05.04.2022 року м.Дніпро Справа № 908/2670/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 (суддя Проскуряков К.В.)
у справі № 908/2670/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7 Д, код ЄДРПОУ 37670844)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 190 398,88 грн.
без повідомлення (виклику) представників сторін -
17.09.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" № б/н від 14.09.2021 (вх. № 2852/08-07/21 від 17.09.2021) до ОСОБА_1 про стягнення 190 398,88 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7 Д, код ЄДРПОУ 37670844) суму основної заборгованості за договором поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019 у розмірі 190 398 (сто дев'яносто тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 88 коп. та судовий збір у розмірі 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 98 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 у справі № 908/2670/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не враховано, що ОСОБА_1 не підписувала Акт звірки взаєморозрахунків, а заборгованість за договором поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019р. станом на 02.07.2021р. відсутня.
Зазначає, що в силу приписів п. 4.2. Договору по нереалізованому кінцевому споживачу товар у покупця не виникало зобов'язання з його оплати та, як наслідок, вказана сума у розмірі 190 398,88 грн не є заборгованістю покупця по Договору.
Зауважує на існуванні домовленості та інформуванні ТОВ «АМІГО И С» про припинення реалізації покупцем залишків нереалізованого товару, у зв'язку з відсутністю на нього попиту, що було однією з причин припинення ОСОБА_1 своєї підприємницької діяльності.
Скаржник наголошує, що електронні звіти про реалізований товар на виконання умов п. 5.2.5. Договору надавалась на постійній основі кожного робочого понеділка протягом всього строку дії Договору та наявності реалізації товару.
Вказує також на те, що неможливість повідомлення цих всіх вищенаведених обставин під час розгляду справи в суді першої інстанції та надання доказів, що їх підтверджують, було зумовлено тим, що ОСОБА_1 не отримувала ані позовну заяву з додатками, ані ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.09.2021 про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки протягом 2021 року не проживає на території України та постійно знаходиться за її межами, тим самим відповідачка не була обізнана про наявність судового спору та не могла повідомити суду фактичні обставини справи та надати необхідні документи.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 у справі № 908/2670/21 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
18.03.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «АМІГО И С» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
18.03.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява (клопотання) про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
В обґрунтування вказаного клопотання заявниця зазначає, що як вбачається з наданого нею листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 28.12.2021р., яка була отримана після надіслання апеляційної скарги на адресу Центрального апеляційного господарського суду, останній раз ОСОБА_1 виїхала з України 13.07.2019р. та більше інформації про її перетин державного кордону України на в'їзд до країни відсутня.
Під час підготовки апеляційної скарги до подання до суду відповідач (апелянт) не міг надати докази надсилання постачальнику щотижневих електронних звітів про реалізований товар, оскільки електронна пошта була вже не робочою (неактивною) і для відновлення архіву на ній вимагався певний час та залучення ІТ-спеціаліста.
У зв'язку з чим, для підтвердження повного та своєчасного виконання відповідачем вимог п. 5.2.5. Договору, просить надати додатковий строк для подання доказів та приєднати до матеріалів справи роздруківку більше 48-ми повідомлень про направлення звітів за період часу з 13.07.2020р. по 13.09.2021р., так як дані документи, на його думку, мають суттєве значення для повного та всебічного розгляду справи.
Так, основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічні приписи закріплено у ст.ст. 7, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
При цьому, учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).
Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2021 до господарського суду Запорізької області повернулась ухвала від 22.09.2021 № 908/2670 яка надіслана на адресу ОСОБА_1 згідно Витягу з ЄДРПОУ (ІПН 3569606067): 72313, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Осипенко, буд. 98, кв. 9 з поштовою відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
В свою чергу, згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 28.12.2021р. 13.07.2019р. ОСОБА_1 перетнула кордон України на пункту пропуску Гоптівка у напряму виїзду, після чого інформація про її повернення до країни у компетентного органу відсутня.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянтом доведено винятковість випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, та існування причин, що об'єктивно не залежали від нього для отримання цих доказів під час розгляду справи, а відтак задовольняє заяву (клопотання) про долучення додаткових доказів та приєднує їх до матеріалів справи № 908/2670/21.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин місцевим господарським судом, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМІГО И С» (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Филипенко Катериною Сергіївною (покупець) укладено договір поставки № 14/06/19-517 (договір), відповідно до якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця товар (товари для дітей), в асортименті, кількості, в строки, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар відповідно до умов договору (п. 1.1.).
Відповідно до п. 1.2. договору, товаром за умовами цього договору є продукція, яка передається постачальником у власність покупця на підставі замовлень останнього. Замовлення можуть бути передані постачальнику по телефону, факсу, електронної поштою або іншим зручним для сторін способом.
Згідно п. 1.5. договору, замовлення узгоджуються і затверджуються постачальником в розумний термін з моменту їх отримання від покупця. Даною умовою сторони досягли взаємної згоди з приводу узгодження і встановлення істотних умов для цього договору - асортименту та кількості товару, що підлягає поставці.
Перелік товарів, переданих від постачальника до покупця, їх ціна і кількість вказуються у видаткових накладних (п. 1.6.).
Пунктом 3.2. договору передбачено, що термін поставки замовленої партії товару становить 7 календарних днів з моменту узгодження замовлення сторонами.
Право власності на товар, що поставляється на виконання умов цього договору, а також ризики випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця в момент передачі (вручення) йому товару постачальником або уповноваженим ним представником, що підтверджується підписанням видаткової накладної (п. 3.10).
Покупець має право повернути нереалізований товар за умови збереження товарного вигляду товару, цілісності упаковки, відсутності елементів передпродажної підготовки товару, цінників написів і т.п. Покупець має право повернути нереалізований товар постачальнику, якщо товар не реалізовано протягом 90 календарних днів від дати його поставки, попередньо повідомивши та узгодивши це з постачальником (п. 3.11).
Відповідно до п. 4.1. договору, сума цього договору складається з сукупної суми всіх видаткових накладних, узгоджених і підписаних сторонами.
Згідно п. 4.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника, в національній валюті України (гривні), протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товарів кінцевому споживачеві.
Покупець зобов'язаний: прийняти і своєчасно оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п.п. 5.2.1); щомісяця, до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним, надавати постачальнику належним чином оформлені всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України (видаткові накладні, довіреності, коригування і т.п.) (п.п. 5.2.2.); один раз в 7 днів електронною поштою надавати постачальнику достовірний звіт про реалізований товар. У разі неподання звіту в зазначені терміни - весь товар прийняти покупцем вважається реалізованим в повному обсязі (п.п. 5.2.5).
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а за грошовими зобов'язаннями - до їх повного виконання. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не виявить бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік (п. 6.1.).
Станом на 18.11.2021 доказів розірвання або визнання недійсним договору поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019 матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд дійшов висновку що вказаний договір є чинним.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору у період з 21.06.2019 по 12.12.2019 позивач на користь відповідача здійснив поставку товару на загальну суму 527 791,26 грн., що підтверджується видатковими накладними (т. 1 а.с. 13-52):
- № РН19-004689 від 21.06.2019 на суму 209 212,20 грн.,
- № РН19-005065 від 04.07.2019 на суму 6 162,96 грн.,
- №РН19-005250 від 10.07.2019 на суму 50 071,50 грн.,
- № РН19-005251 від 10.07.2019 на суму 7 059,36 грн.,
- №РН19-005629 від 26.07.2019 на суму 67 401,36 грн.,
- №РН19-006028 від 13.08.2019 на суму 39 777,48 грн.,
- № РН19-006469 від 28.08.2019 на суму 5 321,28 грн.,
- № РН19-006714 від 06.09.2019 на суму 46 660,08 грн.,
- № РН19-007035 від 20.09.2019 на суму 22 116,72 грн.,
- № РН19-007387 від 03.10.2019 на суму 12 994,92 грн.,
- № РН19-008220 від 31.10.2019 на суму 7 661,52 грн.,
- №РН19-009157 від 26.11.2019 на суму 35 057,04 грн.,
- №РН19-009860 від 12.12.2019 на суму 18 294,84 грн.,
та відповідними товарно-транспортними накладними:
№ РН19-004689 від 21.06.2019, № РН19-005065 від 04.07.2019, №РН19-005250 від 10.07.2019, № РН19-005251 від 10.07.2019, №РН19-005629 від 26.07.2019, №РН19-006028 від 13.08.2019, № РН19-006469 від 28.08.2019, № РН19-006714 від 06.09.2019, № РН19-007035 від 20.09.2019, № РН19-007387 від 03.10.2019, № РН19-008220 від 31.10.2019, №РН19-009157 від 26.11.2019, №РН19-009860 від 12.12.2019.
Відповідно до накладної на повернення № 2544 від 15.10.2020 та товарно-транспортної накладної № 2544 від 15.10.2021, частина товару на суму 24 798,78 грн. відповідач повернув позивачу, у зв'язку з чим 21.10.2020 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 24 798,78 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1192 (т. 1 а.с. 53-55, 94).
Також, між сторонами було складено коригуючі товарні накладні на загальну суму 32 202,26 грн. (т. 1 а.с. 56-61):
- №Крн20-0001366 від 13.02.2020 до товарної накладної №РН19-009157 від 26.11.2019 на суму «- 1 343,40 грн.»;
- №Крн20-0001365 від 13.02.2020 до товарної накладної № Рн19-007035 від 20.09.2019 на суму «-1 108,80 грн.»;
- № Крн20---1364 від 13.02.2020 до товарної накладної № РН19-006714 від 06.09.2019 на суму «-1 492,20 грн.»;
- № Крн20-0001363 від 13.02.2020 до товарної накладної № РН19-006028 від 13.08.2019 на суму «-1 062,60 грн.»;
- № Крн20-0001362 від 13.02.2020 до товарної накладної № Рн19-005250 від 10.07.2019 на суму «-11 846,40 грн.»;
- № Крн20-0001361 від 13.02.2020 до товарної накладної № Рн19-004689 від 21.06.2019 на суму «-15 348,66 грн.».
Відповідачем було здійснено часткову оплату товару на загальну суму 302 984,04 грн., що підтверджуються банківськими виписками по рахунку, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 62-93).
Між сторонами складено та підписано Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 02.07.2021 заборгованість відповідача складає 190 398,88 грн. (т. 1 а.с. 12).
10.08.2021 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 189 від 10.08.2021 з вимогою здійснити оплату заборгованості за договором поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019 на суму 190 398,88 грн., яка залишена ФОП Филипенко К.С. без відповіді та задоволення.
Отже, предметом розгляду справи є стягнення основної заборгованості за договором поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019 у розмірі 190 398,88 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів та документально підтвердив виконання ним умов договору щодо постачання відповідачеві товару на загальну суму 527 791,26 грн. В той же час відповідач взятих на себе договірних зобов'язань стосовно оплати за отриманий товар у повному обсязі не здійснив, а відтак сума заборгованості у розмірі 190 398,88 грн. підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як визначено ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За приписами ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або ін. подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Між сторонами виникли господарсько-правові відносини на підставі договору поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Видатковими накладними, з урахуванням коригуючих накладних та накладних на повернення товару, та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи № 908/2670/21, підтверджено постачання позивачем відповідачу товару на виконання умов Договору у період з 21.06.2019р. по 13.12.2019р. на загальну суму 527 791,26 грн (т. 1 а.с. 13-61, 94). Дані обставини Филипенко К.С. в апеляційній скарзі не заперечуються.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 4.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника, в національній валюті України (гривні), протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товарів кінцевому споживачеві.
Покупець зобов'язаний: прийняти і своєчасно оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п.п. 5.2.1); щомісяця, до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним, надавати постачальнику належним чином оформлені всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством України (видаткові накладні, довіреності, коригування і т.п.) (п.п. 5.2.2.); один раз в 7 днів електронною поштою надавати постачальнику достовірний звіт про реалізований товар. У разі неподання звіту в зазначені терміни - весь товар прийняти покупцем вважається реалізованим в повному обсязі (п.п. 5.2.5).
Як вбачається з наданих позивачем банківських виписок по рахунку, відповідачем було здійснено оплату товару на загальну суму 361 984,88 грн (т. 1 а.с. 62-93).
Крім того, частина товару на суму 24 798,78 грн була повернута відповідачем позивачу, у зв'язку з чим, 21.10.20020р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 24 798,78 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1192 (т. 1а.с. 53-55, 94).
Таким чином, неоплаченою залишилась вартість поставленого товару на суму 190 398,88 грн.
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Апелянт стверджує, що в силу приписів п. 4.2. Договору поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019р. по нереалізованому кінцевому споживачу товар у покупця не виникало зобов'язання з його оплати та, як наслідок, вказана сума у розмірі 190 398,88 грн не є заборгованістю покупця по Договору.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі аргументи, оскільки, як було обумовлено сторонами в Договорі, покупець зобов'язаний один раз в 7 днів електронною поштою надавати постачальнику достовірний звіт про реалізований товар. У разі неподання звіту в зазначені терміни - весь товар прийняти покупцем вважається реалізованим в повному обсязі (п.п. 5.2.5).
ОСОБА_1 надано суду апеляційної інстанції роздруківку більше 48-ми повідомлень про направлення звітів за період часу з 13.07.2020р. по 13.09.2021р., натомість самих звітів матеріали справи не містять, однак, лише тільки звіти можуть підтверджувати факт реалізації товару, його кількість та обсяг залишків.
В силу приписів ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Варто зауважити, що відповідачем допустимих доказів не реалізації товару на суму 190 398,88 грн. суду не надано.
До того ж, скаржником не подано й доказів надсилання звітів у 2019 році, в той час, як товар постачався позивачем у період з 21.06.2019р. по 13.12.2019р., а також, в роздруківках з електронної пошти відсутні докази надсилання звітів постачальнику у періодах з 21.07.20 по 02.08.20, з 05.01.21 по 24.01.21, з 22.03.21 по 10.05.21, з 08.06.21 по 11.07.21, що свідчить про недотримання покупцем своїх зобов'язань, визначених п.п. 5.2.5 Договору та, відповідно, настання події (прим. весь товар прийняти покупцем вважається реалізованим в повному обсязі), з якої має обліковуватися строк оплати товару, встановлений в п. 4.2. Договору.
Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_1 , що електронні звіти про реалізований товар на виконання умов п. 5.2.5. Договору надавалась на постійній основі кожного робочого понеділка протягом всього строку дії Договору та наявності реалізації товару.
При цьому твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 не підписувала Акт звірки взаєморозрахунків й заборгованість станом на 02.07.2021р. відсутня, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а доказів оплати товару в повному обсязі, який є таким, що реалізований в цілому, нею суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Як передбачено ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів інформування ТОВ «АМІГО И С» про припинення реалізації покупцем товару, через відсутність на нього попиту, які і про припинення ОСОБА_1 своєї підприємницької діяльності та виїзд за кордон, матеріали справи не містять, як власне і доказів домовленості сторін про припинення своїх зобов'язань за Договором поставки № 14/06/19-517 від 14.06.2019.
Слід наголосити на тому, що припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 26.06.2019 року у справі № 760/13915/18).
У випадку припинення ФОП, її господарські зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, оскільки безпосередньо сама фізична особа не зникає і згідно ст. 52 ЦК України відповідає усім своїм майно за такими зобов'язаннями на загальних підставах (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 09.08.2017 у справі № 3-788гс17).
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05.06.2019 у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Відтак, припинення підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності.
На підставі викладеного, заборгованість відповідача за договором у розмірі 190 398,88 грн. підтверджується матеріалами справи та обґрунтовано стягнена Господарським судом Запорізької області на користь позивача.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 у справі № 908/2670/21.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 у справі № 908/2670/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 у справі № 908/2670/21 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко