Справа № 127/34805/19
Провадження № 22-ц/801/143/2022
Категорія: 15
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
21 березня 2022 рокуСправа № 127/34805/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого: Копаничук С.Г.
Суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К.,
за участю секретаря Стахової Г.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , Вінницька міська рада;
третя особа : ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2021 року, повний текст якого складено 01.12.2021 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням судді Волошина С.В. та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2022 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням суді ОСОБА_4 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вінницької міської ради, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про встановлення земельного сервітуту на право обслуговування будинку та проходу,-
28.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 ,за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Вінницької міської ради , ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту на право обслуговування будинку та проходу. Вказала, що на підставі договору купівлі-продажу від 06.01.1984 року, зареєстрованого в ВООБТІ 17.01.1984, вона є власником 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 і у її постійне користування відійшли: сіни І, коридори 1-1, 1-6, кімнати 1-2,1-3,1-4 загальною площею 32,7 кв.м., кухня 1-5, передня ІІ, 1/2 хліва Б, хліви Г,г,Д, вбиральня «у». За цією ж адресою розміщені дві земельні ділянки, які належать їй на праві власності на підставі державних актів від 15.05.2012 року серії ЯМ №333148 на земельну ділянку площею 0,0357 га, кадастровий номер 0510100000:01:007:0131 та серії ЯМ №333149 на земельну ділянку, площею 0,0143 га, кадастровий номер 0510136300:01:007:0110. Власником суміжної земельної ділянки ,площею 0,0390 га, кадастровий номер №0510100000:01:007:0131 на підставі державного акту від 27.08.1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради народних депутатів №450 від 07.04.1998 року є ОСОБА_2 ,яка також має у постійному користуванні на підставі державного акту від 27.08.1998 року серії ІІІ-ВН № 012515 земельну ділянку, площею 0,0291 га. Зазначила, що кожен рік у неї виникають труднощі з поточним ремонтом та обслуговуванням будинку, через те ,що відповідачка з порушенням норм п. 6.1.41 ДБН Б 2.2-12:2019 Планування та забудова територій ,при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою з порушенням на відстані 69 см від стіни її будинку встановила паркан, в той час як для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати ніж 1 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В.1.1-25.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку вона надіслала на адресу ОСОБА_2 супровідним листом проект договору земельного сервітуту з планом, на якому відображено можливий варіант його встановлення на площу земельної ділянки, проте відповіді не отримала. Посилаючись на відмову відповідача укладати договір сервітуту, просила суд встановити постійний безоплатний земельний сервітут на частину земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , що перебуває у користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІІ-ВН №012515, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи для забезпечення права проходу та обслуговування стін будинку.
07.02.2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 за участю третіх осіб Вінницької міської ради та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Ухвалою Вінницького міського суду від 10.02.2020 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третіх осіб Вінницької міської ради та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено.
Ухвалою Вінницького міського суду від 04.03.2020 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача Вінницьку міську раду ,виключивши її зі складу третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору (а.с.6 т. 2).
Ухвалою Вінницького міського суду від 18.06.2020 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Подільський центр судових експертиз».
31.03.2021 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову та просила встановити постійний безоплатний земельний сервітут на частину земельної ділянки, площею 20 кв. м., яка перебуває в користування ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІІ-ВН №012515, розташовану по АДРЕСА_1 згідно додатку №2 варіанту №1 висновку судової земельно-технічної експертизи №559 від 09.03.2021 року для забезпечення права проходу та обслуговування стін будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду від 30.11.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду від 10.01.2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є.В. просить рішення та додаткове рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення ,яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та відмовити ОСОБА_2 у стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги на рішення зводяться до того, що висновок суду не відповідає обставинам справи. Так, суд не врахував ,що за умови проходження межі між суміжними ділянками сторін по стіні будинку ОСОБА_1 і наявністю відстані від неї до розташованого паркану менше ніж 1 метр, у позивача ОСОБА_1 відсутня інша можливість здійснювати догляд за приміщенням будинку без встановлення сервітуту в мінімальних, передбачених п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» межах. Щодо додаткового рішення, то вважає, що розмір стягнутих судом витрат на правничу допомогу не є співмірними із складністю справи, обсягом послуг і реальним часом, витраченим на допомогу ,а тому просить в задоволенні стягнення таких витрат відмовити.
У відзиві ОСОБА_6 та її представник - адвокат Чернілевська Р.В. вважали рішення та додаткове рішення суду законними і обгрунтованими,а доводи скарги безпідставними.
Заслухавши доповідача ,осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення таким вимогам відповідає.
Суд встановив, що 06.01.1984 позивач ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу, придбала Ѕ частину будинку з відповідною часткою господарських будівель, по АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці 910 кв. м. Згідно цього договору в постійне користування позивача відійшли: сіни І, коридори 1-1, 1-6, кімнати 1-2,1-3,1-4 загальною площею 32,7 кв.м., кухня 1-5, передня ІІ, Ѕ хліва Б, хліви Г,г,Д, вбиральня «у». Вказана Ѕ частка домоволодіння зареєстрована за позивачем в ВООБТІ 17.01.1984 за реєстровим № 3188 (а.с. 6 т. 1 справи).
Інша Ѕ частка вказаного будинку з відповідною часткою господарських будівель, належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.1995 року.
Рішенням виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів від 04.06.1987 будинку АДРЕСА_2 був присвоєний № 95.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 11.05.2010 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 і встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 згідно з варіантом №2 висновку повторної судової будівельно - технічної експертизи № 870 від 31.03.2010 згідно з яким виділено в індивідуальне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по 392 кв.м., а земельну ділянку площею 126 кв.м. залишено у спільному користуванні. (а.с. 105 - 107 т. 1).
Кваритра АДРЕСА_1 , має загальну площу 63,2 кв.м. і складається з коридору 1-1, кімнати 1-3, кімнати 1-4, кухні 1-5, коридору 1-6, прихожої І, прихожої ІІ (аркуш 185 інвентарної справи № 2726 - зворот).
За цією ж адресою розташовані дві земельні ділянки, площею 0,0357 га і площею 0,0143 га, які на підставі державних актів відповідно серії ЯМ № 333148 від 15.05.2012 і серії ЯМ 333149 ,виданих на підставі рішення Вінницької міської ради від 30.03.2012 року , належить ОСОБА_1 на праві власності .(а.с. 19, 20 т. 1).
Належна ОСОБА_1 земельна ділянка, площею 0,0143 га має кадастровий номер 0510136300:01:007:0110 і саме на ній розташована частина житлового будинку, в якій вона проживає. (а.с. 227, 228 т. 1)
Суміжним землевласником та землекористувачем позивача у справі є відповідач ОСОБА_2 .
Рішенням Вінницької міської Ради народних депутатів від 07.04.1998 № 450 ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0390 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 27.08.1998 року. Цим же рішенням міської ради у постійне користування для будівництва і обслуговування житлового будинку ОСОБА_2 було надано земельну ділянку площею 0,0291 га (0,0114 га та 0,0177 га) ,що підтверджується державним актом на право постійного користування від 27.08.1998 серії ІІІ - ВН 012515.(а. с. 21 - 24 т. 1 справи).
Земельна ділянка, що передана і постійне користування ОСОБА_2 площею 0,0114 га (фактична площа 0,0103 га) і є власністю Вінницької міської ради межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , площею 0,0143 га, (а.с. 20, 227, 228 т. 1, 80, 86 т. 2 справи).Вказана обставина визнана сторонами по справі, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Згідно акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 № 3 від 23.02.2017, складеного квартальним комітетом «Київський», згідно плану земельної ділянки і опису меж земельної ділянки ОСОБА_2 межа між ділянками проходить по будівлі ОСОБА_1 (п. 3 Акту). Щодо дотримання відстані одного метра на обслуговування будинку, які вимагає ОСОБА_1 встановлено, що в 2016 році було здійснено утеплення її будинку товщиною приблизно 11 см. По всій довжині стіни будинку зроблена цементна відмостка приблизно 53 см. від кута будинку на межі зі співвласницею ОСОБА_5 та приблизно 77 см. від кута будинку з боку вулиці Київської . З урахуванням утеплення будинку відступ від стіни ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 складає відповідно, з одного боку приблизно 64 см, з другого 88 см. (п. 4 акту) (а.с. 169 т. 1 справи).
Відмовляючи у задоволенні позову ,суд виходив з того, що позивач не має можливості обслуговувати частину стіни будинку в місці з причини самовільного влаштування нею димовентиляційного каналу на земельній ділянці користувача ОСОБА_2 і малу віддаленість краю цього каналу до металевого паркану (0,21 м. та 0,24 м. в різних місцях) який розташований на земельній ділянці постійного користуванні ОСОБА_2 . Позивачем суду не надані докази неможливості встановлення ОСОБА_1 димовентиляційного каналу іншої конфігурації або розмірів, встановлення його в іншому місці чи встановлення газового котла іншого виду (типу) тощо, або іншого принципу дії, що не потребує встановлення димовентиляційного каналу.
З огляду на те,що дії ОСОБА_1 з прибудови димовентиляційного каналу будинку на земельній ділянці постійного користування ОСОБА_2 і далі в напрямку її земельної ділянки , порушують права ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою,і того,що саме самовільною побудовою (прибудови) цього димоканалу позивач позбавила себе можливості догляду за стіною свого будинку і здійснення її поточного ремонту , а тому ці обставини не можуть бути підставою для встановлення їй рішенням суду безоплатного земельного сервітуту .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення безоплатного земельного сервітуту на право обслуговування будинку та проходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що з врахуванням наявних доказів про проходження межі між суміжними ділянками сторін по стіні будинку ОСОБА_1 і наявністю відстані від неї до розташованого паркану менше ніж 1 метр, у позивача ОСОБА_1 відсутня інша можливість здійснювати догляд за приміщенням будинку без встановлення сервітуту в мінімальних, передбачених п.6.1.41 ДБН Б 2.201'2:2019 «Планування і забудова територій» межах, не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно з положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Відповідно до підпункту «3» частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, з поміж перелічених в законі, і для інших потреб. На переконання суду така вимога може стосуватись зокрема і необхідністю встановлення сервітуту для здійснення догляду за будинком та здійснення його поточного ремонту.
В розумінні закону перелік видів сервітутів не є вичерпним.
У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і позивач має надати суду докази на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб'єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18).
Як вбачається з висновку судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи № 559 від 09.03.2021 року , станом на час проведення дослідження між земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 встановлений паркан із металевого профілю. Станом на час проведення дослідження відстань від кутів прибудови літ. «А2» до паркану із металевого профілю становить: 0,65 м. та 0,7 м., а між димовентиляційним блоком (комином) та парканом із металевого профілю 0,21 м., та 0,24 м. (а.с. 83 т. 2 справи).
Також у наведеному висновку експерта зазначено, що у разі знесення (розбирання) димовентиляційного блоку (комина) та залишенні на фактичному місці паркану із металевого профілю можливо буде здійснити прохід із земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 до зовнішніх стін прибудови літ. «А2» з боку ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 ,однак ширина проходу не відповідатиме відстані, яка визначена п. 6.1.41 ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування і забудова територій». З огляду на викладене експерт у висновку запропонував варіант 1 з зазначенням площі земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту для обслуговування 1/2 частини будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 291 кв.м., передану в постійне користування ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІІ - ВН № 012515, виданого в 1998 році по АДРЕСА_1 - 20 кв.м. із земельної ділянки площею 0,0114 га.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не має можливості обслуговувати частину стіни будинку в місці самовільного влаштування димовентиляційного каналу, який розташований на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні відповідача ОСОБА_2 , через малу віддаленість краю цього каналу до металевого паркану (0,21 м. та 0,24 м. в різних місцях), однак позивачем суду не надано доказів неможливості встановлення димовентиляційного каналу іншої конфігурації або розмірів, або встановлення такого каналу в іншому місці, або встановлення газового котла іншого виду (типу) тощо, або іншого принципу дії, що не потребує встановлення димовентиляційного каналу, тощо.
Наведене, з огляду на прибудову димовентиляційного каналу будинку ОСОБА_1 в напрямку земельної ділянки, постійним користувачем якої є ОСОБА_2 , вказує на порушення прав ОСОБА_2 , на користування наданою їй у постійне користування земельною ділянкою.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дійшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, а як наслідок, відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення на користь позивача за рахунок землі відповідачів безоплатного постійного земельного сервітуту, оскільки саме дії позивача з самовільної побудови (прибудови) димовентиляційного каналу до частини будинку, що належить позивачу і позбавили її можливості догляду за стіною будинку та здійснення її поточного ремонту в місці розташування цього каналу (комину), що не може слугувати підставою для встановлення безоплатного земельного сервітуту на підставі рішення суду. (а.с. 86, 87, 91 - 93 т. 2)
Постановляючи додаткове рішення суд виходив з того, що представником позивача виконані вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК, відповідно до яких розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із ч. 6 ст. 137 ЦПК України передбачає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) зазначеним справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2020 року між адвокатом Чернілевською Р.В. та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до акту виконаних робіт від 30.11.2021 року, підписаного між ОСОБА_2 та адвокатом Чернілевською Р.В., останньою затрачено часу на участь у розгляді справи та написання процесуальних документів на загальну суму 6000 грн, яка була сплачена відповідачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №03-11/21 від 30.11.2021 року.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, а також те, що розмір наданої відповідачу ОСОБА_2 правової допомоги є співвмірним із складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову і значенням справи для сторін, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.
Інші доводи апеляційної скарги правильні висновки суду не спростовують і не впливають на законність прийнятого судом рішення та додаткового рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення та додаткового рішення суду не наведені , рішення та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а вказані рішення та додаткове рішення суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду від 30 листопада 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду від 10 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Головуючий : Копаничук С.Г.
Судді: Оніщук В.В.
Медвецький С.К.