Справа № 303/6264/19
Іменем України
28 березня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
з участю секретарки судового засідання Жганич К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представниця - адвокатеса Літвінова Тетяна Володимирівна, до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представниця - адвокатка Літвінова Тетяна Володимирівна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2020 року, ухвалене суддею Моничем В.О., повний текст рішення складено 25.03.2020,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Літвінова Т.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтував тим, що з ОСОБА_2 він був знайомий на протязі тривалих років через їх спільних знайомих. До квітня 2000 року вони разом проживали у м. Макіївка Донецької області, а у квітні місяці того ж року спільно вирішили проживати однією родиною та переїхати у с. Ключарки Мукачівського району Закарпатської області, де і почали з того часу проживати однією сім'єю та вести спільне господарство, сумісно сплачували комунальні послуги, піклувалися один про одного. Цього ж року вони за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрували на ім'я відповідачки.
Окрім того, вони мали спільний бюджет, оформили оренду магазину жіночого одягу, вели спільну справу, він дарував їй коштовності та подарунки. Підтвердженням цього є фотографії та його реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 . Факт їхнього проживання однією сім'єю, як подружжям, підтверджується і показаннями свідків.
Посилався, що за час їхнього спільного проживання з відповідачкою, за його рахунок було суттєво збільшено вартість будинку, в якому вони разом проживали, оскільки спільна справа не приносила прибутків, а він вимушений був виїжджати за межі області та заробляти гроші. При цьому ОСОБА_2 не працювала.
15 квітня 2019 року відповідачка, без будь-яких пояснень, виселила його з указаного будинку, в якому вони проживали разом більше 12 років, та який є його єдиним житлом. За час проживання однією сім'єю на земельній ділянці, де розташований будинок, ним було насаджено велику кількість різних коштовних рослин та оздоблено цю земельну ділянку. Водночас у будинку залишились його особисті речі, прикраси, годинник та документи.
За наведених вище обставин просив суд установити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 з квітня 2000 року по квітень 2019 року, визнати житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 спільним сумісним майном набутим ним та ОСОБА_2 у період проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з квітня 2000 року до квітня 2019 року, та визнати за ним право власності по 1/2 частині на зазначені житловий будинок і земельну ділянку, а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатеса Літвінова Т.В., відмовлено.
Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду Готри Т.Ю. від 13 травня 2020 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представниця - адвокатеса Літвінова Т.В., строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Літвінова Т.В., просив рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.03.2020 скасувати.
Скарга мотивована тим, що місцевим судом безпідставно було йому відмовлено у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів, які він не міг своєчасно і самостійно отримати, навіть на адвокатські запити, з метою підтвердження своїх позовних вимог, про що він звертав увагу суду.
Посилався і на те, що судом необґрунтовано не взято до уваги показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з підстав наявності родинних відносин із позивачем, хоча цих свідків було під розписку попереджено про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Натомість, за незрозумілих обставин суд узяв до уваги показання деяких свідків зі сторони відповідачки, а саме ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а показання свідка ОСОБА_8 у рішенні виклав неповно.
Зазначав і про ненадання судом жодної оцінки наявним у справі світлинам, які підтверджують спільне проживання однією сім'єю сторін. Указував і про невмотивованість визнання судом недопустимим доказом довідки Ключарківської сільської ради, якою підтверджено факт його проживання в будинку АДРЕСА_1 . До того ж відповідачка вже зверталася до суду з позовом до нього про визнання його таким, що утратив право користування житлом, а отже, він є членом сім'ї власника житла.
Твердив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, а тому оскаржене рішення не може вважатись законним та обґрунтованим.
Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 не скористалася.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представниця - адвокатеса Мушак К.М. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, вважали її безпідставною та просили оскаржене рішення місцевого суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 та його представниця - адвокатка Літвінова Т.В. у судове засідання не з'явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому їх неявка, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представниці - адвокатки Мушак К.М., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 у цій справі просить, зокрема установити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 як подружжям починаючи з квітня 2000 року по квітень 2019 року, а відтак до цих спірних правовідносин, окрім положень Сімейного кодексу України /далі - СК України/, підлягають застосуванню і приписи Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинних на час виникнення спірних правовідносин з квітня 2000 року) /надалі - КпШС України/.
Статтями 17, 175 КпШС України передбачалося, що не допускається укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі. Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним).
Із матеріалів справи вбачається, що 26.01.2001 позивач ОСОБА_1 розірвав був шлюб із колишньою дружиною ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу від 26.01.2001 за актовим записом № 26, виданим відділом РАГСу Гірницького районного управління юстиції м. Макіївки Донецької області (т.1 а.с.153).
З огляду на це не може бути задоволена позовна вимога ОСОБА_1 про установлення факту його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 як подружжям починаючи саме з квітня 2000 року, тобто у період його перебування в іншому зареєстрованому шлюбі.
Окрім цього, матеріалами справи також установлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.06.2019 одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_1 з 27.07.2006 є ОСОБА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.07.2006 (т.1 а.с.8).
Згідно з відомостями паспорту громадянина України ОСОБА_1 , то він зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 з 22.12.2006 (т.1 а.с.7).
Відповідачка ОСОБА_2 була майновим поручителем (іпотекодавцем), на підставі нотаріального посвідченого договору іпотеки від 14.09.2007, за кредитним договором № 11/942 К-07 від 14.09.2007, укладеного між ВАТ «БАНК УНІВЕРСАЛЬНИЙ» та ОСОБА_1 з кредитною лінією у 40 000 доларів США (т.2 а.с.93-105).
Права та обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадського стану, та час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадського стану (частини 2, 3 ст. 13 КпШС України). Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 22 КпШС України).
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Водночас за правилами ст. 74 СК України (набула чинності 01.01.2004), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен установити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом установлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай установлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід уважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), яку суд, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свої вимоги, які не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, оскільки: 1) ОСОБА_1 не доведено факту його проживання однією сім'єю як подружжям з ОСОБА_2 починаючи з квітня 2000 року по квітень 2019 року і, як наслідок, виникнення в нього права спільної сумісної власності на майно подружжя; 2) сам факт його реєстрації у спірному будинку, укладення договору на вивіз побутового сміття (за твердженням позивача) та майнова порука відповідачки за його кредитним договором не свідчать про проживання сторін однією сім'єю як подружжям, так як власник нерухомого майна вправі дозволити реєстрацію у власному житлі будь-якого громадянина України і будь-яка фізична особа може бути майновим поручителем (іпотекодавцем) за кредитним договором іншої фізичної особи незалежно від наявності фактичних шлюбних відносин, а укладення договору на вивіз побутового сміття за домоволодінням, де однією з сторін договору є особа, яка зареєстрована в цьому будинку, автоматично не свідчить про існування фактичних відносин осіб як подружжя; 3) епізодичні зустрічі сторін на світлинах (т.1 а.с.12-15), показання зацікавлених свідків дітей і колишньої дружини позивача, а також інші доводи позивача не підтверджують факту його проживання як подружжям з відповідачкою, набуття ними спільного сумісного майна.
З урахуванням наведеного вище позивач не довів відповідними доказами факту спільного проживання сторін у справі та й обставин придбання спірного майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, ведення спільного господарства, побуту, витрачання коштів на спільні цілі, виконання взаємних прав та обов'язків.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58).
Недоліки вирішення місцевим судом даного спору носять характер формальних міркувань та не впливають на правильність і справедливість ухваленого судом першої інстанції рішення.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтується на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Літвінова Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 4 квітня 2022 року.
Суддя-доповідачка
Судді