Ухвала від 31.03.2022 по справі 274/5795/18

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/5795/18 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_4

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2022 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого ОСОБА_4 ,

суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

з участю: секретаря ОСОБА_7 ,

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі матеріали кримінального провадження № 274/5795/18 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів з дня постановлення ухвали, тобто до 11 лютого 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Звільнити обвинуваченого з під варти в залі суду. Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального закону та міжнародних стандартів кримінального судочинства. Зазначає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, не містить оригіналу підпису прокурора ОСОБА_12 , а тому безпідставно розглянуто судом. Вказує, що розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в порушення норм КПК України відбувався без участі неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_10 . Посилається на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та недоведеність прокурором їх існування. Зазначає, що клопотання прокурора не надавалося обвинуваченому, не з'ясовувалася його думка стосовно того, чи довіряє він призначеному судом безоплатному захиснику, що є порушенням права обвинуваченого на захист. Вважає, що тяжкість інкримінованого ОСОБА_10 злочину не може бути підставою для продовження обвинуваченому виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказує, що судом не розглянуто можливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_10 іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Вважає, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту здатний в повній мірі забезпечити його належну процесуальну поведінку.

В ухвалі суду зазначено, що 26.10.2018 року до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області надійшло кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого за п.п.4,7 ч. 2 ст. 115 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.07.2018 року за № 12018060000000167.

У судовому засіданні 14 грудня 2021 року прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , оскільки строк дії запобіжного заходу спливає, а ризики, які слугували підставою для обрання такого запобіжного заходу не зникли і існують на даний час, тому до нього не може бути застосовано іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.

Враховуючи, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого насильницького злочину, що потягнув за собою смерть іншої особи, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, а також наявність ризиків, передбачених п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та продовжив дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 11 лютого 2022 року.

В судове засідання адвокат ОСОБА_11 та представник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_13 не з'явилися, будучи повідомлені про час і місце апеляційного розгляду. Жодних клопотань не надали.

Враховуючи, що в апеляційному розгляді приймає участь захисник ОСОБА_9 , який представляє інтереси обвинуваченого ОСОБА_10 , та з урахуванням думки сторін, колегія суддів вважає можливим провадити апеляційний розгляд у відсутності зазначених осіб, оскільки в даному випадку право на захист обвинуваченого не порушено.

Обвинувачений ОСОБА_10 після вирішення його клопотання, залишив судове засідання, що не суперечить вимогам ч.1 ст.26, ч.4 ст.422-1 КПК України, оскільки сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_9 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №274/5795/18, в провадженні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області перебуває на розгляді кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 обвинуваченого за п.п. 4, 7 ч.2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 09.07.2018 року обвинуваченому ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався.

У судовому засіданні 14 грудня 2021 року прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає, а ризики передбачені п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України не зменшилися та продовжують існувати.

У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В ч.2 цієї статті встановлено, що вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , судом першої інстанції повністю дотримано вимоги ст.ст. 176-178 183, 196, 199, 331 КПК України.

Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі.

Також судом враховано наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, обвинувачений може переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме неявкою до суду, які не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.

Крім того, судом враховано дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, які не змінилися з часу обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Враховуючи доведеність прокурором неможливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

В апеляційній скарзі не наведено доказів щодо зменшення ризиків, які існували під час постановлення судом ухвал про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 .

Зазначення апелянтом про те, що до обвинуваченого ОСОБА_10 можливо застосувати більш м'який запобіжний захід, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки апелянтом не наведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.

Колегія суддів звертає увагу, що стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_10 не змінилися з часу попереднього продовження запобіжного заходу, що свідчить про відсутність зменшення ризиків в цій частині.

Вказання обвинуваченим ОСОБА_10 на те, що він не має жодного відношення до інкримінованого йому кримінального правопорушення, а обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, не є предметом даного апеляційного розгляду. Зазначеному буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження по суті.

Зазначення обвинуваченим ОСОБА_10 про те, що він знаходиться під вартою з 2018 року, не спростовують висновків суду про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно останнього.

В даному випадку, апеляційний суд бере до уваги значний строк судового розгляду провадження, що має враховуватися під час вирішення питання про запобіжний захід, однак, цей факт не може бути безумовною підставою для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, як і визначення іншого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, та відповідного звільнення обвинуваченого з-під варти на даний час.

Доводи апелянта про те, що клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого розглядалося у відсутності самого ОСОБА_10 , апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.330 КПК України за ухвалою суду від 20.05.2020 року він був видалений з зали судового засідання за порушення порядку на весь час судового розгляду, а його інтереси представляв захисник ОСОБА_11 , яка приймала участь у розгляді вказаного клопотання.

Доводи апелянта про те, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 не містить оригіналу підпису прокурора ОСОБА_12 , апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки вказане питання розглядалося на підставі ст.331 КПК України і прокурор ОСОБА_14 заявила таке клопотання особисто в судовому засіданні 14.12.2021 року.

Інші доводи апеляційної скарги захисника були предметом розгляду суду першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою і суд надав вичерпні відповіді на ці доводи, з якими погоджується і колегія суддів.

Крім того, слід зазначити, що письмові клопотання адвоката ОСОБА_11 , подані поштою, щодо витребування доказів, які свідчать про конфлікт інтересів між нею та суддею ОСОБА_1 ; про направлення апеляційним судом подання до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про прокуратуру» та окремих постанов ВРУ; зобов'язання СБУ внести відомості до ЄРДР щодо ОСОБА_15 та прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_14 , не можуть бути предметом даного судового розгляду, оскільки відповідно до ч.3 ст.26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстав для скасування чи зміни ухвали суду, яка відповідає вимогам кримінального процесуального закону, немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів з дня постановлення ухвали, тобто до 11 лютого 2022 року - без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді :