Ухвала
01 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 760/19410/21
провадження № 61-2654ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іваненко Марії Володимирівни на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, про визнання договорів недійсними, скасування записів в реєстрі прав власності на нерухоме майно, визнання права власності,
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , у якому просив: визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 15 липня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 та
ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла його мати - ОСОБА_6 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за
ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 від 08 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 .
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив: накласти арешт та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
з державною реєстрацією заборони у вказаному реєстрі на нерухоме майно: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовано тим, що існує необхідність у забезпеченні позову, оскільки існує можливість того, що ОСОБА_1 буде вчиняти дії по відчуженню належної йому частки спірної квартири, що призведе до порушення прав ОСОБА_2 . Також заявник зазначав, що у випадку продажу 1/3 частини спірної квартири це унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В., про визнання договору недійсним задоволено частково.
Застосовано арешт майна шляхом заборони відчуження нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , а саме: 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 .
18 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іваненко М. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Іваненко М. В. мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях та не мають жодних доказів.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень
в оскаржуваній заявником частині, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,
з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Встановивши, що предметом спору, який виник між сторонами у справі, є визнання недійсним договорів дарування 1/3 частини квартири
( АДРЕСА_1 ), якою
ОСОБА_1 , як власник за договором дарування, може розпорядитися у будь-який момент, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про накладення арешту на спірну частину квартири.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень
в оскаржуваній заявником частині та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Іваненко Марії Володимирівни на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, про визнання договорів недійсними, скасування записів в реєстрі прав власності на нерухоме майно, визнання права власності, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник