06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/3256/21 пров. № А/857/636/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року (суддя - Грень Н.М., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги, -
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просив скасувати вимогу від 12.02.2021 №Ф-3772-50 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені в розмірі 38888,74 грн., стягнути на його користь судовий збір у сумі 908 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 380/3256/21 - позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його оскаржило Головне управління ДПС у Львівській області, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі покликається на те, що питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». ч. 1 ст. 2 цей Закон зазначає, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить ньому Закону Ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає що рішення Львівського окружного адміністративного суду є таким, що не підлягає до скасування. Просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно з даними ІС «Податковий блок», позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області з 14.06.2012. Як вбачається із інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 31.01.2021 у позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 38 888,74 грн. З огляду на це, Головним управлінням ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 12.02.2021 № Ф-3772-50.Така вимога була скерована позивачу та отримана ним наручно 02.03.2021, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення. Не погоджуючись із вказаною вимогою відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Відповідно до частини 4 вказаної статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стаття 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає визначення поняття пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Частиною 1 ст. 26 даного Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Частина 4 ст. 4 Закону №2464-VI кореспондується з п. 3.3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 09.09.2013 № 454, згідно з якою фізичні особи-підприємці, що обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 3.5 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), особи, які досягли 16-річного віку та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 2 - 14 частини першої статті 4 Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та уклали договір на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також члени фермерського господарства, особистого селянського господарства - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і пенсійне страхування та уклали договір на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, формують та подають самі за себе звіт протягом 30 календарних днів після закінчення строків дії договору. Відтак, добровільна участь особи, яка виявили бажання бути платниками єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку задовольняючи позов. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 380/3256/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 06.04.2022.