П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/19006/21
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Танасогло Т.М.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 17.02.2021р. №Ф-31828-51 ГУ ДПС у розмірі 37788,74грн;
- зобов'язати ГУ ДПС виключити з інтегрованої картки платника його, відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017р. по 31.01.2021р. у розмірі 37788,74грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2002р. припинив здійснення підприємницької діяльності, та надавши відповідну звітність і сплативши всі податки за 2001-2002р.р., у подальшому підприємницьку діяльність не здійснював. До 2021р. з боку податкових органів не здійснювалось жодних перевірок, не надходило жодних листів, повідомлень, вимог тощо на його адресу стосовно його діяльності як ФОП. З травня 2001р. по дату звернення він є найманим працівником, за якого єдиний соціальний внесок сплачували роботодавці.
Не погоджуючись із такими діями відповідача просив задовольнити позовні вимоги посилаючись також на правові висновки Верховного суду у справах №160/3114/19, 480/4656/18, №140/2214/19.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2021р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (ЄСВ) від 17.02.2021р. №Ф-31828-51 ГУ ДПС про сплату заборгованості у розмірі 37788,74грн.
В апеляційній скарзі Головного управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою, адже роботодавцем сплачено страхові внески за позивача. Відповідно позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 17.02.2021р. №Ф-31828-51 ГУ ДПС у розмірі 37 788,74грн підлягають задоволенню.
У той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання ГУ ДПС виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017р. по 31.01.2021р. у розмірі 37788,74грн, оскільки виключення з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомостей щодо заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску стосується виконання рішення суду при набранні ним законної сили у відповідності з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021р..
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 1.10.1997р., а.с.14-16), є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 9.06.1998р., (а.с.13)).
14.12.2000р. ОСОБА_1 був зареєстрований Іллічівською районною адміністрацією Одеського міськвиконкому, як фізична особа-підприємець та здійснював діяльності за КВЕД: 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.
5.02.2002р. ФОП ОСОБА_1 був знятий в податкового обліку платників податків в ДПІ у Іллічівському районі м.Одеси, що підтверджується довідкою (форма №12-ОПП) від 5.02.2002р. №2369/28-04 (а.с. 22). У довідці зазначено, що ОСОБА_1 не має заборгованості зі сплати податків і зборів, проте запис в ЄДР про припинення ним підприємницької діяльності не внесено.
17.02.2021р. ГУ ДПС винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31828-51, відповідно якої недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31 січня 2021р. складає 37788,74грн.
Після отримання оскаржуваної вимоги позивач подав заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (а.с.33).
Згідно з довідкою ТОВ «ВАЛЕН и К» №33 від 4.10.2021р. (а.с.29) з 1.08.2015р. по 31.08.2021р. позивач працював на підприємстві на посаді завідуючого комори, а з 1.09.2020р. перебуває на посаді технічного директора, що підтверджується також копією трудової книжки (а.с.23-28).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 28.10.2021р., зокрема, з серпня 2015р. ТОВ «ВАЛЕН и К» сплачуються страхові внески за позивача.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність прийняття ГУ ДПС в Одеській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує її незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 14.1.139 п.14.1 ст.14 ПК України визначає фізичну особу-підприємця, як особу, яка або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.
Згідно пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
У свою чергу п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
У силу положень ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частина 1 ст.4 Закону №2464-VI відносить до платників єдиного внеску роботодавців: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичних осіб - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Стаття 7 Закону № 2464-VI регулює базу нарахування єдиного внеску, а саме:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до ЗУ «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як було вірно зазначено судом першої інстанції, Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює.
Водночас, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідно до трудової книжки позивача серія НОМЕР_3 від 2.12.1991р. ОСОБА_1 з 1.08.2015р. перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ВАЛЕН и К» та роботодавцем сплачені страхові внески за позивача.
У свою чергу, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою, адже роботодавцем сплачено страхові внески за позивача. Відповідно позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 17.02.2021р. №Ф-31828-51 ГУ ДПС у розмірі 37 788,74грн підлягають задоволенню.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2021р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: Т.М. Танасогло
Л.П. Шеметенко