Провадження № 22-ц/803/3254/22 Справа № 215/6826/21 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
06 квітня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 215/6826/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в м. Кривому Розі, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 січня 2022 року, -
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він 26.07.2003 року працював на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК». Того ж дня, згідно наряду, виданого через механіка дільниці №15 ОСОБА_3 , бригада, у складі якої знаходився позивач, виконувала роботи по перевезенню та монтажу опорних плит в зоні охолодження №2 обпалювальної машинки ОК-306 №1 на ФОГ-2. В момент виконання вказаних робіт позивач виявив, що одна з плит опинилась в нестійкому положенні. З метою усунення вказаної несправності позивач намагався перекантувати плиту для установки її в стійке положення. При цьому, трапилось падіння останньої на стопу лівої ноги позивача. В результаті нещасного випадку, позивачу спричинено травми у вигляді відкритого осколкового ІІ-В типу н/ф лівої стопи і бугристості ІІ лівої стопи.
Відповідно до Акту Форми Н-1, причинами настання нещасного випадку являється незадовільний стан засобів виробництва.
Пунктом 10 Акту Форми Н-1, встановлено осіб, що ОСОБА_4 , бригадир слюсарів чергових та з ремонту устаткування дільниці № 15 допустив порушення п.п. 7.40.3, 7.40.6 «Положення про Систему управління охороною праці у ВАТ «ПівнГКЗ», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК»,; ОСОБА_3 , механік дільниці № 15 УРТО допустив порушення п. 2.13.3 «Посадової інструкції механіка спеціалізованої дільниці №15», п.п. 7.39.9, 7.39.20 «Положення про Систему управління охороною праці у ВАТ «ПівнГКЗ», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК».
Позивач вважає, що нещасний випадок стався внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а також внаслідок неналежного виконання роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.
Внаслідок вказаного нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, позивач 06.11.2003 року вперше пройшов огляд медико-соціальною комісією, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 5%, та при повторному огляді, останній раз 04.11.2020 року, позивачу встановлено безстроково 10% втрати професійної працездатності. За висновком МСЕК позивач потребує медикаментозного лікування, ВМП.
У зв'язку з зазначеним нещасним випадком у позивача були порушені та продовжують порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі, що додають йому додаткового дискомфорту та страждань у повсякденному житті. Тривалий час він був обмежений в можливості пересуватись у просторі, вимушений проходити курси медичного лікування. Наразі, він відчуває біль в області лівої стопи, особливо при пересуванні в просторі та фізичних навантаженнях. Наслідки травми призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів.
Також позивач зазначив, що після отримання травми змінилися умови його життя, які стали характеризуватись суттєвим зниженням її активності, що вказує на відсутність можливості в достатній мірі реалізувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, що, як наслідок, відображається на погіршенні матеріального становища, втратою соціальних зв'язків, необхідність лікування та проходження оглядів. З моменту отримання трудового каліцтва, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Внаслідок отриманого трудового каліцтва, що супроводжується значною втратою працездатності, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, він позбавлений можливості вести активний спосіб життя, адже стан його здоров'я є невідновним.
На підставі наведеного вище позивач просив суд компенсувати йому частину моральних та фізичних страждань і стягнути з відповідача на свою користь 60 000 грн. без утримання податків, зборів та інших податкових платежів.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 908 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності у зв'язку із нещасним випадком, що стався на виробництві, позивач не має змоги вести звичне життя, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, в зв'язку з чим позивач відчуває постійні моральні страждання. Позивач просить приділити увагу тому факту, він позбавлений можливості повною мірою реалізувати свої звички та бажання, повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя, йому доводиться нераціонально витрачати час, в зв'язку з чим переносить моральні страждання.
В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02.2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03.2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Відповідач вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з Фонду моральної шкоди.
Крім того, на думку відповідача, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
Відзиви на апеляційні скарги не подані.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарага відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ«ПівнГЗК», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 33-37).
26.07.2003 року, з позивачем, під час виконання трудових обов'язків на ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ«ПівнГЗК», стався нещасний випадок.
