06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/9322/20 пров. № А/857/245/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, ухвалене суддею Щербаков В.В. у м.Рівне о 15:11, повний текст якого складений 26 квітня 2021 року, у справі №460/9322/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування попередження та припису, -
16 грудня 2020 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Управління Держпраці у Рівненській області, у якому просив визнати протиправними дії при здійсненні та оформленні результатів інспекційного відвідування, скасувати попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №РВ 8450/2027 від 24 листопада 2020 року та припис про усунення виявлених порушень №РВ 8450/2027/АВ/П від 24 листопада 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог покликається на помилковість висновків відповідача про допуск до роботи працівника без укладення трудового договору. Наголошує, що висновки відповідача про виконання ОСОБА_2 роботи продавця-консультанта та фотографа не підтверджені жодними доказами, а умови укладеного з нею договору про співпрацю на виконання разових робіт №7 від 11.11.2020 виконані в повному обсязі, про що складено акт виконаних робіт та проведений розрахунок.
Також вказує на порушення посадовими особами відповідача Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та вимог Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, зокрема наголошує на тому, що при проведенні інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , як суб'єкта малого підприємництва, строк здійснення позапланового заходу не міг перевищувати двох робочих днів, проте всупереч ч.4 ст. 6 Закону №877 інспекційне відвідування тривало 4 робочих дні, що підтверджується актом перевірки. Згідно доводів позивача порушення процедури проведення інспекційного відвідування має наслідком визнання акту інспекційного відвідування недопустимим доказом. Прийняті оскаржувані попередження та припис не можуть формуватись на підставі неналежного доказу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Рівненській області про усунення виявлених порушень №РВ8450/2027/АВ/П. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також судом здійснено розподіл судових витрат, понесених на сплату судового збору в розмірі 700,66 грн та на професійну правничу допомогу - в розмірі 6000,00 грн шляхом їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повножень, що виступав відповідачем у справі.
Рішення мотивоване тим, що уповноваженими особами відповідача не було об'єктивно встановлено всіх обставин в частині оформлення трудових відносин. Суд дійшов висновку, що висновки не грунтуються на вимогах закону та в матеріалах, наданих позивачем в ході інспектування, а є припущеннями Держпраці. Водночас суд вказав, що належним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування попередження №РВ 8450/2027 від 24.11.2020, суд вказав на те, що за його змістом останнє лише констатує та повідомляє про відповідальність за виявлені порушення під час інспекційного відвідування та будь-яких правових наслідків не несе, а відтак не породжує, не змінює або не припиняє права та обов'язків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до ненадання під час інспекційного відвідування жодних доказів в підтвердження характеру правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 .
За договором про співпрацю на виконання разових робіт від 11.11.2-20 №7 ОСОБА_2 виконувала трудову фунцію продавця-консультанта протягом встановленого робого часу студії з 09:00 до 18:00 год, та за невиконання або неналежне виконання покладених на неї зобов'язань визначено матеріальну відповідальність, що, на думку скаржника, вказує на наявність прихованих трудових відносин.
Оскільки ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування та належить до 3 групи платника єдиного податку, штрафні санкції не застосовуються, тому відповідно до ст. 265 КЗпП України було внесено попередження про відповідальність про порушення законодавства про працю №РВ 8450/2027 від 24.11.2020 та припис про усунення виявлених порушень №РВ 8450/2027/АВ/П від 24.11.2020.
Також не погоджується із здійсненим судом розподілом судавих витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, покликаючись на їх неспівмірність із складністю справи, наданими адвокатом послугами, затраченим часом на надання таких послуг, та їх невідповідність критерію рельності та розумності розміру. Наголошує на неправовомірному неврахуванню судом клопотання про зменшення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері фотографії, є платником єдиного податку ІІІ групи, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №847382 та копією свідоцтва платника єдиного податку серії Б №640875.
11 листопада 2020 року Управлінням Держпраці у Рівненській області видано направлення на інспекційне відвідування за №877-Н/09-27, яким направлено інспекторів праці Миронюк Н.О. та Гуменюк М.В. для проведення інспекційного відвідування з питань додержання вимог законодавства про працю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місцезнаходження суб'єкта господарювання: АДРЕСА_1 , місце проведення господарської діяльності: Рівненська область.
В направленні на інспекційне відвідування зазначений термін дії направлення: з 12 листопада по 25 листопада 2020 року; підстава для здійснення інспекційного відвідування: наказ Управління Держпраці у Рівненській області від 11.11.2020 №1073.
18 листопада 2020 року за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №РВ 8450/2027/АВ з якого слідує, що інспекційне відвідування було розпочате о 12.00 год. 12 листопада 2020 року та завершене о 9:10 год. 18 листопада 2020 року.
За результатами проведення інспекційного відвідування відповідачем встановлені наступні порушення вимог КЗпП України:
- ч. 1 ст. 21: між працівником ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 не укладено трудовий договір, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, 12 листопада 2020 року;
- ч. 3 ст. 24: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 допущено до роботи 12 листопада 2020 року одного працівника - ОСОБА_2 без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №РВ 8450/2027/АВ позивачем було подано заперечення, у якому роз'яснено характер правовідносин з ОСОБА_2 , додатком до якого долучено самостійно відібрані позивачем у ОСОБА_2 пояснення. Позивачем надано докази вручення заперечення контролюючому органу 23.11.2020.
24.11.2020 на підставі Акта інспекційного відвідування №РВ 8450/2027/АВ відповідачем внесено припис про усунення виявлених порушень №РВ/8450/2027/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов'язано в строк до 11.12.2020 усунути та в подальшому не допускати порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 КЗпП України відносно ОСОБА_2 , та попередження №РВ 8450/2027 від 24 листопада 2020 року про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Позивач, вважаючи внесені Управлінням Держпраці у Рівненській області припис про усунення виявлених порушень №РВ/8450/2027/АВ/П від 24 листопада 2020 року та попередження №РВ 8450/2027 від 24 листопада 2020 року про відповідальність за порушення законодавства про працю звернувся до суду з вимогами про їх скасування. Також заявлено вимоги про визнання протиправними дій Управління Держпраці у Рівненській області при здійсненні та оформленні результатів інспекційного відвідування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).
Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного нагляду, податкового контролю, митного контролю, державного експортного контролю (крім здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами космічної діяльності України приватної форми власності законодавства про космічну діяльність в Україні), контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного нагляду на ринках фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, державного нагляду за дотриманням вимог безпеки використання ядерної енергії.
Заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону.
В розумінні абз.3 ст.1 Закону №877-V заходами державного нагляду (контролю) єпланові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку (ч.3 ст. 4 Закону №877).
За правилами ч.11 ст.1 Закону №877-V плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.
Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається (ч.4 ст. 6 Закону №877-V).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Рівненській області.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок № 823).
Пунктом 2 Порядку № 823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю (пункт 16 Порядку №823).
Згідно з пунктом 24 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Пунктом 25 Порядку №823 визначено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці у Рівненській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Також суд апеляційної інстанції зауважує, що з'ясовуючи дотримання процедури проведення інспекційного відвідування в аспекті спірних правовідносин слід зважити на те, що позивач за наявності підстав вважати порушеним порядок проведення інспекційного відвідування, в тому числі за відсутності підстав для проведення, не надання передбачених копій документів чи не одержання повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду, порушення тривалості проведення перевірки не був позбавлений можливості, в силу приписів статті 10 Закону №877-V, реалізувати своє право на захист шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до інспекційного відвідування. У разі невикористання суб'єктом господарювання цього права не можна визнати такі порушення такими, що спричиняють визнання незаконними наслідки такої перевірки з формальних підстав, не є безумовним критерієм для скасування рішення органу державного нагляду (контролю), прийнятого за наслідками проведених заходів, оскільки допуск до інспекційного відвідування нівелює правові наслідки порушень, допущених при призначенні такої.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду від 17.04.2018 (справа №826/12612/17).
Зі змісту акту інспекційного відвідування №РВ 8450/2027/АВ слідує, що в порушення частини третьої статті 24 КЗпП України ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи 12 листопада 2020 року одного працівника - ОСОБА_2 без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В акті інспекційного відвідування №РВ 8450/2027/АВ зазначено, що ФОП ОСОБА_1 наданий договір на співпрацю на виконання разових робіт від 11.11.2020 між фізичною особою ОСОБА_2 (Виконавцем). Згідно пп.2.2 п.2 Виконавець може виконувати роботу, передбачену цим договором, в межах роботи студії, з 09:00 до 18:00, тобто відповідно до графіку роботи фотостудії, встановленого ФОП ОСОБА_1 (Замовником). На момент проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надано жодних документів, які б підтверджували офіційне працевлаштування ОСОБА_2 .
Акт перевірки позивач підписав із зауваженняими, згідно яких акт містить недостовірну інформацію. Зокрема вказує на те, що ОСОБА_2 не являється його працівником. Крім того, серед зауважень вказано на те, що ОСОБА_3 , яка брала участь у проведенні інспекційного відвідування, не включена в акт.
Разом з тим, щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваних постанови та припису, суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню обставин щодо наявності ознак трудових відносин між позивачем та найманим працівником та належного їх оформлення.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство України про працю встановлює високий рівень гарантій дотримання умов праці та охорони трудових прав працівників.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Так, судом першої інстанції було встановлено та надано оцінку наступним обставинам, які мають значення для вирішення спору у цій справі.
Зокрема, судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір, що має ознаки, притаманні цивільно-правовій угоді.
Судом першої інстанції установлено, що предметом укладеного цивільно-правового договору з фізичною особою є кінцевий результат роботи, а не процес праці. Сторони погодили розмір винагороди, терміни виконання робіт та порядок їх здачі і приймання.
При цьому, в укладених цивільно-правових угодах чітко визначачено обсяг виконуваної роботи, що також вбачається зі змісту акту приймання-передачі виконаних робіт. Тому суд дійшов висновку, що згаданий договір про співпрацю на виконання разових робіт №7 від 11.11.2020, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , був спрямований саме на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов'язки роботодавця залишаються за його межами.
Працівник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 09 червня 2021 роу у справі №420/2174/19.
Однак суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції не правильно визначено сутність спірних правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та найманим працівником, а саме не враховано, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.
Суд зазначає, що не зважаючи на підписання сторонами цивільно-правового договору від 11.11.2020, між сторонами існували трудові правовідносини, оскільки найманими працівниками виконувалась конкретна трудова функція продавця-консультанта протягом робочого часу студії з 09:00 год до 18:00, за невиконання або неналежне виконання покладених на ОСОБА_2 зобов'язань, остання несе матеріальну відповідальність.
Таким чином, суд першої інстанції надав формальну оцінку сутності реальних відносин, які виникли між позивачем та найманими за цивільно-правовою угодою працівником та не перевірив факт можливого приховування існування між суб'єктом господарювання та працівником за договором про співпрацю на виконання разових робіт №7 від 11.11.2020 трудових відносин.
При цьому, у цій справі колегія суддів вважає за необхідне врахувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються “підпорядкованість” та “залежність”. У пункті 13 Рекомендацій “підпорядкованість” проявляється, якщо робота: 1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; 2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; 3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; 4. виконується працівником особисто; 5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; 6. має характерну тривалість/продовжуваність; 7. вимагає особисту присутність працівника; 8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
Суд апеляційної інстанції вважає, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці, про що було зазначено вище.
І якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю, незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.
Суд звертає увагу на те, що відповідальність за неналежне оформлення працівника, відповідно до статті 265 КЗпП України, покладається саме на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що обов'язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №826/16738/17.
Таким чином, висновки про наявність між позивачем та найманим працівником неоформлених у визначеному законом порядку правовідносин трудового характеру відповідають фактично встановленим обставинам справи, відтак такі правомірно відповідачем були розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що свідчить про наявність в діях позивача ознак порушення ст.24 КЗпП України.
Враховуючи викладене, а також встановлення факту наявності в діях позивача порушень ст.24 КЗпП України, колегія суддів приходить до висновку про правомірність застосування до позивача санкцій за порушення вимог статті 265 КЗпП України та внесення припису.
Внесення позивачу попередження відповідає санкції ст.265 КЗпП України, якою передбачена відповідальність за виявлене порушення трудового законодавства.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, виконано покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних постанови та припису.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Управління Держпраці у Рівненській області при здійсненні та оформленні результатів інспекційного відвідування, визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень №РВ 8450/2027/АВ/П від 24 листопада 2020 року та попередження про відповідальність за порушеня законодавства про працю №РВ 8450/2027 є безпідставними, необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню у частині задоволених позовних вимог.
Апеляційний суд також приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір в частині вимоги позивача про скасування попередження про відповідальність про порушення законодавства про працю, разом з тим, неправильно зазначив мотиви відмови в задоволенні цієї вимоги, а тому встановлені обставини у справі дають підстави суду апеляційної інстанції змінити постанову суду першої інстанції з вищевикладених мотивів в цій частині.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області задовольнити частково, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі №460/9322/20 - скасувати в частині визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень №РВ 8450/2027/АВ/П від 24 листопада 2020 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі №460/9322/20 - в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №РВ 8450/2027 від 24 листопада 2020 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний