10 березня 2022 року справа № 580/1028/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Трофімової Л.В., розглянувши у письмовому проваджені за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 580/1028/22
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалив рішення.
04.02.2022 вх. 5691/22 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , просить:
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018, застосувавши базовий місяць - січень 2008 року;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму невиплаченої індексації за весь час затримки з 01.01.2016 до дня прийняття рішення у справі відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови КМУ від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Додатково позивач просить судові витрати стягнути з відповідача, проте не зазначає джерел стягнення і сплаченої суми.
Ухвалою суду від 04.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначене на 23.02.2022 - закрите підготовче і призначений розгляд справи по суті на 10.03.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 12.11.2003 до теперішнього часу проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника відділення інформаційних систем інформаційно-телекомутаційного центру інформаційно-телекомутаційного вузла військової частини НОМЕР_2 . Дізнавшись, що протягом 2016-2018 років позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення коштів, позивачка звернулась до командира військової частини НОМЕР_2 з метою з'ясування суми невиплачених коштів та причин невиплати індексації. Листом від 27.01.2022 № 350/205/128 позивачку було повідомлено про те, що у період з 01.01.2016 до 01.03.2018 виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ не здійснювалися у зв'язку з відсутністю фінансування на вказані цілі. На дату подання даного позову виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 позивачеві не здійснено, тому позивач вважає протиправними дії відповідача у порушенні майнових прав.
Відповідач позов не визнав, 28.02.2022 вх.8701/22 надав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що відповідно до вимог Департаменту фінансів Міністерства оборони України, доведених листом від 04.01.2016 № 248/9/1/2, індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась. Командування військової частини НОМЕР_2 діяло відповідно до чинного законодавства та роз'яснення від 26.03.2018, позаяк окремих інших розпоряджень не було. Фінансування військової частини НОМЕР_2 на виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 вищим фінансовим органом не здійснювалось. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 № 220/5140 Порядок № 1078 не передбачає механізму виплати індексації грошового забезпечення в поточному бюджетному році за минулі періоди. У частині застосування до спірного періоду базового місяця - січень 2008 року відповідач пояснив, що до 01.12.2015 будь-яке зростання доходів громадян, у тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Базовий місяць для обчислення індексації не був прив'язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника. Лише з 01.12.2005 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів). Внесені до п.5 Порядку № 1078 зміни нормативно не встановили нового базового місяця для обчислення індексації. Редакція Порядку № 1078 набрала законної сили з 01.12.2015, позивач просить застосувати розрахунок індексації з січня 2008 року, що суперечить конституційному принципу застосування дії закону в часі. Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати доходів, позаяк основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. У задоволенні позовних вимог відповідач просить відмовити повністю.
03.03.2022 вх.8812/22 до суду надійшла заява від позивача про поновлення строку подання позовної заяви, де позивач також просить розгляд справи по суті здійснювати без участі позивача.
Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем доводи/аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що згідно з посвідченням від 29.04.2015 серії НОМЕР_4 позивач є учасником бойових дій. Відповідно до посвідчення прапорщика (мічмана) від 17.01.2016 серії НОМЕР_5 позивачу наказом від 07.05.2021 № 23-рс присвоєно військове звання штаб-сержант командира в/ч НОМЕР_2 , позивач призначена на посаду начальника відділення інформаційних систем ІТЦ ІТВ в/ч НОМЕР_2 відповідно до наказу від 29.09.2017 № 27-рс.
15.11.2021 позивач звернулась листом до командира в/ч НОМЕР_2 із проханням надати довідку про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення щомісячно у період з 01.01.2016 до 01.03.2018, довідку про розмір індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 01.03.2018 із зазначенням базового місяця здійснення індексації. Листом від 27.01.2022 № 350/205/128 на звернення позивача щодо довідок з нарахування та виплати індексації грошового забезпечення повідомлено, що індексація у період з січня 2016 року до лютого 2018 року не виплачувалась, кошти для виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період в/ч НОМЕР_2 не виділялись. Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати вищевказаних виплат протиправною, позивач звернулася до суду.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право, зокрема на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку із специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах щодо захисту майнового інтересу пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства належать застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, що регулює відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011). Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України № 2011 встановлено, що грошове забезпечення належить індексації відповідно до закону. Пунктом 1.9 Інструкції закріплено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у порядку та розмірах, установлених законодавством.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (надалі - Закон № 1282). Статтею 2 Закону № 1282 передбачено, що індексації належать грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації належать грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, що установлюється у розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для здійснення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, під час визначення обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із ст. 6 Закону № 1282 визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що належить індексації у межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок здійснення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для здійснення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації належать грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, що не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації належать грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що належить індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим під час проведення індексації. Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Здійснення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (зазначена норма застосовується з 01.12.2015).
Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із державних гарантій в оплаті праці. У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства України здійснення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положеннями Закону № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на здійснення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника установи, позаяк йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Судом встановлено, що у зв'язку із відсутністю відповідних видатків на здійснення індексації грошового забезпечення зазначені кошти позивачу, починаючи з січня 2016 року до березня 2018 року не нараховувалися і не виплачувались, відповідач не надав відомості про нарахування індексації та/або про наявну заборгованість щодо спірних правовідносин та/або вжитих заходів для отримання коштів з метою проведення індексації та/або доказів на підтвердження відсутності фінансування/бухгалтерських довідок змін у кошторисі. Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність фінансування, брак коштів для виплати індексації грошового забезпечення, як неналежного доказу неможливості здійснення нарахування індексації за умов зростання споживчих цін (інфляції), зміні окладів у контексті не проведення виплат.
Відповідачем не надано суду доказів того, що фінансові ресурси кошторисно-бюджетного фінансування Військової частини НОМЕР_2 не були забезпечені, кошти на індексацію грошового забезпечення були відсутні, чи було досягнуто балансу інтересів без шкоди для особи та реалізації правомірних очікувань позивача. Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постановах Верховного Суду у справі № 825/1987/17 (ЄДРСР 82473199) та у справі № 240/4911/18 (ЄДРСР 83142497) зазначено про безпідставність доводів відповідача щодо здійснення індексації грошових доходів виключно за наявності на це коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, позаяк стаття 5 Закону № 1282 вказує на джерела коштів, тому тягар доказування обставин у цій справі відповідачем не виконано повністю. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має сформулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № п/800/259/15 (ЄДРСР 54398764) бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 до 01.03.2018 за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, встановлений законами України, тому у цій частині вимоги належить задовольнити.
Надаючи оцінку позовній вимозі про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, суд зазначає про передчасність з огляду на таке.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим під час здійснення індексації.
Встановлення місяця підвищення (базового місяця) відповідно до положень Порядку №1078 та Закону № 1282 належить до повноважень відповідача, доказів неправильного визначення відповідачем базового місяця суду не надано. З огляду на повноваження відповідача, а також те, що питання визначення базового місяця буде використано відповідачем під час нарахування індексації, тому у цій частині права позивача не порушувалися, і наразі немає підстав вважати про намір суб'єкта владних повноважень порушувати права позивача у цій частині. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє, у зв'язку з чим у задоволенні зазначеної вимоги належить відмовити.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Pedersen and Baadsgaard проти Данії від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ 21.02.2001 №159 передбачає, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Судом з матеріалів справи не встановлено, що індексація за спірний період була нарахована позивачеві.
Надаючи оцінку твердженню позивача щодо зобов'язання командування військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму невиплаченої індексації за весь час затримки з 01.01.2016 до дня прийняття рішення у справі, то в цій частині позовна вимога не належить задоволенню, як передчасна і така, що на час звернення позивача із позовом та на час ухвалення судового рішення заявленою на майбутнє у контексті ненарахованої (неналежної позивачеві як майно) суми на момент звернення до суду, тому у цій частині позовних вимог належить відмовити. Судовому захисту належать порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Під час вирішення справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд дійшов висновку відмовити у частині перщої позовної вимоги - визнанні протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ненарахованої суми.
Суд з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи закріплений у статті 8 Конституції України принцип верховенства права та визначене статтею 2 КАС України завдання адміністративного судочинства дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 із врахуванням підстав, визначених Законом № 1282 та Порядком №1078, а не листом рекомендаційного характеру, з утриманням належних до сплати податковим агентом податків та зборів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 5, 6-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: Військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Судове рішення складене 10.03.2022.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА