05 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/12506/21 пров. № А/857/22501/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення від 26 жовтня 2021 року та додаткове рішення від 09 листопада 2021 року Рівненського окружного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
суддя у І інстанції Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 26 жовтня 2021 року та
09 листопада 2021 року,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, у якому просила визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС) від 12 квітня 2021 року:
№ 256073-2407-1717 про визначення податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата фізичних осіб 18010900» за 2021 рік у сумі 107097,33 грн;
№ 256074-2407-1717 про визначення податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата фізичних осіб 18010900» за 2021 рік у сумі 21464,12 грн;
№ 256075-2407-1717 про визначення податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата фізичних осіб 18010900» за 2021 рік у сумі 42800,15 грн;
№ 256076-2407-1717 про визначення податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата фізичних осіб 18010900» за 2021 рік у сумі 42816,93 грн,
а також податкову вимогу від 07 липня 2021 року № 0022115-1305-1717.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 460/12506/21 позов було задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов'язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, який відчужено. Оскільки позивачка не є користувачем земельних ділянок, то не є платником орендної плати за землю. Тому нарахування відповідачем податкових зобов'язань за спірними ППР є безпідставним.
Додатковим рішенням від 09 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу було задоволено частково. Стягнено на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС 9600 грн витрат на професійну правничу допомогу. Таке судове рішення обґрунтоване тим, що долученими до справи доказами доведено факт надання Адвокатським об'єднанням «Юридичний дім «Захист» правничої допомоги ОСОБА_1 у суді першої інстанції. Разом із тим, суд відхилив вимоги позивачки щодо нарахування витрат у вигляді опрацювання пакету наданих клієнтом документів та опрацювання законодавства, оскільки ці послуги повністю охоплюються підготовкою позову. Тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про відшкодування позивачці лише половини витрати на правову допомогу у сумі 9600 грн.
У апеляційному порядку вказані судові рішення оскаржено ГУ ДПС, яке просило їх скасувати та ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
При обґрунтуванні апеляційних вимог щодо рішення суду від 26 жовтня 2021 року у справі посилається на те, що ОСОБА_1 06 вересня 2018 року було укладено чотири договори оренди землі з Дубенською міською радою площею 0,0670 га, 0,0652 га, 0,0637 га, 0,0636 га.
Листом Дубенської міської ради №471/5/05-02-26/21 від 27 січня 2020 року відповідачу було надано перелік орендарів, які уклали договори оренди та додаткові угоди, серед яких вказана ОСОБА_1 .
На 2021 рік суми орендної плати по ОСОБА_1 становлять:
земельна ділянка площею 0.0670 га, нормативна грошова оцінка (далі - НГО) земельної ділянки 275283 грн, розмір орендної плати 11,4295 %, річна сума орендної плати становить 31463,47 грн;
земельна ділянка площею 0,0652 га, НГО земельної ділянки 256210 грн, розмір орендної плати 23,4292 %, річна сума орендної плати становить 62763,78 грн;
земельна ділянка площею 0,0637 га, НГО земельної ділянки 267887 грн, розмір орендної плати 23,9715 %, річна сума орендної плати становить 62739,17 грн;
земельна ділянка площею 0,0636 га, НГО земельної ділянки 261313 грн, розмір орендної плати 60,0774 %, річна сума орендної плати становить 156990,06 грн.
Визначена відповідачем у оспорюваних ППР сума орендної плати відповідає як розміру, закріпленому пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), так і розміру, визначеному у договорах оренди землі з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 25 лютого 2019 року.
Доводи позивачки про те, що внаслідок укладення договорів купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку від 17 лютого 2020 року, відповідно до яких ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила незавершені будівництвом з відсотком готовності 43/1000 житлові будинки на усіх чотирьох земельних ділянках, в силу вимог статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право користування (оренди) позивачки цими земельними ділянками припинилося з 17 лютого 2020 року та перейшло до ОСОБА_2 є помилковими, оскільки відповідно умов пункту 35 договорів оренди землі від 06 вересня 2018 року перехід права оренди земельних ділянок до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов договору або його розірвання.
Доказів того, що договори оренди землі між ОСОБА_1 та Дубенською міською радою розірвані та/або речове право оренди на вказані земельні ділянки зареєстроване у встановленому законом порядку за ОСОБА_2 позивачкою не надано. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 травня 2020 року право оренди земельних ділянок, про які йдеться у цій справі, зареєстроване саме за ОСОБА_1 .
