05 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5484/21 пров. № А/857/22874/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі за його позовом до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Денисюк Р.С.,
час ухвалення рішення 15 год 51 хв,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 05 листопада 2021 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради (далі - ВДАБК), викладеного у формі повідомлення про повернення на доопрацювання його декларації № ВЛ101210303382 від 03 березня 2021 року про готовність об'єкта до експлуатації, та зобов'язати відповідача повторно розглянути декларацію № ВЛ101210303382 від 03 березня 2021 року про готовність об'єкта до експлуатації - «Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:31:052:0046, код 1230.1».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 140/5484/21 у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 подав декларацію із порушенням установлених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX) вимог (у частині відображення в пункті 22 інформації), а тому у ВДАБК, враховуючи надані повноваження, визначені статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-IV) та 19 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750) (далі - Порядок №461), були законні підстави для повернення на доопрацювання поданої декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який просив таке скасувати та задовольнити його позов у повному обсязі.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що 26 червня 2020 року подав до ВДАБК повідомлення №ВЛ061201780266 про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI ). У подальшому 19 лютого 2021 року він подав повідомлення №ВЛ061201780266 про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI ) із зазначенням усіх відповідних даних у повному обсязі щодо об'єкта - «Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 ». Тому дійсною є декларація про початок будівельних робіт зі змінами від 19 лютого 2021 року. Будівництво було завершено 22 лютого 2021 року.
03 березня 2021 року до ВДАБК ним подано декларацію №ВЛ 101210303382 про готовність об'єкта до експлуатації, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI), із зазначення вихідних даних «Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 0710100000:31:052:0046. код 1230.1».
За результатом розгляду цієї декларації ВДАБК прийнято рішення №28.2-8/45/2021 від 12 березня 2021 року про повернення на доопрацювання декларації №ВЛ 101210303382 від 03 березня 2021 року про готовність об'єкта до експлуатації. Підставою прийняття такого рішення відповідач зазначив відсутність у декларації інформації про сплату пайової участі.
Вважає, що відповідач мав діяти іншим чином, оскільки немає жодного стосунку до грошових коштів і не наділений повноваженнями щодо контролю надходження коштів у бюджет, а має повноваження лише архітектурно-будівельного контролю.
При цьому правовою підставою для повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації є невідповідність її змісту вимогам законодавства.
Чинною на час видачі містобудівних умов (09 березня 2016 року) редакцією статті 40 Закону №3038-IV передбачалося, що замовник, який має намір стосовно забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь, укладеного ним із відповідним органом місцевого самоврядування.
Повідомлення про початок будівельних робіт він подав 26 червня 2020 року і на той час та початок будівництва договір про пайову участь укладений не був, оскільки такий не був передбачений. Тому обов'язок, встановлений у містобудівних умовах стосовно укладення такого договору, є нікчемним в силу закону.
Законом № 132-IX, що набрав чинності з 01 січня 2020 року, статтю 40 Закону №3038-IV щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту виключено. Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено порядок залучення замовників будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту на 2020 рік.
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, що підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Таким чином, протягом 2020 року діяли перехідні положення, відповідно до яких обов'язок сплати пайової участі покладався на тих замовників, які уклали договори, а з 01 січня 2021 року повністю скасовано обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Станом на день початку будівництва, час подання декларації про готовність об'єкта до експлуатації, так і на даний час у нього відсутній обов'язок укладання договору про пайову участь та сплату коштів пайової участі у зв'язку з будівництвом нерухомого майна.
Тому при заповненні декларації у графі 22 він зазначив, що пайова участь не сплачується відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Наведене свідчить про відсутність законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення про повернення на доопрацювання декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності володіє земельною ділянкою площею 0,04 га в у АДРЕСА_1 .
Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради 09 березня 2016 року позивачу видано містобудівні умови та обмеження на будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування за вказаною адресою, у пункті 14 яких визначено укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Луцька не пізніше 15 робочих днів з дня реєстрації замовника про його укладення, але до початку робіт (а.с.26-33).
26 червня 2020 року ВДАБК було зареєстровано повідомлення за №ВЛ 061201780266 про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС 1) Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 .
Згодом 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав повідомлення про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт №ВЛ 061201780266.
01 березня 2021 року позивачем було подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - «Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:31:052:0046, код 1230.1», у пункті 22 якої вказано, пайова участь не сплачується відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Повідомленням від 03 березня 2021 року № ВЛ 101210303382 ВДАБК декларацію про готовність об'єкта до експлуатації повернуто позивачу на доопрацювання з підстав, визначених абзацом 1 пункту 19 Порядку №461, оскільки у декларації відсутня інформація щодо сплати пайової участі. Декларація заповнена з порушеннями, що суперечить додатку 3 Порядку № 461.
ОСОБА_1 не погодився із поверненням ВДАБК його декларації про готовність об'єкта до експлуатації на доопрацювання та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів абзацу 1 частини 1 статті 39 Закону №3038-IV прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За правилами абзацу 3 частини 1 статті 39 Закону №3038-IV форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 4 статті 39 Закону №3038-IV прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка подана в паперовій формі, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня подання відповідних документів.
Частиною 6 статті 39 Закону №3038-IV передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту була передбачена приписами статті 40 Закону №3038-IV, яка з 01 січня 2020 року виключена на підставі Закону Закон № 132-IX.
При цьому порядок сплати пайової участі замовниками будівництва на 2020 рік окремо передбачено у Прикінцевих та перехідних положеннях вказаного Закону.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
Підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону визначено коли пайова участь не сплачується.
За правилами підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
На підставі наведених правових норм та встановлених судом фактичних обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до оцінки наявності у ОСОБА_1 обов'язку сплачувати пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка була передбачена приписами статті 40 Закону №3038-IV.
При цьому судом першої інстанції безспірно встановлено, що ОСОБА_1 розпочав будівництво об'єкта по АДРЕСА_1 в червні 2020 року оскільки 26 червня 2020 року ВДАБК було зареєстровано повідомлення за №ВЛ 061201780266 про початок виконання будівельних робіт.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розпочате у червні 2020 року позивачем будівництво не підпадає під дію підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, а отже замовник цього об'єкта будівництва має сплачувати пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Окрім того, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що невиконання замовником будівництва вимог законодавства щодо укладення договору пайової участі не звільняє його від сплати відповідних законодавчо встановлених внесків.
Водночас апеляційний суд вважає безпідставними посилання скаржника на наведену у апеляційній скарзі судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на відмінні фактичні обставини відповідних судових справ.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 140/5484/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 06 квітня 2022 року.