Справа № 147/8/22
Провадження № 2/147/118/22
(заочне)
06 квітня 2022 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Мудрак А.М.
з участю секретаря Чудак Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 200 Євро, три проценти річних у сумі 3,55 Євро, та понесені ним судові витрати. В обгрунтування позовної заяви покликається на те, що 26 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди щодо продажу позивачу в майбутньому автомобіля Wolksvagen Golf, об'єм двигуна - 1.6, АКПП. На підтвердження укладення між ними в майбутньому договору купівлі-продажу транспортного засобу було складено розписку про передачу авансу, відповідно до змісту якої відповідач отримав від позивача грошову суму (завдаток) у розмірі 200 Євро, про що відповідач власноручно зазначив у вказаному борговому документі. Строк розписки - до 28.05.2021року. Сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу автомобіля, проте ані попередній ані основний договір так і не уклали, а тому вважає, що отримані за розпискою кошти в сумі 200 Євро є авансом. В свою чергу, після спливу строку зазначеного в договорі (28 травня 2021року), відповідач кошти не повернув, автомобіль позивачу не продав. Стверджує, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Зазначив, що відповідач в строк встановлений домовленістю між сторонами, а саме до 28 травня 2021року, не виконав взятих на себе зобов'язань щодо продажу транспортного засобу та, в свою чергу, сплаченого позивачем авансу не повернув, а відтак вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання. Тому на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача три проценти річних, що відповідно до розрахунку за період з 29 травня 2021року по 30 грудня 2021року (дата подання позовної заяви) становлять - 3,55Євро. Крім того, в позовні заяві зазначено, що попередній розрахунок понесених судових витрат складається з сплаченого судового збору та майбутніх витрат на правову допомогу, загальна вартість яких орієнтовно складатиме 5000грн., розмір яких буде підтверддено безпосередньо під час розгляду справи.
Ухвалою судді від 14 лютого 2022 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 09.03.2022 подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі за наявними в матеріалах справи документами. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання призначені на 09 березня 2022 року, 06 квітня 2022 року повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи, про що наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення(а.с.25,36), клопотань про відкладення суду не надано. Відзиву на позовну заяву не подав.
З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання та про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, слід провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України у поєднанні зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що є принципом договірного права.
Відповідно до ч.1-ч.3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої правовідносини, які не врегульовані цими актами, або у договорі відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати їх на власний розсуд, за виключенням, якщо у цих актах прямо зазначена заборона відходу від їх положень або якщо їх обов'язковість для сторін випливає з їх змісту або з суті правовідносин, що виникли між сторонами.
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1, ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що 26 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди щодо продажу позивачу в майбутньому автомобіля Wolksvagen Golf, об'єм двигуна - 1.6, АКПП. На підтвердження укладення між ними в майбутньому договору купівлі-продажу транспортного засобу було складено розписку.
З наданої розписки встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , взяв завдаток в розмірі 200Євро від ОСОБА_1 за автомобіль Wolksvagen Golf, об'єм двигуна - 1.6, автомат до 28 травня 2021 року(а.с.13).
Відповідно до ст. 570 ЦПК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до ч.3 ст. 571 ЦК України у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Аванс - це грошова сума або інша майнова цінність, яка передається однією стороною договору другій у рахунок майбутніх платежів. На відміну від завдатку, який при не виконанні договору стороною, що дала завдаток, нею втрачається, аванс у разі порушення умов договору повертається стороні, яка його видала. Як і завдаток, аванс служить доказом укладення договору, але, на відміну від завдатку, не є способом забезпечення виконання зобов'язання. Тому будь-яка попередня плата вважається авансом, якщо в договорі немає прямої вказівки на те, що ця плата є завдатком. При належному виконанні договірного зобов'язання аванс включається в загальний рахунок остаточної плати.
Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов'язання, а також зараховується в рахунок майбутніх платежів, але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов'язання. Сторона, яка видала аванс, має справо вимагати його повернення у всіх випадках невиконання договору.
З досліджених доказів встановлено, що сторони мали намір укласти договір купівлі- продажу автомобіля, проте ні попередній, ні основний договір не уклали, а тому отримані за розпискою кошти в сумі 200 Євро є авансом.
Частиною 1 статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).
Після спливу строку зазначеного в договорі (28 травня 2021 року), відповідач кошти не повернув, автомобіль позивачу не продав. Станом на дату звернення до суду з позовом, угода між сторонами не відбулась, а сума (аванс) отримана відповідачем від позивача так і не була повернута останньому. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Окрім цього, відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно зі змістом ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В той же час, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач в строк встановлений домовленістю між сторонами, а саме до 28 травня 2021 року, не виконав взятих на себе зобов'язань щодо продажу транспортного засобу та, в свою чергу, сплаченого позивачем авансу не повернув, а відтак вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Позивачем в позовній заяві завлено вимогу про стягнення з відповідача як основної суми коштів, так трьох відсотків річних у сумі 3,55 Євро.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем в якості доказів надано суду належний розрахунок відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України (а.с.14).
Натомість відповідачем не надано суду жодного доказу чи спростування обрахунків позивача щодо нарахування заборгованості.
Позивачем в позовній заяві ставляться вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14- 134цс18, в постанові ВП ВС від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.
Таким чином, за наведених вище обставин та аргументів, цілком правомірним вбачається той факт, що з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 200 Євро, як сума попередньої оплати (авансу) та 3% річних.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2400150083.1 від 30.12.2021 (а.с.1).
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00грн.
Керуючись ст. ст. 141, 247, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 200 Євро (двісті Євро) та 3,55 Євро (три Євро 55 центів) в рахунок нарахування 3 % річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн.(дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте Тростянецьким районним судом Вінницької Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне ім'я сторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя А.М. Мудрак