04 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13186/21 пров. № А/857/23285/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року (прийняте у м. Львові, суддею Сасевичем О.М.) у справі № 380/13186/21 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,
У серпні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу № ЛВО225/409/ПД/АВ/ФС від 06 квітня 2021 року, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Львівській області Зубиком А. М.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваною постановою притягнуто його до відповідальності відповідно до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за порушення вимог частини 1 статті 21, частини третьої статті 24 КЗпП України. Разом з тим зазначає, що його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за допушені порушення відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП, а тому винесення відповідачем оскаржуваної постанови свідчить про притягнення його як фізичної особи-підприємця до відповідальності двічі за одне й те ж порушення, що суперечить положенням Конституції України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС від 06 квітня 2021 року.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Головне управління Держпраці у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у Головного управління Держпраці у Львівській області були наявні правові підстави для проведення інспекційного відвідування. Щодо тверджень позивача про те, що оскільки постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2021 року у справі № 466/1079/21 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 41 КУпАП, відтак, має місце подвійне притягнення до відповідальності, зазначає, що справа № 466/1079/21 стосувалася притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Також зазначає, що постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2021 року у справі № 466/1079/21 була оприлюднена 23 квітня 2021 року та набрала законної сили 30 квітня 2021 року, тобто вже після винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є суб'єктом господарської діяльності, зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 18.01.2021 №0052-П, колективного звернення від 16.12.2020 № КО-1664, ГУ Держпраці у Львівській області видало направлення від 18.01.2021 № 0050 на проведення з 25 січня по 05 лютого 2021 року позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , щодо додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.
За результатами перевірки уповноважені особи відповідача склали акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЛВ0225/409/ПД/АВ від 04.02.2021.
Відповідно до акта, під час проведення перевірки контролюючим органом виявлено ряд порушень, передбачених ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ № 413. Зазначено, що будуть подані заперечення до акту. Акт підписаний позивачем.
06 квітня 2021 року ГУ Держпраці у Львівській області винесло постанову №ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, а саме: вимог ч. 1 ст. 21, 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ № 413 в розмірі 60 000,00 грн.
Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 20 квітня 2021 року в справі № 466/1079/21 ФОП ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 8500,00 грн гривень в дохід держави. Постанова набрала законної сили 30.04.2021.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, а накладений нею штраф незаконним, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Не погоджуючись з рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може бути одночасно притягнутий до відповідальності за одне і те ж порушення за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Визначення трудового договору міститься у ст. 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Варто зауважити, що основними доводами позивача щодо протиправності прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу є подвійне притягнений оскаржуваною постановою до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення.
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
При цьому, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У справі встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 20 квітня 2021 року в справі № 466/1079/21 позивача притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 04.02.2021 за № ЛВ 0225/409/П/ПТ. Оскаржуваною постановою на позивача накладено штраф за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в обох випадках зміст правопорушення зводиться до допущення до роботи працівників без укладення трудового договору. При цьому, при винесенні оскаржуваної у цій справі постанови відповідач керується, зокрема, ст. 265 КЗпП України.
Колегія суддів вважає за потрібне вказати, що Об'єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22.12.2020 дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб'єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Об'єднана палата Верховного Суду у цій постанові сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу non bis in idem як складового елементу принципу верховенства права.
Водночас, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, що оскільки оскаржувана постанова прийнята 06 квітня 2021 року, тобто швидше, ніж Шевченківський районний суд м. Львова ухвалив постанову у справі № 466/1079/21, тому повторним притягненням до одного виду відповідальності за те саме правопорушення можна вважати ухвалення постанови Шевченківським районним судом м.Львова від 20 квітня 2021 року, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Цією конституційною нормою встановлено заборону саме подвійного, а не повторного притягнення до відповідальності. Застосування зазначеного конституційного положення не залежить від того, за яким рішенням особу було притягнуто до відповідальності раніше.
Підхід, застосований відповідачем, в контексті обставин цієї справи, призвів до того, що позивача фактично притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за одне й те саме порушення двічі. Такий результат правозастосування, не зважаючи на причини його виникнення, не узгоджується з цілями ст. 61 Конституції України.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 19.03.2021 у справі №300/195/20.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що він притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу за одне й те саме порушення двічі.
Аналіз інших аргументів апеляційної скарги апеляційний суд вважає недоцільним, оскільки вони не впливають на результат апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності за одне і те ж порушення одночасно за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП, тому постанова Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС від 06 квітня 2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року в адміністративній справі № 380/13186/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин