становить 2270 гривень.
Оскільки ціна позову в даній справі становить 212 445,79 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 227 000,00 грн. (2270,00 грн. * 100), то апеляційний господарський суд в силу ч. 10 ст. 270 ГПК України розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що упродовж 2017-2021 років позивачем поставлено відповідачу товар (пісок та щебінь різних фракцій) на загальну суму 1 763 659,14 грн.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що схвалення правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та часткової або повної оплати за спірними договорами).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.
Враховуючи положення статті 205 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів.
До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Факт продажу та поставки позивачем відповідачу товару в період з 20.07.2017 по 25.02.2021 включно на загальну суму 1 763 659,14 грн підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за вказаний період, які підписані та скріплені печатками сторін у справі.
Враховуючи положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього
Факт часткових оплат на загальну суму 1 574 572,09 грн. проведених відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 21.10.2021.
Проте, на час звернення з позовною заявою, як і на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, оплата основного боргу за отриманий товар відповідачем у повному обсязі не проведена, у зв'язку з чим наявна заборгованість у сумі 189 087,05 грн.
Сторони підписували акти звірок: від 31.12.2017, згідно якого станом на 31.12.2017 сальдо складає 67 657,05 грн.; від 31.12.2018, згідно якого станом на 31.12.2018 сальдо складає 397 174,25 грн.; від 31.12.2019, згідно якого станом на 31.12.2019 сальдо складає 200 618,15 грн.; від 31.12.2020, згідно якого станом на 31.12.2020 сальдо складає 315 728,33 грн.
Відповідач наявності заборгованості зі сплати основного боргу в сумі 189 087,05 грн. не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив, власного контррозрахунку не надав.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач звертався до відповідача із претензією №1 за вих.№95 від 17.09.2021, в якій просив протягом 7 (семи) днів з дня її отримання сплатити позивачу суму основного боргу в розмірі 189 087,05 грн. Факт надіслання претензії відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи:
-поштовою накладною №0870006709448 від 17.09.2021, описом вкладення у лист з оголошеною цінністю від 17.09.2021, фіскальним чеком 0870006709448 від 17.09.2021;
-поштовою накладною №0870006709464 від 17.09.2021, описом вкладення у лист з оголошеною цінністю від 17.09.2021, фіскальним чеком 0870006709464 від 17.09.2021.
Проте, відповідач залишив дану претензію без відповіді та задоволення.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 189 087,05 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що заборгованість відповідача в розмірі 189 087,05 грн. виникла з 20.09.2021 - дня отримання претензії позивача, а не на восьмий день зі дня отримання цієї претензії - 28.09.2021, як це передбачає ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки дана норма є загальною по відношенню до ч. 1 ст. 692 ЦК України, яка є спеціальною в даному випадку. Більше того такі доводи апелянта не грунтуються на вимогах ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України за змістом якої учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб?єктів, зобов?язані поновити їх, не чекаючи пред?явлення їм претензії чи звернення до суду.
Покликання скаржника на на правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 не підлягає врахуванню в даній справі, оскільки обставини цієї справи суттєво різняться з обставинами в справі №916/4693/15.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Щодо стягнення трьох процентів річних, то сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивачем за період з 01.01.2020 по 22.10.2021 на суму боргу 189 087,05 грн. нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 9 177,21 грн.
Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних у відповідності до вимог законодавства та з врахуванням задовлення позову на суму основної заборгованості у розмірі 189 087,05 грн., погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9 177,21 грн. за період прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2020 по 22.10.2021 на суму боргу 189 087,05 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 14 181,53 грн., які нараховані за період з 01.01.2021 по 30.09.2021 на суму боргу 189 087,05 грн.
З приводу доводів апеляційної скарги, які стосуються завищення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Судами встановлено, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судами встановлено, що 04.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач (надалі - замовник, або клієнт) та адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем (надалі - виконавець) укладено договір №04/03-21 про надання правничої допомоги (надалі - договір).
За умовами п.1.1. цього договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу щодо захисту інтересів замовника у будь-яких органах державної влади, у тому числі у правоохоронних органах, підрозділах Національної поліції України, органах прокуратури України, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, в органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців, а також у Господарських судах України усіх інстанцій під час збору необхідних доказів, досудового врегулювання спору, підготовки до судового розгляду та власне судового розгляду справ щодо стягнення з контрагентів-боржників коштів, можливих штрафних санкцій, пені, штрафів, збитків, 3% річних та інфляційних втрат, а також судових витрат, а замовник зобов'язується оплатити правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 1.2. договору сторони погодили вартість однієї години роботи виконавця у розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про державний бюджет на 2021 рік станом на 1 січня 2021 року, що становить 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Згідно з п. 4.2. договору сплата гонорару за надану правничу допомогу за цим договором здійснюються замовником на підставі рахунку-фактури виконавця, що складається згідно підписаних сторонами Актів виконаних робіт та погодженого розрахунку суми гонорару, протягом 3 (трьох) днів з моменту їх підписання.
