Іменем України
29 березня 2022 року м. Кропивницький
справа № 404/2422/21
провадження № 22-ц/4809/372/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2021 року у складі судді Павелко І.Л.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що з 16.05.2017 працював на посаді виконуючого обов'язки директора філії «Кіровоградський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» і був звільнений із посади 17 серпня 2020 року відповідно до наказу № 181-ВК від 12.08.2020 за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Після звільнення з ним не було проведено розрахунку, тому, з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 49 174, 33 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 29 389, 44 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по 16.10.2021 та моральну шкоду, яка йому спричинена невиплатою розрахункових сум в розмірі 30 000 грн.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 49 174, 33 грн., компенсації за невикористану відпустку 29 389, 44 грн., середній заробіток за час затримки розрахункових сум в розмірі 123 181, 28 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає рішення в частині визначення та стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосування норм матеріального права, а тому вказане рішення суду в цій частині підлягає скасуванню та ухвалення нового судового рішення.
Посилаючись на ст.117 КЗпП України, зазначав, що оцінка втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Вважає, що судом жодним чином не обґрунтовано розмір стягнення компенсації, пов'язаної із затримкою розрахунку при звільненні, в сумі 123 181, 28 грн, суд не наводить жодних підстав, що саме така сума, є тими втратами, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників і які міг зазнати позивач. Присуджена сума середнього заробітку (123 181, 28 грн.) є майже вдвічі більшою ніж фактична заборгованість позивача по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку (78 563, 77 грн.).
Вказував, що судом першої інстанції не враховано практику Верховного суду в аналогічних спорах, зокрема правову позицію висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №716/9584/15-ц.
На думку відповідача, при вирішенні питання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд повинен був не просто присудити 123 181, 28 грн. компенсації, хоча фактична заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку є набагато нижчою (78 563, 77 грн.), а взяти до уваги та оцінити такі обставини, як дії працівника у спірних правовідносинах, особливо звернути увагу на посаду яку він займав, а також те, з чим була пов'язана тривалість періоду затримки виплати такої заборгованості з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Крім того, вказував, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що позивач був позбавлений можливості отримати нараховану йому заробітну плату за 2019-2020 роки під час розгляду справи позивачем суду не надано.
Позивач ніс персональну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки як керівник Філії мав необхідні повноваження та був зобов'язаний дотримуватись положень чинного законодавства України, зокрема в частині повноти та своєчасності проведення розрахунків по заробітній платі. Позивач жодного разу не повідомляв в Центральний апарат УДП «Укрінтеравтосервіс» про фінансові проблеми у філії «Кіровоградський ДОНКК» та неможливості виплати заробітної плати працівникам або інші чинники, які перешкоджали йому своєчасно та в повному обсязі виплачувати належні кошти працівникам філії, не звертався до Уповноваженого органу управління (Міністерство інфраструктури України), до Первинної профспілкової організації УДП «Укрінтеравтосервіс», чи до інших установ чи організацій за захистом своїх начебто порушених трудових прав.
Зазначає, що заборгованість по заробітній платі виникла саме з вини позивача, який виконував обов'язки керівника підприємства, а вина роботодавця УДП «Укрінтеравтосервіс» в даному випадку відсутня. Також, ОСОБА_1 жодного разу не звертався до Підприємства з вимогою про здійснення розрахунку.
Також, відповідач звертав увагу, що судом не було прийнято до уваги, що за період керування ОСОБА_1 філією «Кіровоградський ДОНКК» борг по заробітній перед працівниками зріс до 502 322, 00 грн., у зв'язку із чим «Кіровоградський ДОНКК» змушена була звернулась до правоохоронних органів про відкриття кримінального провадження за фактом привласнення, розтрати, заволодіння майном, шляхом зловживання службовим становищем, що заподіяло шкоду державному підприємству в особливо великих розмірах та безпідставної невиплати заробітної плати більше ніж за один місяць.
В апеляційній скарзі представником відповідача зазначено, що Підприємство не заперечує факту наявності простроченої заборгованості перед ОСОБА_1 в розмірі 49 174,33 грн. - заборгованості по заробітній, та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 29 389,44 грн., а всього 78 563, 77 грн., проте заперечує в задоволенні вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи у розмірі 128 181,28 грн. та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.
Крім того, тривала невиплата заробітної плати позивачу у даній справі не залежала від бажання чи можливостей УДП «Укрінтеравтосервіс», оскільки з 27 жовтня 2020 року по день ухвалення оскаржуваного судового рішення існували та продовжують існувати непереборні та істотні обставини, які викликані арештом банківських рахунків, та такі позбавляли апелянта можливості сплатити заробітну плату ОСОБА_1 , що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до мінімальної суми
Вказував, що як у позовній заяві так і у судовому рішенні відсутні посилання на докази завдання ОСОБА_1 моральної шкоди з боку філії «Кіровоградський ДОНКК» чи УДП «Укрінтеравтосервіс», а тому - відсутні підстави в задоволенні її вимог про стягнення такої шкоди.
Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення та стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в цих частинах.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що посилання відповідача, що присуджена сума середнього заробітку (123 181,28 грн) є майже вдвічі більшою, ніж фактична заборгованість (78 563,77 грн), не повинна братись до уваги, оскільки саме його дії призвели не лише до затримки розрахунку при звільненні, але і стали підставою для його звернення до суду з позовом.
Вказував, що 16.11.2020 суддею Кіровського районного суду м. Кіровограда (справа № 404/6275/20) виданий судовий наказ про стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 81 581,72 грн. Однак, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.02.2021 судовий наказ за заявою відповідача був скасований.
Тому вважає, що саме з ініціативи відповідача був скасований судовий наказ про стягнення невиплаченої заробітної плати, тим самим по вині відповідача був продовжений період, протягом якого з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі. З цих же підстав вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що ним не наведено доказів про відсутність можливості отримати нараховану заробітну плату.
Щодо стягнення моральної шкоди, позивач зазначив, що неотримання коштів на проживання протягом певного періоду зумовило зміну способу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, зумовило необхідність влаштовувати пошуки джерела доходу для забезпечення свого існування, поставило його в принизливе становище, що є для нього моральною шкодою, яка є загальнозрозумілою і не вимагає додаткових підтверджень.
ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також, просив долучити до матеріалів справи та дослідити в судовому засіданні апеляційної інстанції копію судового наказу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.11.2020 № 404/6275/20 про стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 81 581,72 грн та копію ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.02.2021 про скасування судового наказу.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
ОСОБА_1 працював на посаді виконуючого обов'язки директора філії «Кіровоградський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» з 16.05.2017 і був звільнений із посади 17 серпня 2020 року відповідно до наказу № 181-ВК від 12.08.2020 за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Після звільнення з позивачем розрахунку не було зроблено, що не заперечує представник відповідача зазначивши про це у відзиву.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Позивач, який був належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з'явився.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не)підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції встановивши, що позивачеві не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, стягнув на користь позивача заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за весь період затримки розрахунку та моральну шкоду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку відповідачем не оскаржується, тому в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, у разі недотримання вимог ст. 117 КЗпП України нарахування середнього заробітку починається з дня, наступного за днем звільнення, а періодом нарахування є проміжок часу з наступного після звільнення дня до моменту фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, встановивши, що повний розрахунок відповідачем з ОСОБА_1 при звільненні не проведено дійшов висновку про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , окрім заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, також просив суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за періоди з 18.08.2020 та по день ухвалення рішення у справі.
Ураховуючи факт не дотримання відповідачем строків виплати позивачу заробітної плати відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо існування підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Зважаючи, що період затримки розрахунку відповідачем у відповідності до положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України розпочався з дня, наступного за днем звільнення - 18.08.2020 та закінчився - 29.11.2021, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 123181,28 грн (413,36 (середньоденна заробітна плата) х 298 (кількість днів), а тому висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку є правильними.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 5000 грн, оскільки стягнута сума 123181,28 грн цілком пропорційна розміру затриманих з вини відповідача розрахункових сум - 78563,77 грн (49 174, 33 грн + 29 389, 44 грн).
Посилання відповідача на правову позицію ВП ВС у справі № 761/9584/15-ц від 26.06.2019 не можна вважити коректним, оскільки у справі, яка переглядалась Верховним Судом розмір стягнутого середнього заробітку за весь час затримки був у кілька разів більшим ніж розмір заборгованих розрахункових сум, тобто вочевидь непропорційним.
Також, відсутні докази того, що невиплати розрахункових сум трапилася з вини самого позивача.
Щодо аргументів апеляційної скарги про необґрунтованості стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
У відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових відносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (висновки Верховного Суду України, викладені в постанові N 6-23цс12 від 25.04.2012 року).
Колегія суддів звертає увагу на те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17.
Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.
Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.
При цьому, суд не зобов'язано наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо порушення його законних прав, яке полягає у невиплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, обґрунтованості спричинення моральних страждань останньому, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3000 грн.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки, апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення в частині, що оскаржується, а судове рішення в цій частині залишенню без змін.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17.01.2022 задоволено клопотання Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2021 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.
З урахуванням загальної суми вимог, при подачі апеляційної скарги відповідачу необхідно було сплатити судовий збір в сумі 3476,20 грн, виходячи з розрахунку: 2317,45 (1% від загальної суми позовних вимог 231745,05 грн.) х 150% = 3476,20.
У відповідності до ст.141 ЦПК України у зв?язку із відмовою у задоволені апеляційної скарги з відповідача, якому було відстрочено сплату судового збору, на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в сумі 3476 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2021 року в частині, що оскаржується залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 04 квітня 2022 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко