05 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 308/15862/21 пров. № А/857/4161/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
за участі секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є.,
представник позивача: не з'явився
представник відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2021 року у справі № 308/15862/21 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення іноземця за межі території України,
суддя в 1-й інстанції - Дергачова Н.В.,
час ухвалення рішення - 17 год. 10 хв.,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася в суд з позовом до відповідача - громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2021 року позов задоволено. Затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач у своєму адміністративному позові не навів жодної вагомої та обґрунтованої підстави, передбаченої ч.1 ст. 289 КАС України, яка б свідчила про те, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення про його примусове видворення, оскільки рішення компетентним органом, щодо його повернення не приймалось.
Апелянт посилається на ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. Зазначає, що відповідно до ч.5 ст. 26 вказаного закону, іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. При цьому, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оригінали документів, що посвідчують особу у відповідача на момент затримання, відсутні, з наявної в 94 прикордонному загоні інформації відповідач не є студентом в жодному навчальному закладі на території України та посвідкою на тимчасове чи постійне на території України не документований. Зазначає, що відповідач вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що виразилось у спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску, в складі групи осіб.
Таким чином, з метою реалізації державної політики у сфері міграції позивач вважає, що позовні вимоги про затримання відповідача з метою ідентифікації є правомірними, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
З урахуванням приписів ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22 листопада 2021 року був виявлений та затриманий у складі групи осіб на відстані 14 кілометрів до лінії Державного кордону під час спроби незаконного перетинання Державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України в Словацьку Республіку, в складі групи осіб.
Своїми діями порушив вимоги ст.9 Закону України “Про державний кордон України”.
Документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача при затриманні не було.
Вказані обставини підтверджуються протоколом про адміністративне затримання відповідача від 22.11.2021 року, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 22.11.2021 року.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у відповідача відсутній належний паспортний документ для виїзду з території України, на підставі якого він може вибути з території України, він не належить до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, з метою ідентифікації, є підставою для поміщення іноземця до ПТПІ.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Згідно статті 2 Закону № 3773-VI правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до ч.3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з ч.1 ст.23 цього Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Частиною 1 та 4 статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства врегульовані приписами статті 289 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Частиною 11 статті 289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 №1710-VI, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.
Отже, іноземці або особи без громадянства можуть виїхати за межі території України за наявності дійсного паспортного документу.
Стаття 9 Закону України “Про державний кордон” встановлює, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.
Відтак, аналіз сукупності зазначених обставин вказує на те, що затримання відповідача є необхідним та виправданим за наведених умов, таке дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури ідентифікації щодо відповідача.
Таким чином, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.
Також, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстремістських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Колегія суддів зазначає, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Таким чином, у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, особу може бути затримано на термін шість місяців, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.
У даному випадку фактичні обставини справи розцінюються судом як такі, що унеможливлюють ідентифікацію іноземця .
Крім того, доказів здійснення позивачем процедури видворення відповідача судом не здобуто, натомість, органом охорони державного кордону проводиться процедура ідентифікації відповідача, який вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань, за відсутності в останнього документа, що дає право на виїзд з України, а також за неможливості ідентифікації іноземця або особи без громадянства.
Разом з тим, неможливість ідентифікації відповідача є перешкодою для початку процедури його примусового видворення, оскільки питання визначення країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства залишається не з'ясованим.
Таким чином, враховуючи наявність умов, за яких неможливо забезпечити ідентифікацію відповідача, у нього відсутні документи на право перебування на території України та відсутнє постійне місце проживання, він порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань, доказів поширення на відповідача дії приписів Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність та обґрунтованість позову, а тому суд дійшов вірного висновку, що відповідача слід затримати з метою забезпечення ідентифікації на строк до шести місяців.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, 242, 271, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2021 року у справі № 308/15862/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 05 квітня 2022 року.