Провадження № 11-кп/803/741/22 Справа № 204/4020/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 березня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність поводженням відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі та заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на строковий вид покарання, -
за участю:
секретаря - ОСОБА_7
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_6 , -
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність поводженням відбуття ним покарання у виді довічного позбавлення волі та про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на строковий вид покарання і звільнення від покарання.
Мотивуючи постановлене рішення, суд послався на те, що Рішенням Конституційного Суду, визнано неконституційними положення ст.ст. 81, 82 КК України, а не вид покарання - довічне позбавлення волі, тому врахувавши, що на момент розгляду клопотання засудженого, необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ, Рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 від 16.09.2021, законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі чи звільнення нормативно не визначені, тому суд позбавлений можливості розглянути питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі чи звільнення від покарання, як про це просить засуджений, а відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись катуванням, нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи, тому відмовив у задоволенні клопотання.
В апеляційній скарзі засуджений просить ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, засуджений посилається на незаконність рішення суду, через істотні порушення вимог кримінального процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження. Так, засуджений вказує, що суд, розглядаючи його клопотання, фактично не виконав прямих вимог закону України щодо обов'язковості рішень та практики ЄСПЛ й не застосування до нього рішення ЄСПЛ “Петухов проти України”, тому ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати та задовольнити клопотання засудженого.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що суд в порушення вимог ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, не застосував до нього остаточного рішення ЄСПЛ від 12.03.2019 у справі “Пєтухов проти України”, яким констатовано порушення ст.ст. 3, 46 Конвенції й не замінив довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Разом з цим, захисник вказує, що суд розглядаючи клопотання засудженого не дотримався загальних засад кримінального провадження, а саме положень ст.ст. 21, 22 КПК України, щодо змагальності та права на участь в суді, тому ухвала підлягає скасуванню.
Засуджений ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції від участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовився, а його доставлення до зали суду, враховуючи, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, введено військовий стан, на цей час, зокрема з метою забезпечення його безпеки, є неможливим, та його права та інтереси в суді представляє захисник - ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду провадження за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який апеляційні скарги підтримав, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 КК особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Стаття 51 КК України визначає вичерпний перелік покарань, які судом можуть бути застосовані до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, серед яких позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі зазначені як окремі покарання.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався належним чином.
Так, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 вироком Дніпропетровського обласного суду від 30 грудня 1998 року, ОСОБА_5 був засуджений за п. з ст. 93, ч. 2 ст. 17-140, ч. 2 ст. 140, 42, 43 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього особистого майна. Ухвалою Верховного Суду України від 09 березня 1999 року, цей вирок, в частині призначеного покарання ОСОБА_5 , залишено без змін.
Разом з цим, ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 призначене ОСОБА_5 покарання у виді смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього особистого майна, замінено на довічне позбавлення волі.
Обґрунтовуючи свої вимоги про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на строковий вид покарання, засуджений вказує на те, що ЄСПЛ неодноразово констатовано, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Ухвалою суду першої інстнації було відмовлено в задовленні клопотання засудженого, зокрема, з тих підстав, що вимогами національного законодавства не передбачено умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким для осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Разом з тим, місцевий суд правильно вказав, що заміна призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі можлива виключно у порядку ст. 87 КК України, тобто шляхом помилування, що не входить до повноважень суду, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги засудженого то колегія суддів, вважає їх необгрунтованими, з таких підстав.
Так, при розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув'язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув'язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув'язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальних строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув'язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.
Таке право на помилування в Україні передбачено ст. 87 КК України.
У підсумкових висновках стосовно довічного ув'язнення при розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув'язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.
Суду не надано право оцінювати достатність чи недостатність відомостей для звільнення від довічного ув'язнення.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Щодо доводів засудженого про можливість суду, при прийнятті рішення, скористатись Конвенцією про захист прав людини та практикою ЄСПЛ як джерелом права, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Прийняте 12.03.2019 ЄСПЛ рішення у справі «Пєтухов проти України», в якому констатовано порушення статті 3 Конвенції, яке пов'язане з тим, що в державі Україні довічно ув'язнені особи не мають реальної перспективи звільнення і вказане рішення є джерелом права для національних судів та підставою для задоволення заяви, суд апеляційної інстанції оцінює критично і вважає, що суд не є суб'єктом, уповноваженим на виконання позитивного обов'язку держави із задоволення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України, принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, на цей час відсутні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, оскільки правового механізму перегляду судом покарання у виді довічного ув'язнення та прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким не існує.
З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливість заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким шляхом помилування засудженого, а заміна невідбутої частини покарання більш м'яким поширюється виключно лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі не може бути застосована, з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.
Окрім цього, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, в той час, як вимоги інші засудженого зводяться до встановлення фактів визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, що знаходиться поза межами повноважень суду.
Разом з цим, апеляційним судом не встановлено і порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження, зокрема, передбачених вимогами ст.ст. 21, 22 КПК України, оскільки судовий розгляд справи було проведено за участю сторін провадження із наданням їм можливості висловити свою думку та відстоювати свою позицію. До того ж, посилання на те в чому саме проявилися такі порушення апеляційна скарга захисника не містить й в суді апеляційної інстанції ним наведено не було.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, яке скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення
Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність поводженням відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі та заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на строковий вид покарання - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4