06 квітня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/214/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо залишення її клопотання від 09 вересня 2021 року без розгляду строком більше одного місяця;
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення Чернівецької міської ради від 01 грудня 2021 року № 606;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду на черговій сесії прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти будинковолодінь АДРЕСА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що подане ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради клопотання від 09 вересня 2021 року про надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти будинковолодінь № 56, АДРЕСА_3 , не було розглянуто у місячний строк згідно частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Поряд з цим оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування про відмову у задоволенні названого клопотання, на думку позивача, є протиправним. Позивачем вказано, що висновок відповідача про невідповідність розташування земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення садівництва у зоні «Л-1 озеленені території» містобудівній документації м. Чернівці є хибним та необґрунтованим. Крім цього, позивач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідачем порушено принципи рівності перед законом. В обґрунтування позовної вимоги про зобов'язання відповідача на черговому засіданні сесії міської ради прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач вказав, що зобов'язання відповідача вчинити вказані вище дії не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права.
Ухвалою суду від 17 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; задоволено клопотання позивача та залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про обґрунтованість та правомірність оскаржуваного рішення. Відповідач вказував, що рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27 березня 2014 року №117 затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану міста Чернівців» в складі якої розроблено схему зонування території міста і відповідно до якої спірна земельна ділянка знаходиться в зоні Л-1 (озеленені території), в якій ведення індивідуального садівництва не передбачено. Натомість для ведення індивідуального садівництва передбачена інша зона - Р-4- рекреаційні зони обмеженого користування. Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Стосовно вимоги про зобов'язання прийняти рішення про надання позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку відповідача, вона частково є похідною від встановлення законності оскаржуваного рішення. Водночас, посилаючись на положення статті 14 Конституції України, статті 12 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначив, що суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції Чернівецької міської ради (у складі її пленарного засідання) стосовно вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалась.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, правом подати пояснення не скористалась.
Враховуючи відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі матеріалів.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус «дитина війни».
09 вересня 2021 року вона звернулася до Чернівецької міської ради із клопотанням про надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Чернівецької міської ради №606 від 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти будинковолодінь № 56, АДРЕСА_3 , площею 0,1200 га для індивідуального садівництва (код 01.05) у зв'язку із невідповідністю містобудівній документації (озеленені території Л-1).
Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статей 2 та 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пункту “в” частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Аналізуючи зміст указаних норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постановах від 08 вересня 2020 року у справі № 812/1450/17, від 02 липня 2020 року №825/2228/18, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідженням оскаржуваного рішення судом встановлено, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га безоплатно у власність, для індивідуального садівництва у зв'язку з тим, що це суперечить містобудівній документації (озеленені території Л-1).
За таких обставин, варто зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пунктів 7, 8, 9 частини першої статті 1 Закону №3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Згідно частини першої статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Приписами частин першої та другої статті 18 Закону №3038-VI визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Враховуючи наведені норми, суд звертає увагу на те, що згідно з містобудівною документацією «Коригування генерального плану міста Чернівців», затвердженої рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27 березня 2014 року №1171, земельна ділянка за адресою: м.Чернівці, вул. Рівненська навпроти будинковолодінь №56 та №58, знаходиться в зоні Л-1 (озеленені території).
Так, відповідно до наявних у справі матеріалів (графічне зображення земельної ділянки (викопіювання з офіційного геопорталу ЧМР та пояснювальною запискою до містобудівної (проектної) документації «Коригування Генерального плану м. Чернівців» (План зонування території міста)), спірна земельна ділянка перебуває у зоні Л-1 (озеленені території).
Вказана обставина також визнавалась учасниками цієї справи.
Водночас, суд зазначає, що у зоні Л-1 (озеленені території) не передбачена можливість ведення саме індивідуального садівництва.
Для ведення індивідуального садівництва передбачена інша зона - Р-4- рекреаційні зони обмеженого користування. Переважні види іншого використання земельних ділянок у цій зоні, зокрема, сади, городи; вирощування сільськогосподарських культур: овочів, фруктів, квітів.
Відповідно до приписів частини третьої статті 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Враховуючи викладене, оскільки діючим Генеральним планом міста Чернівці, в тому числі Планом зонування території міста Чернівці, не передбачена можливість ведення індивідуального садівництва на змеленій ділянці за адресою: м. Чернівці, вул. Рівненська, навпроти будинковолодінь № 56, 58, адже така знаходиться в зоні Л-1 (озеленені території), то суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: м. Чернівці, вул. Рівненська, навпроти будинковолодінь № 56, 58 зв'язку з тим, що це суперечить містобудівній документації «Коригування генерального плану міста Чернівців», затвердженої рішенням міської ради VII скликання від 27 березня 2014 року №1171.
Зазначене відповідає приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації).
Наведений судом висновок узгоджується із висновками суду апеляційної інстанції в аналогічних правовідносинах (постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2022 року у справі №600/2952/21-а).
На переконання суду, при винесенні оскаржуваного у цій справі рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, правові підстави як для його скасування, так і для задоволення позовних вимог зобов'язального характеру - відсутні.
У позові зазначено, що висновок Чернівецької міської ради про невідповідність розташування земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення садівництва у зоні «Л-1 озеленені території» містобудівній документації м. Чернівці є хибним та необґрунтованим.
Однак, такі доводи оцінці не підлягають, оскільки правомірність віднесення Чернівецькою міською радою земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення садівництва у зону «Л-1 озеленені території» не є предметом цього позову. Містобудівна документація «Коригування генерального плану міста Чернівців», затверджена рішенням міської ради VII скликання від 27 березня 2014 року №1171, разом із планом зонування території міста Чернівці, позивачем не оскаржується, доказів її незаконності, в тому числі і віднесення органом місцевого самоврядування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти будинковолодінь № 56, 58 до зони «Л-1 (озеленені території)», позивачем не надано.
Відносно тверджень позивача про порушення відповідачем принципу рівності перед законом та посилань на інші рішення Чернівецької міської ради (від 30.06.2021 року №324, від 30.06.2021 року №296, від 01.03.2017 року №609, від 07.10.2021 року №513, від 07.10.2021 року №512, від 04.09.2021 року №851) у сфері земельних відносин, які були додані до позову, то такі суд відхиляє, адже вони, як вбачається з їх змісту, прийняті відносно інших фізичних осіб та не стосуються спірних відносин, які виникли між ОСОБА_1 та Чернівецькою міською радою у зв'язку із прийняттям останньою рішення від 01.12.2021 року №606.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо залишення клопотання ОСОБА_1 від 09 вересня 2021 року без розгляду строком більше одного місяця, то такі також задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем було розглянуто назване клопотання та у відповідності до законодавства прийнято відповідне рішення, а, відтак, позивачем у цій частині обрано неправильний спосіб захисту порушених, на її думку, прав, що слугує підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем доведено законність оскаржуваного рішення та безпідставність даного позову, а тому суд приходить до висновку про відмову у його задоволенні повністю.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 квітня 2022 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Чернівецька міська рада (м. Чернівці, площа Центральна, 1, ЄДРПОУ 36068147), третя особа, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, вул. Б.Хмельницького, 64А, ЄДРПОУ 44158575).
Суддя О.П. Лелюк