Щодо додаткового судового рішення скаржник зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд не дотримався критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. При цьому адвокатом позивача було завищено витрати на правничу допомогу та час, витрачений на надання перелічених послуг у даній категорії справ.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Переглянувши судові рішення у межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 була визнана переможцем земельних торгів, організованих Дубенською міською радою, і того ж дня на підставі протоколів проведення цих земельних торгів між Дубенською міською радою (Орендодавцем) та ОСОБА_1 (Орендарем) було укладено чотири договори оренди землі, згідно з пунктами 1, 2, 4, 5, 9 яких Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування, відповідно:
земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0652 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1478 (пункти 2, 4 договору). НГО становить 256 210 грн. Орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі і становить 23,4292 % від НГО земельної ділянки, що встановлено за результатами земельних торгів, в розмірі 60027,96 грн/рік, яка щорічно уточнюється Орендарем (пункт 9);
земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_2 , площею 0,0670 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1481 (пункти 2, 4 договору). НГО земельної ділянки становить 263283 грн (пункт 5 договору). Орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі і становить 11,4295 % від НГО земельної ділянки, що встановлено за результатами земельних торгів, в розмірі 30091,87грн/рік, яка щорічно уточнюється Орендарем;
земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0637 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1484 (пункти 2, 4 договору). НГО земельної ділянки становить 250316грн (пункт 5 договору). Орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі і становить 23,9715 % від НГО земельної ділянки, що встановлено за результатами земельних торгів, в розмірі 60004,38 грн/рік, яка щорічно уточнюється Орендарем;
земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 площею 0,0636 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1482 (пункти 2, 4 договору). НГО земельної ділянки становить 263283 грн (пункт 5 договору). Орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі і становить 60,0774 % від НГО земельної ділянки, що встановлено за результатами земельних торгів, в розмірі 150147,14 грн/рік, яка щорічно уточнюється Орендарем.
Право оренди ОСОБА_1 на зазначені вище земельні ділянки строком на 3 роки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що прийняті відповідні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2018 року.
17 лютого 2020 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) були укладені договори купівлі-продажу незавершених будівництвом житлових будинків, що знаходяться на орендованих позивачем земельних ділянках, згідно з пунктами 1 яких Продавець продав, а Покупець купив відповідно:
незавершений будівництвом з відсотком готовності 43/1000 житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_3 та розташований на земельній ділянці розміром 0,0636 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Дубно в особі Лубенської міської ради, кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:02:001:1482;
незавершений будівництвом з відсотком готовності 43/1000 житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 та розташований на земельній ділянці розміром 0,067 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Дубно в особі Лубенської міської ради, кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:02:001:1481;
незавершений будівництвом з відсотком готовності 43/1000 житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці розміром 0,0652 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Дубно в особі Лубенської міської ради, кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:02:001:1478;
незавершений будівництвом з відсотком готовності 43/1000 житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_4 та розташований на земельній ділянці розміром 0,0637 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Дубно в особі Лубенської міської ради, кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:02:001:1484.
18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дубенської міської ради із заявами, що зареєстровані у Раді за вхідними номерами К-375/АП, К-376/АП, К-377/АП, К-378/АП, у яких повідомила про укладення договорів купівлі-продажу незавершених будівництвом житлових будинків, що знаходять на орендованих нею земельних ділянках, та просила припинити її право оренди на такі ділянки (а.с. 42-45).
Дубенською міською радою жодних дій щодо розірвання з позивачем договорів оренди земельних ділянок від 06 вересня 2018 року, внесення змін до таких договорів в частині визначення особи орендаря чи укладення договорів оренди земельних ділянок з ОСОБА_2 вчинено не було, що стверджується долученими до позову копіями листів від 16 червня 2020 року №№ 120/20-К- 375/АП, 121 /20-К-З78/АП, 122/20-К-376/АП, від 18 червня 2020 року № 143/20-К-377/АП (а.с. 46-49).
20 липня 2021 року ОСОБА_1 надійшла податкова вимога ГУ ДПС від 07 липня 2021 року № 0022115-1305-1717, згідно з якою станом на 06 липня 2021 року у неї наявний податковий борг за платежем «ОРЕНДНА ПЛАТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ 18010900» в сумі 214178,53 грн. Того ж дня позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повідомити про підстави, а також надати документи, на підставі яких була сформована вказана податкова вимога.
12 серпня 2021 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від 04 серпня 2021 року за № 9362/6/17-00-13-05-11, у якому контролюючий орган у відповідь на її звернення повідомив, що Дубенська міська рада листом від 27 січня 2021 року № 451/5/05-02-26/21 надала перелік орендарів, які уклали договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди, до якого включена позивач. Це стало підставою для нарахування позивачці орендної плати за землю за 2021 рік згідно з ППР від 12 квітня 2021 року за №№ 256073-2407-1717, 56074-2407-1717, 256075-2407-1717, 256076- 2407-1717, які направлено платнику 15 квітня 2021 року через відділення поштового зв'язку ПАТ «Укрпошта». До листа долучено копії цих ППР та конверту з відміткою про невручення платнику поштового відправлення під час доставки.