Пунктом 6 Акту №11/VІІІ про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 21.08.2003 року Форми Н-1 встановлено, що по наряду, виданому механіком дільниці № 15 ОСОБА_3 , бригада, в складі якої входив слюсар черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_1 , в зміну з 20-00 год. 25.07.2003 року до 08-00 год. 26.07.2003 року, виконувала роботи по перевезенню та монтажу опорних плит в зону охолодження №2 обпалювальної машини ОК-306 №1 на ФОГ-2 згідно наряду-допуску № 118 від 25.07.2003 року. О 04-45 годині, після перевезення і розвантажування за допомогою електромостового крану на колосниковому полі обпалювальної машини опорних плит, одна з плит опинилась в шаткому положенні. Слюсар черговий та з ремонту устаткування дільниці № 15 ОСОБА_1 , без застосування монтажного ломика, намагався вручну перекантувати плиту для установи її в стійке положення, при цьому, трапилося падіння опорної плити на стопу лівої ноги ОСОБА_1 , що також підтверджується п. 3 Акту розслідування нещасного випадку Форми Н-5 (а.с. 19-25).
Відповідно пунктів 6.1, 7 та 8 Акту, Форми Н-1, вид події: дія рухомих і таких, що обертаються, деталей обладнання, машин і механізмів; причини нещасного випадку: невиконання вимог інструкцій з охорони праці; устаткування, машин, механізм, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещасного випадку - опорна плита обпалювальної машини ОК-306 № 1 (а.с. 19-21).
Пунктом 10 Акту Форми Н-1, встановлено осіб, що ОСОБА_4 , бригадир слюсарів чергових та з ремонту устаткування дільниці № 15 допустив порушення п.п. 7.40.3, 7.40.6 «Положення про Систему управління охороною праці у ВАТ «ПівнГКЗ», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК»,; ОСОБА_3 , механік дільниці № 15 УРТО допустив порушення п. 2.13.3 «Посадової інструкції механіка спеціалізованої дільниці №15», п.п. 7.39.9, 7.39.20 «Положення про Систему управління охороною праці у ВАТ «ПівнГКЗ», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с.19-21).
Відповідно до п.9 вказаного Акту, ОСОБА_1 встановлено діагноз: відкритий осколковий ІІ-В тип н/ф лівої стопи і бугристості ІІ лівої стопи, що також підтверджується медичними виписками, виписними-епікризами (а.с. 19-21, 27-32).
Висновком МСЕК від 06.11.2003, ОСОБА_1 первинно встановлено 5 % втрати професійної працездатності по травмі від 26.07.2003 року, при повторних оглядах 17.11.2004 року, 22.11.2006 року, 12.11.2008 року, 03.11.2010 року також встановлено 5 % втрати професійної працездатності, та при повторних оглядах 31.10.2012 року, 05.11.2014 року, 08.11.2017 року, та останній раз 04.11.2020 року позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності безстроково, за висновком якої він потребує: медикаментозне лікування, ВПМ (а.с.10-18).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2003 році.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 06.11.2003 року, суд правомірно поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 06.11.2003 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 06.11.2003 року втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку, Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв'язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача не відбувалось погіршення стану здоров'я, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, даний факт не знімає з Фонду обов'язку з відшкодування такої шкоди, більш того, позивачу встановлено відсоток втрати професійної працездатності безстроково, що свідчить про тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, та взагалі, можливість такого відновлення.
Колегія суддів вважає що не заслуговує на увагу клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв'язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи.
Крім того, відповідно до статей 55,124 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв'язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ (роз'яснення, які містяться в пункті 8 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення).
Як вбачається з матеріалів справи, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення заяви Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає.
Однак колегія суддів не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з втратою професійної працездатності позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він первинно втратив професійну працездатність у розмірі 5 %, відсоток якої збільнився до 10 % безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Зокрема, враховуючи характер отриманої виробничої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 10 %, безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманої виробничої травми, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.
За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманої виробничої травми, і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, зменшивши його з 35 000 грн. до 15 000 грн.
Таким чином, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 35 000 грн. до 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2022 року.
Головуючий:
Судді: