ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2022Справа № 910/442/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
справу № 910/442/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (код 37686922; 36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10; e-mail: bilchuk_@ukr.net)
до Моторного (транспортного) страхового бюро України (код 21647131; 02154; місто Київ, Русанівський бульвар, 8; e-mail: mtibu@mtibu.kiev.ua)
про стягнення 3 904,10 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 3% річних в сумі 553,29 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 350,81 грн. за договором обов'язкового страхування №AІ/3929964.
ДТП сталась 05.02.2015 по проспекту Маяковського 7, в м. Києві за участі а/м Опель Омега д.н.з. НОМЕР_1 та а/м ВАЗ 21154 д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи мiж суддями від 11.01.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Курдельчуку І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 відкрито провадження у справі №910/442/22 та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Представниками Позивача та Відповідача у справі подано суду заяви по суті спору та з процесуальних питань, а саме: Відзив на позов, Відповідь на відзив.
У поданому 10.02.2022р. через відділ діловодства суду відзиві на позовну заяву, Відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує на те, що після ліквідації Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов'язання лише по відшкодуванню шкоди за договорами обов'язкового страхування ПрАТ «СК «Україна», яка і була відшкодована позивачу, а тому жодних грошових зобов'язань ним перед позивачем не порушено, і відсутні правові підставі для їх стягнення з відповідача. При цьому, зауважує на тому, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних віднесені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» до 4 черги кредиторів, а тому в силу приписів частини 5 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є погашеними. Наголошує на тому, що він не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», а тому на нього не можуть бути покладені зобов'язання страховика-банкрута.
Крім того, у даному відзиві Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності за грошовими вимогами та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлену Позивачем.
15.02.2022 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує на невірному та суб'єктивному тлумаченні у відзиві на позовну заяву відповідачем норм права без посилання на відповідні докази та наводить розгорнуті пояснення щодо порядку визначення та розрахунку ціни позову. Щодо строку позовної давності, Позивач вказує, що:
- розмір заборгованості за договором страхування уже встановлення рішенням суду яке набрало законної сили, а саме ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 p. y справі №910/842/18;
- позовна давність до вимог, які були заявлені Позивачем у справі № 910/842/18 не могла бути застосована, оскільки не була пропущена;
- іншої заборгованості за договором страхування АІ/4133649, не встановленої рішенням суду, Позивач не просить стягнути з відповідача.
16.02.2022р. Позивачем до відділу діловодства суду подано для огляду судом оригінали документів, копії яких були долучені Позивачем до позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.02.2015 року ОСОБА_1 по проспекту Маяковського, 7 в м. Києві, керуючи автомобілем Опель Омега д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з а/м ВАЗ 21154 д.н.з. НОМЕР_2 ( водiй - ОСОБА_3 ), що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів.
Відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва №754/2376/15-п вiд 11.03.2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративноп вiдповiдальності за ст. 124 КУпАП.
Також судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «Україна» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3929964.
Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу № 11012 від 11.02.2015, виконаного суб'єктом оціночної діяльності на замовлення ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля марки ВАЗ 21154 д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склала 7 213,96 грн.
20.10.2015 між власником транспортного засобу ВАЗ 21154 д.н.з. НОМЕР_2 , ( ОСОБА_3 (цедент)) та ФОП Шиян Д. С. (цесіонарій) був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) щодо виплати страхового відшкодування, за умовами якого цесіонарій займає місце цедента в зобов'язаннях, що виникли із страхової пригоди, що сталась за участю автомобілів Опель Омега д.н.з. НОМЕР_1 та ВАЗ 21154 д.н.з. НОМЕР_2 , у тому числі право на одержання грошового відшкодування завданої майнової шкоди у сумі 6 890,21 грн.
31.10.2015р. між ФОП Шиян Д. С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-10/2015, відповідно до якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта, зокрема, за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3929964.
У силу вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 1.3 договору права, передані фактору клієнтом за цим договором, складають 1 292 696,68 грн., у тому числі за договором страхування № АІ/3929964 на суму 6 890,21 грн. (п.26 Додатку №1 до Договору № 5/31-10/2015)
Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ПрАТ «СК «Україна»; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.1).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Таким чином, судом встановлено, що на підставі договору факторингу № 5/31-10/2015 від 31.10.2015 до позивача, як нового кредитора, з 31.10.2015 перейшло право вимоги до боржників - ПрАТ «СК «Україна» та МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», щодо страхового відшкодування за договором страхування (полісом) № АІ/3929964.
Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 стосовно ПрАТ «СК «Україна» було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство.
27.03.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» за договорами факторингу (з урахуванням заяви про уточнення до заяви про грошові вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» від 23.04.2018р.) на загальну суму 14 268 524, 30 грн., у тому числі і за договором факторингу № 5/31-10/2015 від 31.10.2015, в якій позивач просив визнати грошові вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» до ПрАТ «СК «Україна» за договором страхування № АІ/3929964 на суму 12 516,86 грн., що складається з суми страхового відшкодування 6 890,21 грн., 3 % річних у сумі 553,29 грн., інфляційних втрат у сумі 3 350,81 грн., пені у сумі 1 722,55 грн. та включити їх у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів ПрАТ «СК «Україна».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «Маркс.Капітал» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі, за договором факторингу № 5/31-10/2015 від 31.10.2015 та договором страхування № АІ/3929964.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 вирішено ліквідувати ПрАТ «СК «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
30.08.2019 ТОВ «Маркс.Капітал» звернулось до МТСБУ із заявою про сплату страхового відшкодування за договором страхування № АІ/3929964 у сумі 12 516,86 грн. (з яких: страхове відшкодування у сумі 6 890,21 грн., 3 % річних у сумі 553,29 грн., інфляційних втрат у сумі 3 350,81 грн., пені у сумі 1 722,55 грн.).
У відповідь на вказану вимогу МТСБУ повідомило позивача про прийняте рішення щодо виплати ТОВ «Маркс.Капітал» лише суми страхового відшкодування у розмірі 6 890,21 грн. Вказану суму відповідач сплатив у повному обсязі 19.09.2019. У решті вимог - про сплату позивачу пені, інфляційних втрат та 3 % річних МТСБУ відмовлено.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Маркс.Капітал» просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 3 350,81 грн. та 3 % річних у сумі 553,29 грн., нараховані за несвоєчасну сплату страхового відшкодування.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Таким чином, розмір грошової вимоги в сумі 12 516,86 грн. та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені судовим рішенням у справі №910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Отже, факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів є встановленим.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 12 516,86 грн. (з яких: страхове відшкодування у сумі 6 890,21 грн., 3 % річних у сумі 553,29 грн., інфляційних втрат у сумі 3 350,81 грн., пені у сумі 1 722,55 грн.). Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У зв'язку з цим, на підставі вказаної правової норми, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі 12 516,86 грн.
Згідно з наявними у матеріалах справи документами, відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі лише основної суми страхування, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Тоді як, згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 та статті 29 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування, зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, від 20.07.2020 у справі №910/14293/19 та від 30.01.2018 у справі №910/17993/15.
В свою чергу, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Так, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, не підлягають застосуванню норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також пеню, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
З огляду на вищевикладене суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього жодних боргових зобов'язань перед позивачем.
Разом із цим, суд зауважує, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних та інфляційних втрат, які були визнані як кредиторські вимоги у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18 і в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.
З огляду на встановлений судом факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, суд дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих в силу Закону сум компенсаційних виплат у загальному розмірі 3 904,10 грн., а саме: 3% річних у розмірі 553,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 350,81 грн.
Отже, позов ТОВ "Маркс.Капітал" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за договором № АІ/3929964, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Отже, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Судом враховано, що питання про відлік строку позовної давності у схожих правовідносинах було предметом дослідження у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 .
Верховним Судом у постановах від 20.07.2020 та від 07.09.2021 у одній і тій же справі №910/14293/19 встановлено, що у контексті спірних правовідносин МТСБУ має виконати грошове зобов'язання із відповідними наслідками прострочення та таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Як встановлено судом, у справі № 910/842/18 встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.
Враховуючи вище викладене, з огляду на встановлені обставини щодо ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності, позивач звернувся з даним позовом у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 600,00 грн.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020, копію Додаткової угоди №1 від 01.06.2020р., Копію додатку №1 до Додаткової угоди №1 та копію Акту приймання - передачі надної правової допомоги №392 від 06.01.2022 на суму 4 600,00 грн. та ордер серія АІ №1059663 від 05.10.2020.
При цьому, суд враховує заперечення Відповідача, що викладені у поданому до суду відзиві на позов, згідно яких останній просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу з підстав їх не співмірністю з предметом позову та тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться значна кількість даних, однотипних спорів.
Суд погоджується з запереченнями Відповідача приходить до висновку про обґрунтованість суми правової допомоги в розмірі 2 300,00 грн. (50% від заявленої суми).
В частині 2 300,00 грн. судом відмовлено.
З огляду на викладене вище, понесені позивачем витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом справи та відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в розмірі 2 300,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 3 904,10 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (Україна, 36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922) інфляційні втрати у розмірі 3 350,81 (три тисячі триста п'ятдесят) грн.., 3 % річних у розмірі 553,29 (п'ятсот п'ятдесят три) грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн.. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 300,00 (дві тисячі триста) грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.04.2022
Суддя Ігор Курдельчук