Справа № 346/1651/15-ц
Провадження № 2/346/1/22
31 березня 2022 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі:головуючої судді Беркещук Б. Б.
секретаря: Копильців І.М.
під час розгляду у відкритому судовому засіданні цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Встановив:
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №014/0036/82/91055 від 13.10.2008 р. у сумі 9 224,20 Євро (169 440,06 гривень)
Представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі мотивуючи тим, що розгляд даної справи є безпідставним так як позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» свої вимоги до відповідача ОСОБА_1 реалізував в позасудовому порядку, на даний час своїми правами в суді зловживає у зв'язку з бажанням подвійного стягнення, а саме: на предмет іпотеки вимоги реалізувало та добивається їх повторної реалізації поданим позовом , результату вирішення якого ще не було . Вважає, що даний позов по суті вирішувати не має змісту . Просить закрити провадження у справі по причині відсутності предмету спору , відповідно до положень ст.255 ЦПК України.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Представник позивача подав до суду письмові заперечення (відзив) на згадане клопотання представника відповідача, посилаючись на позиції Верховного Суду, та вказав, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з боржника та поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
Вказує, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (в тому числі вчинення виконавчого напису)
Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Тобто законодавець визначив способи забезпечення виконання зобов'язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов'язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.
Вважає, що позивачем вибрано спосіб захисту, а саме пред'явлення позову, щодо стягнення заборгованості з позичальника, що повністю відповідає нормам ЦК України, ЦПК України, умовам кредитного договору та договору іпотеки. Твердження відповідача про те, що відбулося подвоєння суми кредитної заборгованості, яка належить до виплати кредиторові є нічим не обгрунтовані та не можуть бути задоволені судом, тому просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про закриття провадження у справі
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі , позовні вимоги підтримує та просить їх задовільнити.
Враховуючи подане клопотання представника відповідача, беручи до уваги заяви представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків .
Встановлено, що 13 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» правонаступником якого є Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №014/0036/82/91055, відповідно до якого банк надав в кредит грошові кошти в сумі 14 700 (чотирнадцять тисяч сімсот) EURO, 00 центів зі сплатою 16,50% річних на умовах, визначених Кредитним договором. Кінцевий термін повернення основної заборгованості - 13 жовтня 2018 року.
20 жовтня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №014/0036/82/91055 від 13 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений 20 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу за реєстровим № 4967.
14.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно: земельну ділянку та об"єкт незавершеного будівництва, які є предметом іпотечного договору, посвідченого 20.10.2008 р. в якості забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором №014/0036/82/91055 від 13.10.2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 і заборгованість станом на дату розрахунку 09.02.2021 складає 15 477 євро 97 центів, що еквівалентно за курсом НБУ 514 803 грн 47 коп. Стягнення здійснюється з 09.02.2018 по 09.02.2021 (Т.3 а.с.15-20,21-22).
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 13/51-04, провадження N 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, зокрема у п. 9 роз'яснив, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з боржника та поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
Постановою ВП ВС від 18.09.2018 № 921/107/15-г/16 змінено судову практику, і зроблено правовий висновок про те, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (в тому числі вчинення виконавчого напису).
Також, на думку колегії Великої Палати звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя врегульовано спеціальною статтею 33 Закону України «Про іпотеку», а не загальними нормами Цивільного Кодексу, які регулюють відносини пов'язані з основним зобов'язанням. На підставі цього суд зазначив, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе боржником, а тому за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі вчинення виконавчого напису) не буде вважатися подвійним стягненням задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням у непогашеній частині.
В цих правовідносинах визначальною є постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 р. у справі №921/107/15?г/16, яка містить кілька основоположних принципів до даних правовідносин, а саме:якщо внаслідок судового стягнення предмета іпотеки у кредитора залишилася непогашена заборгованість за основним зобов'язанням, то основне зобов'язання не припиняється відповідно до положень ст. 599 ЦК України;за рахунок предмета іпотеки кредитор має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі;застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не вважається подвійним стягненням.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19), судом встановлено, що «Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (в тому числі вчинення виконавчого напису).
З метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.».
Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня. Зазначена правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15. Таким чином, посилання відповідача на подвійне стягнення не ґрунтується на чинному законодавстві.
Повертаючись до позицій Верховного Суду, прогресивний підхід полягає у висновку, що не вважається подвійним стягненням звернення стягнення на предмет забезпечення за наявності невиконаного рішення суду про стягнення основної суми заборгованості (навіть якщо був отриманий, але не звернений до виконання виконавчий лист). У постанові від 27.09.2018 р. у справі № 910/23408/17 Верховний Суд зазначив, що задля уникнення подвійного стягнення боржник, який погасив заборгованість за основним зобов'язанням (за яким видано виконавчий лист), має право звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому ст. 432 ЦПК України та визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, Верховний Суд відійшов від доктрини «автоматичного подвійного стягнення» та поклав обов'язок захистити своє право на боржника.
Враховуючи наведене, та беручи до уваги, що з боку відповідача не надано доказів щодо врегулювання спірних правовідносин у досудовому, добровільному порядку, суд вважає, що зазначене не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі, тому суд доходить висновку про відсутність підстав про закриття провадження у даній справі та відмові у задоволенні клопотання представника відповідача Котика Р.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст.247 ч.2, 255, 259, 260 ЦПК України, -
Відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 15 днів з дня проголошення ухвали через суд першої інстанції.
Суддя Беркещук Б. Б.