21.10.2021 сторони уклали додаток до договору №04/03-21 від 04.03.2021, а саме розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу адвоката з підготовки матеріалів до судового розгляду, згідно з умовами договору №04/03-21. Зазначений розрахунок містить детальний опис наданих послуг із зазначенням видів послуг (характер правничої допомоги), кількості годин та сум (вартості) кожної з них.
21.10.2021 між замовником та виконавцем відповідно до п.4.2. договору №04/03-21 від 04.03.2021 підписано та скріплено печатками уповноважених представників сторін акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданої професійної правничої допомоги адвокатом). У вказаному акті сторони погодили, що виконавцем витрачено 5,5 годин під час чого виконані роботи з підготовки та надіслання претензій до ТзОВ «Будбілдінг» щодо сплати заборгованості на користь ТзОВ «Нерудбудпостач», здійснено вивчення та правовий аналіз судової практики з подібних питань, а також інших документів, які підтверджують порушення зобов'язань з боку ТзОВ «Будбілдінг», копіювання та завіряння документів, підготовлено позовну заяву для подачі до Господарського суду Львівської області про стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та судових витрат.
Підписуючи вказаний акт здачі-прийняття сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної за надані послуги та визначили вартість правничої допомоги адвоката в сумі 4 994,00 грн.
Адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач рахунок-фактуру №034 від 21.10.2021 на оплату правничої допомоги адвоката за договором №04/03-21 від 04.03.2021 на загальну суму 4994,00 грн.
Позивач на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 994,00 грн надав: договір №04/03-21 про надання правничої допомоги від 04.03.2021; розрахунок від 21.10.2021 суми гонорару за надану професійну правничу допомогу адвоката з підготовки матеріалів до судового розгляду, згідно з умовами договору №04/03-21 (додаток до договору) від 21.10.2021; акт здачі-прийняття виконаних робіт від 21.10.2021; рахунок-фактуру №034 від 21.10.2021.
Повноваження адвоката Корзаченка Володимира Миколайовича підтверджуються ордером серія АІ №1118702 від 21.10.2021; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №4365/10 від 25.11.2010, виданим Головою Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, відповідно до рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №209 від 25.11.2010.
Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв'язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.
Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
Крім згаданого у статті 126 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є верховенство права та пропорційність.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням вищенаведених норм, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України від 02.06.2014р., заява № 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Ознайомившись з вищезазначеними доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню повністю, оскільки є співмірними зі складністю справи, часом витраченим на її підготовку, а також звичайними цінами на оплату адвокатських послуг. Відтак спростовуються доводи апеляційної скарги в цій частині.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 4 994,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий госполарський суд не розглянув клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання сторонам строку для мирного врегулювання спору, внаслідок чого порушив ч. 7 ст. 46 ГПК України щодо права сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу, то суд апеляційної ін станції зазначає наступне.
Апеляційним господарським судом з?ясовано, що до проголошення оскаржуваного рішення розгляд справи відкладався 2 рази, а тому відповідач мав об?єктивну можливість заявити про намір мирно врегулювати спір та надати відповідні докази на підтвердження цього (як-от проект мирової угоди) чого ним зроблено не було. Більше того, суд першої інстанції правильно врахував, що 19.11.2021 представником позивача надіслано на адресу суду пояснення по суті спору (а.с.133) в якій зазначено про відсутність намірів мирного врегулювання спору, що спростовує порушення судом першої інстанції факту порушення ч. 7 ст. 46 ГПК України щодо права сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Протокол судового засідання від 22.12.2021 (а.с.150) не містить вказівки про результат розгляду заявленого відповідачем 21.12.2021 клопотання про відкладення розгляду справи, однак враховуючи, що сторони в судове засідання 22.12.2021 не з?явились, їх явка не визнавалась обов?язковою, а строк розгляду справи, який встановлений процесуальним законом завершувався, очевидним є те, що вийшовши до нарадчої кімнати суд вирішив клопотання про відкладення розгляду справи шляхом його залишення без задоволення. Підтвердженням цього, зокрема, є вказівка в зазначеному протоколі на те, що явка учасників справи не визнавалась обов?язковою. Така процесуальна поведінка суду повністю узгоджується з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 202 ГПК України якою передбачено, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання незалежно від причин невявки.
Узагальнюючи наведене суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» б/н від 28.01.2022 (вх.№01-05/390/22 від 01.02.2022) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 4780,03 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за №6456 від 26.01.2022 за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» б/н від 28.01.2022 (вх.№01-05/390/22 від 01.02.2022) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 у справі №914/3229/21 - залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 4780,03 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її підписання згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя Г.Т. Кордюк
Суддя М.Б. Желік
Суддя Б.Д. Плотніцький