711/6535/21
2/707/284/22
07 квітня 2022 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,
за участі: секретаря судового засідання - Хандусь І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд визнати відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за місцем реєстрації, за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу в справі ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач у справі ОСОБА_2 є зареєстрованою за даною адресою, однак не проживає за місцем реєстрації з серпня 2019 року, не сплачує комунальні послуги та не бере участі в благоустрою будинку та прибудинкової території. Перешкод у користуванні жилим приміщенням позивач відповідачу не чинить. За інформацією ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_2 на даний час проживає у м. Санкт-Петербург Російської Федерації. Разом з тим, факт реєстрації відповідача в будинку створює суттєві перешкоди для позивача в користуванні житлом, оскільки остання вимушена нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, які розраховуються залежно від кількості зареєстрованих за адресою осіб. З огляду на вищевикладене позивач вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчика Р.В. від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без руху, з наданням позивачу часу для усунення недоліків /а.с. 15/.
Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчика Р.В. від 15 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, передано до Черкаського районного суду Черкаської області, для розгляду за підсудністю /а.с. 25/.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 31 січня 2022 року справу прийнято до провадження та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін 02 березня 2022 року за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення їй даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу трьохденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачу - трьохденний строкдля подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів /а.с. 33-35/.
Відповідача було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду за місцем її реєстрації.
Крім того, про відкриття провадження, можливість отримання копій процесуальних документів і позовної заяви з додатками, а також про дату, час та місце розгляду справи відповідача було додатково повідомлено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
02 березня 2022 року справу було знято з розгляду у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану на території України строком на 30 діб.
Чергове судове засідання призначено на 07 квітня 2022 року.
Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідач не скористалася.
Згідно з частиною 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В ухвалі про відкриття провадження у справі сторонам було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також зазначено строки подання такого клопотання.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а відтак, відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що на підставі Договору купівлі-продажу жилого будинку від 18 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Дудкою Г.І., позивач у справі ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 6/.
Право власності на зазначений вище будинок було зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 25 листопада 2009 року, що підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24564184 від 25 листопада 2009 року /а.с. 10, зворот/.
З довідки, виданої виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, № 2555 від 01 жовтня 2021 року встановлено, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована, зокрема, відповідач у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 7/.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у серпні 2019 року добровільно залишила помешкання і на даний час постійно проживає в Російській Федерації, у м. Санкт-Петербург, будинком не цікавиться, спроб вселитися не виявляла, комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні будинковолодіння не приймає, але з реєстрації місця проживання не знялася та продовжує бути зареєстрованою в будинку і до сьогодні. При цьому, будь-яких перешкод щодо доступу до житла позивач їй не чинила /а.с. 18-20/.
Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов проживання гр. ОСОБА_1 від 01 жовтня 2021 року, підписаного головою комісії - депутатом Червонослобідської сільської ради Скороход В.В., а також членами комісії - сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: власниця домоволодіння - позивач у справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її чоловік - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також зареєстрована, але не проживає з серпня 2019 року донька - відповідач у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджують сусіди /а.с. 8/.
Сторони не пов'язані спільним побутом і не мають взаємних прав та обов'язків.
Стаття 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
При цьому, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якою визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Принцип непорушності права приватної власності проголошено і в низці міжнародних документів, зокрема: статті 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року; статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на правовому висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
За приписами частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а статтею 150 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що право власності позивача на будинок, яке включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку.
За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням його володіння майном.
Частиною 2 статті 64 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» надав роз'яснення, що відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у домоволодінні позивача за вищевказаною адресою, однак у 2019 році добровільно залишила спірне житло і з того часу у ньому не проживає без поважних причин.
На час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не являється членом сім'ї позивача, як власника будинку, вони не пов'язані спільним побутом.
Крім того, судом установлено, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час не несе жодних витрат по утриманню спірного будинку, комунальні послуги не сплачує, доказів того, що вона намагалася вирішити питання про вселення до спірного житла, суду не надано, що свідчить про те, що помешканням відповідач не цікавиться.
Оскільки у матеріалах справи немає даних щодо укладання цивільно-правових угод між позивачем та відповідачем, які б надавали останній право на користування житловим приміщенням у будинку, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для реєстрації у даному домоволодінні місця проживання відповідача та, відповідно, і користування ним.
Твердження позивача щодо відсутності перешкод для користування будинком відповідачем не оспорюються та не спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, суд переконаний, що є достатні правові підстави для виправданого, тобто законного втручання у гарантоване ст. 8 Конвенції право кожного на повагу до свого житла, та вважає необхідним заявлені позовні вимоги задовольнити, визнати відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки судом достовірно встановлено, що відповідач не є членом сім'ї власника та не користується житлом за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації.
У порядку частини 6 статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позовної вимоги позивача, яка звільнена від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи /а.с. 9/, судовий збір у розмірі 908,00 грн слід стягнути з відповідача на користь держави.
Враховуючи наведене та керуючись статтею 41 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 317, 319, 321, 334, 379, 391, 405 ЦК України, статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя: Т. А. Миколаєнко