Справа № 346/5574/21
Провадження № 22-ц/4808/545/22
Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.
Суддя-доповідач Пнівчук
06 квітня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.,
розглянувши в порядку письмово провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 січня 2022 року, у складі судді Яремин М.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,
17 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Позивачка свої вимоги мотивувала тим, що з 29.05.2010 року перебуває з відповідачем у шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , який проживає з нею.
Донедавна відповідач, який офоіційно працює за кордоном, добровільно надавав допомогу на утримання сина у розміррі по 5000 грн, а останні місяці по 10000 грн щомісячно.
У жовтні відповідач надав допомогу у розмірі 6500 грн та в телефонній розмові повідомив, що невідомо коли зможе передати кошти на утримання сина, що на думку позивачки свідчить про те, що відповідач втратив інтерес до матеріального забезпечення сина.
Позивачка зазначила, що син ОСОБА_4 має проблеми зі здоров'ям, є інвалідом дитинства (діагноз - дитячий аутизм та інші супутні захворювання) та потребує стороннього догляду, вона, як мати, витрачає значні кошти щоб покращити стан здоров'я сина, повинна забезпечити його продуктами харчування та предметами першої необхідності, одягом та додатковими навчально-розвиваючими матеріалами. Через скрутне матеріальне становище вона вимушена звертатись за матеріальною допомогою до своїх батьків, оскільки інших джерел доходу чи заощаджень в неї немає.
Відповідач на даний час не бере участі в матеріальному утриманні сина, працював офіційно в FHU ADMAR WORK Adrian Urbanik та має доходи понад 2000 злотих щомісячно, однак підтвердити належним чином місце роботи відповідача не має можливості, так як отримати таку інформацію з-за кордону вона не може.
Посилаючись на те, що відповідач є фізично здоровою людиною, інших дітей у нього немає, позивачка просила стягувати з відповідача аліменти у частці від доходу у розмірі Ѕ частини від всіх видів доходів щомісяця, оскільки буде звертатися із заявою про стягнення аліментів за кордоном через Міністерство юстиції України.
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 17 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частки з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 908 грн судового збору в дохід держави.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що та сума, яку визначив суд першої інстанції в розмірі ј частки з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - є мізерною сумою, у порівнянні з тією, яка необхідна для забезпечення дитини.
До позовної заяви позивачкою долучено численні документи про захворювання сина, які враховуючи наявність у дитини важких хронічних захворювань, підтверджують несення витрат із місяця в місяць не менше 10000 грн.
Якщо стягувати витрати на лікування, позивачці необхідно буде звертатися щомісяця до суду про стягнення додаткових витрат на дитину, в той час як їй необхідно займатися лікуванням дитини.
Апелянт посилаючись на те, що відповідач має спроможність сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання сина в розмірі Ѕ частки від всіх видів доходів щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, просила змінити заочне рішення та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходячи з принципів розумності та справедливості, оцінивши матеріальне становище сторін, ухвалив стягувати з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі ј частки з усіх видів заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір'ю, позивачкою ОСОБА_1 .
Позивач пред'явила позов про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , посилаючись на те, що відповідач протягом останнього часу в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання сина не надає.
Відповідно до положень частини статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією з засад судочинства, регламентованих пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1,2 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до частини 3 статті 12 та частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом наведеної статті обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зазначені обставини повною мірою були враховані судом першої інстанції.
Так, позивачка пред'явила позов про стягнення аліментів з відповідача у частці від заробітку, а не твердій грошовій сумі, та зазначила, що відповідач офіційно працевлаштований за кордоном де має достатній дохід, станом на 2017 рік його дохід складав близько 2000 польських злотих, а також відповідач неодноразово повідомляв про підвищення заробітної плати.
Надаючи оцінку поданим позивачкою доказам, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що долучена позивачкою копія договору щодо працевлаштування відповідача на строк до23.07.2018 року не може слугувати доказом його матеріального становища станом на час пред'явлення позову в листопаді 2021 року, а також обґрунтовано зазначив, що інших доказів матеріального становища дитини та платника аліментів позивачка суду не подала.
Відповідно до положень статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином за наявності у позивачки доказів щодо зміни матеріального стану сторін, вона вправі пред'явити позов про збільшення розміру аліментів.
Як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що неповнолітній син сторін ОСОБА_4 має проблеми зі здоров'ям, є інвалідом дитинства (діагноз - дитячий аутизм), а відтак є необхідність стягнення аліментів у розмірі Ѕ частини з усіх видів доходів відповідача.
Однак, як передбачено статтею 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Отже, чинне законодавство гарантує право дитини на достатній життєвий рівень та визначає обов'язок батьків забезпечити дитині гідні умови життя, однак при цьому законодавець не обмежує обов'язок батьків утримувати дитину лише сплатою аліментів, а й зобов'язує брати участь у додаткових витратах на дитину, порядок стягнення яких визначено с. 185 СК України.
З огляду на встановлені по справі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати на лікування дитини, на які посилається позивачка належать до додаткових витрат на дитину та за відмови відповідача нести такі у добровільному порядку, можуть бути стягнуті за відповідним позовом у судовому порядку.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом мотивів відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 січня 2022 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, у випадках передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
В.А. Девляшевський