ОСОБА_1 не погодилася із нарахуванням їй ГУ ДПС орендної плати за землю за 2021 рік ППР від 12 квітня 2021 року № 256073-2407-1717, № 56074-2407-1717, № 256075-2407-1717, № 256076- 2407-1717 та звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 відсутні зобов'язання по сплаті орендної плати за землю з огляду на укладення нею з ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу незавершених будівництвом житлових будинків, що знаходяться на орендованих земельних ділянках.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК).
Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з підпунктами 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК встановлено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Разом із тим, відповідно до положень частин 1 та 2 статті 120 ЗК (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За правилами статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Окрім того, згідно із приписами пункту «е» частини 1 статті 141 ЗК підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
При цьому частиною 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №161-XIV) встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Водночас за правилами частини 1 статті 31 Закону №161-XIV договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
На переконання апеляційного суду, системний аналіз наведених правових норм та встановлених судом фактичних обставин справи дає підстави для висновку про те, що з моменту відчуження ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 17 лютого 2020 року покупцю ОСОБА_2 незавершених будівництвом житлових будинків, що розташовані на орендованих нею у Дубенської міської ради земельних ділянках, у позивачки припинилися обов'язки орендаря таких земельних ділянок на підставі вимог закону.
Невжиття Дубенською міською радою заходів щодо документального оформлення розірвання з позивачкою договорів оренди земельних ділянок від 06 вересня 2018 року та укладення договорів оренди відповідних земельних ділянок з ОСОБА_2 , незважаючи на відповідні звернення ОСОБА_1 від 18 лютого 2020 року, не змінює припинення у неї обов'язку щодо сплати орендної плати за землю.
В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судом першої інстанції слушно враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 січня 2018 року в справі № 825/308/17, від 19 червня 2018 року в справі № 822/2696/17, від 18 квітня 2019 року в справі № 807/292/18, від 17 грудня 2019 року в справі № 804/4739/16, від 05 лютого 2021 року в справі № 826/16051/16, від 12 березня 2021 року в справі № 826/10421/16.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у ОСОБА_1 станом на 06 липня 2021 року податкового боргу за платежем «ОРЕНДНА ПЛАТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ 18010900» в сумі 214 178,53 грн та протиправність ППР від 12 квітня 2021 року № 256073-2407-1717, № 56074-2407-1717, № 256075-2407-1717, № 256076- 2407-1717, а відтак і податкової вимоги від 07 липня 2021 року № 0022115-1305-1717.
Оцінюючи доводи апелянта у частині невідповідності додаткового рішення від 09 листопада 2021 року вимогам матеріального і процесуального права, апеляційний суд виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).
За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надала такі документи:
копію договору про надання правової допомоги від 16 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Юридичний дім «Захист»;
рахунок Адвокатського об'єднання «Юридичний дім «Захист» від 16 серпня 2021 року на суму 9600 грн;
рахунок Адвокатського об'єднання «Юридичний дім «Захист» від 01 листопада 2021 року на суму 9600 грн;
квитанцію № 20 від 27 серпня 2021 року про оплату 9600 грн за надання правової допомоги за договором від 16 серпня 2021 року;
квитанцію № 109 від 01 листопада 2021 року про оплату 9600 грн за надання правової допомоги за договором від 16 серпня 2021 року
звіт про надану правничу допомогу в межах адміністративної справи №460/12506/21 від 01 листопада 2021 року, відповідно до якого позивачці було надано такі послуги:
1) зустріч із Клієнтом та обговорення суті спору, обговорення правової позицію по справі та способів вирішення спору (1 год. роботи адвоката);
2) опрацювання пакету наданих клієнтом документів, що стосуються оскаржуваних рішень (2,5 година роботи адвоката);
3) опрацювання законодавства, що регулює спірні правовідносини та суть спору (2 год. роботи адвоката);
4) підготовка позовної заяви (2 год. роботи адвоката). Загальна вартість послуг адвоката становить 19200 грн (пункт 4.1 договору про надання правової допомоги б/н від 16 серпня 2021 року).
Сам факт надання Адвокатським об'єднанням «Юридичний дім «Захист» позивачці професійної правничої допомоги під час розгляду справи Рівненським окружним адміністративним судом відповідачем не заперечується.
При цьому апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що не всі понесенні ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 19200 грн, що зазначені у звіті від 01 листопада 2021 року, слід вважати пов'язаними із судовим розглядом справи № 460/12506/21.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду на складність справи, що розглядається, якість підготовлених та наданих у розпорядження суду першої інстанції документів, витрачений адвокатом час на надання Кравченко О.В. правничої допомоги тощо суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розмір витрат на таку допомогу у сумі 9600 грн відповідає фактичним обставинам справи, узгоджується із об'ємом та якістю наданих послуг адвоката, є обґрунтованим та співрозмірним із наданими послугами.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційні скарги Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення від 26 жовтня 2021 року та додаткове рішення від 09 листопада 2021 року Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/12506/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 06 квітня 2022 року.