Справа № 462/4089/20 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1439/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:63
05 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2021 року,-
у липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 13 липня 1995 року виконавчий комітет Львівської міської ради видав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59.90 кв.м., згідно якого вищезазначена квартира належала на праві спільної власності в рівних частинах ОСОБА_6 та членам її сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яким належало по 1/4 частини квартири. Стверджують, що після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , відтак по 1/12 частини квартири отримали ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 . Зазначають, що позивачі мають у власності по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 59.90 кв.м., що разом становить 11/12 частин квартири, а у відповідача перебуває у власності 1/12 частина вищезазначеної квартири. Вказують, що з моменту набуття права власності на 1/12 частину квартири, відповідач не цікавиться своїм майном, участі в утриманні спільного майна не приймає, створює незручності позивачам, оскільки вимагає від них право на користування усією квартирою під час свого перебування в місті Львові. Вважають, що право відповідача на частку у спільному майні може бути припиненою за рішенням суду, оскільки його частка є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне користування майном є неможливим, а таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї, оскільки вони є громадянами Російської Федерації, та постійно проживають в квартирі АДРЕСА_2 . Погоджуються сплатити відповідачу 92 466 грн., що становить вартість 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 .
З наведених підстав просять:
-припинити право власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 ;
-визнати право власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у рівних частках;
-виплатити ОСОБА_5 в якості компенсації вартості 1/12 частки квартири 92 466 грн. внесених на депозитний рахунок суду.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводів позивачів про те, що спірна квартира приватизована ними згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відтак не належала батькам відповідача. Зазначає, що судом помилково призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки справа не є малозначною, суд не врахував категорію та складність справи, що в подальшому призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Вказує, що право відповідача на частку у спільному майні може бути припиненою за рішенням суду, оскільки його частка є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне користування майном є неможливим, а таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї, оскільки вони є громадянами Російської Федерації, та постійно проживають в квартирі АДРЕСА_2 . Вважає, що суд не надав належної правової оцінки доводам позивачів та висновку судово-будівельно-технічного дослідження. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судових повісток, про причини неявки суд не повідомили.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
З огляду на те, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх представник ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності осіб, які не з'явилися до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення ОСОБА_5 його права власності на спірне житло завдасть йому істотної шкоди. При цьому, суд врахував доводи ОСОБА_5 , викладені у його письмовому запереченні на позов, в яких зазначено, що він користується спірним житлом коли приїжджає в Україну, спірне житло є його єдиним житлом на території України, жодних незручностей іншим співвласникам у користуванні спірною квартирою він не створює, має намір повернутися на постійне місце проживання в Україну і вважає, що після припинення його права власності у квартирі, буде позбавлений можливості проживати у вказаній квартирі.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.07.1995 року виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів видав свідоцтво НОМЕР_2 про право власності на квартиру загальною площею 59,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (номер запису 11307) (а.с. 39), згідно з яким вищезазначена квартира належала на праві спільної сумісної власності громадянці ОСОБА_6 та членам її сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 стверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 - померла, про що зроблений відповідний актовий запис № 979 (а.с. 35).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серія НВТ 897405 від 10.02.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори Шевців О.Г., спадкоємцем майна, яке складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , належних на праві власності ОСОБА_6 , є її діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , (а.с. 38).
Спадкоємці успадкували по 1/3 частці спадкового майна, що становила 1/4 частку квратири, тобто, успадкована частка становить по 1/12 частці, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2 від 13.07.1995 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом серія НВТ 897405 від 10.02.2017 року, витягом з ДРРП на нерухоме майно № 80069092 від 10.02.2017 року (а.с. 40), витягом з ДРРП на нерухоме майно № 80085254 від 10.02.2017 року (а.с. 41), інформації з ДРРП на нерухоме майно № 202676675 від 03.03.2020 року (а.с. 43).
Належність спадкоємцям частки в спірній квартирі в розмірі 1/12 сторонами визнається.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі (втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними); 2) чи переслідувало втручання легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті (якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів); 3) чи є відповідний захід пропорційним конкретній легітимній меті втручання у право (втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно).
Порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
За змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України, право власності передбачає право володіння, користування та розпорядження з боку власника своїм майном.
Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Поняття і види права спільної власності визначено статтею 355 ЦК України, відповідно до частини першої якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласники) належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 1 ст. 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Із наведених норм права вбачається, що законодавцем передбачено обставини, з огляду на наявність яких суд може припинити право особи на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників.
Стаття 365 ЦК України передбачає можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції за наявності одночасно свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пп.1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі №210/2236/15-ц, 19 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17, 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зазначається про те, що для припинення права на частку у спільному майні необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто, чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної школи інтересам співвласника та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
У ч.2 ст.183 ЦК України зазначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Суд першої інстанції встановив обставини справи, що мають значення для справи, визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що такі регулюють, однак дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серія НВТ 897405 від 10.02.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори Шевців О.Г., відповідачу ОСОБА_5 належить 1/12 частка у праві власності квартири АДРЕСА_1 .
Висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження №0021/2020 від 24.06.2020 встановлено, що частка у розмірі 1/12 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності є такою, що не може бути виділена в натурі.
Тобто, безспірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , є неподільною, тобто не може бути поділена між співвласниками в натурі відповідно до їх часток.
Спільне користування співвласників квартири за вказаною адресою одночасно є неможливим, через те, що квартира є трикімнатною із однією прохідною кімнатою, тобто забезпечити кожному із співвласників окрему кімнату є технічно неможливо.
Частка позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 становить по 1/3 частки кожна (1/4 + 1/12), частка ОСОБА_1 становить 1/4, а частка відповідача становить 1/12, тобто, частка відповідача є незначною відносно частки позивачів.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, сторони не дійшли згоди щодо володіння і користування майном спільно з відповідачем, а також щодо утримання цього майна, і як встановлено судом відповідач не несе витрат на утримання квартири, належних та допустимих доказів протилежного відповідач суду не надав.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що квартира, яка перебуває у спільній власності сторін у справі, є неподільною, що робить неможливим виділ частки відповідача, яка є незначною, в натурі, а спільне користування спірною квартирою також є неможливим.
На думку колегії суддів позбавлення відповідача права на 1/12 частку спірної квартири не завдасть істотної шкоди його правам та законним інтересам, оскільки спірна квартира не є його постійним місцем проживання, відповідач є громадянином Російської Федерації, що відображається в Інформації з Державного реєстру (а.с.43-44 том 1). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру нерухомості, відповідачу ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (1/2) з 21.03.2007 року належить трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 64,7 м.кв. (а.с.58-59 том 1). За вказаною адресою відповідач значиться зареєстрованим та постійно проживає, про що свідчить отримання/відправлення ним кореспонденції. Доказів підтвердження того, що відповідач має посвідку на постійне проживання для іноземців та зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі, останній суду не надав.
Аналогічно відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що відповідач тимчасово користується чи користувався спірною квартирою після набуття ним в порядку спадкування права власності на 1/12 частку спірної квартири, а його доводи про те, що квартира потрібна для тимчасово проживання під час приїзду з Росії в Україну, не є такими що доводять необхідність наявності у нього права власності на 1/12 частку квартири, окрім цього, відсутні належні та допустимі докази приїзду ОСОБА_5 в Україну, тимчасового проживання на території України, як і відсутні докази на підтвердження повернення його в Україну на постійне місце проживання.
За вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що припинення права власності ОСОБА_5 на 1/12 частку у квартирі АДРЕСА_1 не завдасть йому істотної шкоди.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до абз.3 п.6 постанови Пленуму ВСУ №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок, розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.
Звітом про оцінку майна, яким є житлова трикімнатна квартира, що розташована на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_3 ПП «Алекс-Хуст» стверджується, що станом на 15.06.2020 року ринкова вартість об'єкта становить 1 109 588 грн. (без ПДВ), у тому числі вартість 1/12 частки квартири, яка належить ОСОБА_5 становить 92 466 грн. (без ПДВ) (а.с. 71-118).
Компенсація в розмірі 92 466 грн. внесена на депозитний рахунок суду, що підтверджується квитанцією №1592110153 від 21 серпня 2020 року.
Твердження відповідача про те, що вартість спірної квартири є значно більшою, така, як він стверджує, становить 5 млн. руб., є голослівними, належних та допустимих доказів заниження вартості спірної квартири відповідач не подав, клопотання про призначення експертизи з метою визначення вартості спірної квартири відповідач не заявляв, а тому колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними та необгрунтованими.
Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що позивачі перешкоджають йому у користуванні квартирою, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо звернення відповідача до суду із вимогами до позивачів про усунення перешкод у користуванні власністю або визначення порядку користування житловим приміщенням.
Щодо вимог позивачів про визнання за ними права на спірну 1/12 частку в квартирі, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Способом захисту цивільних прав чи інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Підстави набуття права власності врегульовано статтею 328 ЦК України відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Припинення права власності ОСОБА_5 на 1/12 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, присудження ОСОБА_5 грошової компенсації цієї частки та внесення 92466 грн. грошових коштів на депозитний рахунок суду, дає суду дійти висновку про задоволення позовної вимоги позивачів про визнання за ними права власності на 1/12 частку спірної квартири, а саме, в розмірі 1/36 частки за кожним з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
А відтак, колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та про їх задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою ОСОБА_2 було сплачено 924 грн. та відповідно 1387 грн. 50 коп., ці витрати підлягають відшкодуванню відповідачем на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_5 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 в рівних частках, а саме, на 1/36 частку квартири за кожним з позивачів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області виплатити ОСОБА_5 , громадянину Російської Федерації, зареєстрованому в с. Радюкіно Мединського району Калузької області, Росія, 92466 грн. грошової компенсації вартості 1/12 частки квартири, внесених на депозитний рахунок суду згідно квитанції №1592110153 від 21 серпня 2020 року, згідно квитанції отримувач внесених на рахунок коштів ТУ ДСА України у Львівській області (т.1 а.с.195).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 05 квітня 2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк