Справа № 357/7858/21
2/357/730/22
Категорія 17
іменем України
05 квітня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
В липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на наступні обставини.
Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною вчинено виконавчий напис № 29822 від 18.03.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» заборгованість в розмірі 29 900,00 грн.
Приватний нотаріус, мотивував виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за Кредитним договором № 2067764 від 17.01.2020 укладеним із ТОВ «АІА Фінанс Груп».
Строк платежу за Кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.02.2020 року по 03.03.2021 року.
Сума заборгованості за кредитним договором складає 29 900,00 грн.
Вважає, що виконавчий напис № 29822 від 18.03.2021 року приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіної Яни Вікторівни про стягнення заборгованості є протиправним, тобто такий, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню, оскільки на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі та Порядку.
26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 було відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017.
Однак, не зважаючи на те, що судовим рішення були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріуси продовжують вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, які нотаріально не посвідчені та не забезпечені іпотекою.
Отже, починаючи з 22.02.2017 року нотаріуси позбавлені можливості вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливають з кредитних відносин.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 18.03.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна позиція закріплена в постанові ВС від 15.04.2020 року № 158/2157/17.
Просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіної Яни Вікторівни № 29822 від 18.03.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованість в розмірі 29 900,00 грн. Відповідно до вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України стягнути з відповідача ТОВ «АІА Фінанс Груп» на користь з ОСОБА_1 судові витрати, зокрема по оплаті послуг Адвокатського бюро «Калінін і Партнери за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 5 000,00 грн; судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 908,00 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 454,00 грн. ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2021 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 33 ) та матеріали передані для розгляду.
Разом із позовом, 14.07.2021 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову ( а. с. 37-38 ).
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.07.2021 року, зазначена заява передана на розгляд головуючому судді Орєхову О.І. ( а. с. 42 ).
Ухвалою судді від 16.07.2021 року вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом зупинення виконання ( стягнення ) на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 18 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, зареєстрованого в реєстрі за № 29822 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованості за Кредитним договором № 2067764 від 17 січня 2020 року на загальну суму 29 900 грн. ( а. с. 44-48 ).
Ухвалою судді від 16 липня 2021 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 00 хвилин 05 серпня 2021 року ( а. с. 49-50 ).
16 серпня 2021 року за вх. № 38497 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому просили в задоволенні позову відмовити ( а. с. 69-77 ).
Ухвалою суду від 05 жовтня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2021 року ( а. с. 193-194 ).
Справа неодноразово відкладалася за заявою учасників справи, здебільшого за клопотаннями представника позивача ( а. с. 58-59, 190-191, 198-199) , останнього разу розгляд справи було відкладено на 05.04.2022 року.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, 28.03.2022 року позивачем отримано СМС-повідомлення про розгляд справи, яке відбудеться 05.04.2022 року ( а. с. 224 ).
01 лютого 2022 року за вх. № 4311 судом отримано заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, яка підписана представником позивача Калініним С.К. ( а. с. 220 ).
Відповідач ТОВ «АІА Фінанс Груп» в судове засідання свого представника не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного листа, яке надіслано та отримано 28.03.2022 року ( а. с. 223 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення ( ч. 8 ст. 128 ЦПК України ).
Частиною 13 ст. 128 ЦПК України передбачено, що за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом учасники справи були належним чином та завчано повідомлені про дату, час та місце слухання справи.
Оскільки сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, надали свої докази ( відповідач відзив ), інших заяв та клопотань з боку учасників судового розгляду на адресу суду не надходило, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності сторін на підставі наявних у справі матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною вчинено виконавчий напис № 29822 від 18.03.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» заборгованість в розмірі 29 900,00 грн.
Строк платежу за Кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.02.2020 року по 03.03.2021 року.
Сума заборгованості за кредитним договором складає 29 900,00 грн. ( а. с. 9 ).
24 червня 2021 року на підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченко Іваном Павловичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65883704 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АІА Фінанс Груп» заборгованість в розмірі 29 900 гривень ( а. с. 26 ).
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач зазначає, що такий порушує його законне право на захист своїх законних прав та інтересів, оскільки вчинений з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів, нотаріусом чинено виконавчий напис за відсутністю оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.01.2018 року справа № 310/9293/15, № 61-154).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком можуть бути підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 06.05.2020 № 320/7932/16-ц (61-38989св18).
В статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених ним позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, надав відзив на позовну заяву позивача, а також додатки, які підтверджують укладання договору, заборгованість, тощо ( а. с. 78-183 ).
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.
Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
В постанові Верховного Суду (справа №310/9293/15ц від 23.01.2018 року) зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.
В постанові Верховного суду від 29.01.2019 року у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що приватний нотаріус вчинений виконавчий напис з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів, нотаріусом чинено виконавчий напис за відсутністю нотаріально посвідченого договору.
У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Так, для вчинення напису обов'язковою умовою є лише надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не одержання. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17.
Так, з наданих до відзиву документів з боку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 19.11.2020 року за вих. № 25770042678/ВМ направлялася претензія про негайне погашення заборгованості у сумі 29 90 грн. та повідомлення, що у разі невиконання вимог, стягнення буде звернено на грошові кошти та справу передано до нотаріуса для вчинення виконавчих дій ( а. с. 175 ), а також Список № 132 про відправлення ( а. с. 176-178 ).
Отже, з боку відповідача було виконано обов'язкову умову перед вчиненням виконавчого напису, тобто направлення ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань.
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, ОСОБА_1 наголошував на тому, що при вчиненні виконавчого напису, останній вчинений з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів, нотаріусом чинено виконавчий напис за відсутністю оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Так, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Отже, згідно з позицією ВСУ, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 18 березня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
З наявного в матеріалах справи виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус Головкіна Яна Вікторівна при в чиненні виконавчого напису керувалася статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року за № 1172 ( а. с. 9 ).
Таким чином, нотаріус в день вчинення виконавчого напису - 18.03.2021 керувався пунктом Переліку, який був незаконним та не чинним, отже, нотаріус повинен був відмовити стягувачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18,провадження № 61-16749св19.
З боку відповідача не надано до суду жодного належного та допустимого доказу тому, що останній звертаючись до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису надав останньому для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: - перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі N 201/4198/17, від 27 серпня 2020 року у справі N 554/6777/17, від 19.03.2021р. у справі №750/3781/20 ).
Крім того, судом враховується, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15.
Разом з тим, відповідач не надав до суду доказів подання приватному нотаріусу усіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, на думку суду, у даному випадку, виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а відтак не підлягає примусовому виконанню у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Але, задоволення позову у цій частині не перешкоджає ТОВ «АІА Фінанс Груп» звернутися за стягненням зазначеної суми у судовому порядку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, позивач звертаючись до суду з позовними вимогами просив стягнути з відповідача на його користь витрати понесені на правовому допомогу у розмірі 5000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу було надано до суду наступні документи: Договір № б/н/21 про надання професійної правничої ( правової ) допомоги від 25.06.2021 року ( а. с. 28-29 ); Додаток до Договору № б/н/21 про надання професійної правничої ( правової ) допомоги від 25.06.2021 року ( а. с. 30 ); Рекомендовані ( мінімальні ) ставки адвокатського гонорару ( винагороди ) ( а. с. 31 ); меморіальний ордер № 143077680 від 29.05.2021 року про сплату авансу гонорару за надання професійної правничої допомоги за договором б/н/21 від 25.06.2021 року на суму 1 500 грн. ( а. с. 39 ); Акт виконаних робіт ( наданих послуг ) від 01.07.2021 року ( а. с. 40 ); меморіальний ордер № 302360280 від 25.01.2022 року про сплату авансу гонорару за надання професійної правничої допомоги за договором б/н/21 від 25.06.2021 року на суму 3 500 грн. ( а. с. 219 ).
Так, в Додатку до Договору № б/н/21 про надання професійної правничої ( правової ) допомоги від 25.06.2021 року ( а. с. 30 ) сторони домовились про гонорар, де за надання професійної правничої допомоги, передбаченої в п.п. 1.1, Договору Клієнт сплачує Бюро гонорар ( винагороду ) в розмірі 5000 гривень.
Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу, загальний розмір яких склав 5000 гривень.
В цьому контексті Верховний Суд правильно зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/2689/15 від 09 квітня 2019 року).
Під-час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.
В даній постанові Верховний Суд дійшов такого висновку, оскільки матеріали справи не містять клопотання особи про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, тому підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням неведених обставин - відсутні.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Тому, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати понесені на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, понесення яких належним чином підтверджено.
Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з вищевказаними вимогами позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. при зверненні до суду з позовною заявою ( а. с. 5 ) та 454 гривень ( а. с. 41 ) при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у загальному розмірі 1 362 грн., понесення яких документально підтверджується.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч.7 ст.158 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 84, 128, 131, 141, 211, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 29822 від 18.03.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» заборгованість в розмірі 29 900,00 гривень таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 362 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, загалом 6 362 ( шість тисяч триста шістдесят дві ) гривні.
Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» ( адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 15/1, ЛІТ. Б, ЄДРПОУ: 41184403 ).
Повний текст судового рішення виготовлено 05 квітня 2022 року.
Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов