П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10616/21
Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 02.12.2021р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
22.06.2021р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 26.02.2021р. «Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2021р. закрито провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт посилається на те, що суб'єкт владних повноважень в даному випадку при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснював владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.1 ст.2 КАС України).
За змістом п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За приписами ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Вимоги до позовної заяви визначені правовими нормами ст.160 КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2010р. № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої ст.143 Конституції України, п.п.«а», «б», «в», «г» ст.12 Земельного кодексу України, п.1 ч.1 ст.17 КАС України вирішив, що:
- положення п.п.«а», «б», «в», «г» ст.12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
- положення п.1 ч.1 ст.17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно зі ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом положень ст.122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Слід зазначити, що надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність не є підставою набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Судом встановлено, що згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 23.08.1983р., який був посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М., зареєстрований в реєстрі за №2/4617, ОСОБА_3 відведена земельна ділянка площею 600кв.м., для будівництва житлового будинку площею 45,6кв.м. /а.с.5-6/
Рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 26.02.2007р. у справі №2-1188-2007 (набрало законної сили 12.03.2007р.) визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування після смерті сестри ОСОБА_3 , зокрема, на будівлі АДРЕСА_2 . /а.с.7-13/
Згідно розпорядження Ізмаїльського міського голови «Про перейменування вулиць, провулків та проспекту в м. Ізмаїл Одеської області» №57р від 19.02.2016р., вулицю Железнякова перейменовано на вулицю Телеграфну.
03.01.2020р. ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимовій Т.І. заяву №4 щодо відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , зазначивши, що на день його смерті залишилося майно, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.14/
Листом приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Т.І. від 09.06.2020р. №175/02-14 повідомлено ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , на нерухоме майно, що знаходиться за адресами: АДРЕСА_2 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та реєстрації права власності в установленому законом порядку. Рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. /а.с.15/
Крім того, що в провадженні Ізмаїльського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №946/3430/21 за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 права та обов'язки забудовника житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.19/
Разом з тим, оскаржуваним рішенням від 26.02.2021р. №515-VIII надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ». /а.с.115/
Таким чином, фактичною підставою позову є надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка на думку позивача порушує її права на вказану земельну ділянку, на якій розташований будинок, що належав на праві власності її померлому чоловіку, що свідчить про наявність приватного-правового спору позивача та третьої особи ОСОБА_2 .
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність спору про право, що унеможливлює розгляд даної справи за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому в порядку ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року про закриття провадження у справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Єщенко О.В. Яковлєв О.В.