Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 530/1122/20
провадження № 61-6766св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів:
Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції
в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Головного управління державної казначейської служби України в Полтавській області (далі - ГУДКС України в Полтавській області) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю службових осіб ГУНП в Полтавській області.
Позовну заяву мотивовано тим, що на досудовому розслідуванні Зіньківського відділу поліції Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області знаходиться кримінальне провадження № 12015170170000376 від 03 липня 2015 року за фактом крадіжки належного йому майна (металевого вагончика та металевого гаража), орієнтовною вартістю 150 000,00 грн.
Вказував, що це кримінальне провадження розслідується з 03 липня
2015 року.
Зазначав, що протягом 2015-2018 років органом досудового розслідування слідчих дій, спрямованих на встановлення осіб, якими вчинено злочин, транспортних засобів, якими було вивезено його майно, а також місця збуту вкраденого майна, слідчим встановлено не було, тільки проведено огляд місця події.
Вказував, що він неодноразово звертався до прокуратури із скаргами на порушення слідчими розумних строків та непроведення слідчих дій. На скарги отримував формальні відписки.
Зазначав, що слідчі дії фактично не виконуються, така протиправна бездіяльність органів досудового розслідування вводить його в стан безпорадності, відчаю, хвилювання, що спричиняє йому як літній людині значних моральних страждань. Завдану моральну шкоду він оцінює
у 920 000,00 грн.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю службових осіб ГУНП в Полтавській області в кримінальному провадженні № 12015170170000376 від 03 липня 2015 року за фактом крадіжки належного йому майна, а саме металевого вагончика та металевого гаража, орієнтовною вартістю 150 000,00 грн, у розмірі 920 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2020 року у складі судді Ситник О. В. у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач посилається лише на той факт, що злочин не розкритий, протиправність дій або бездіяльності слідчих судовим рішенням не встановлена, на його скарги уповноважені особи реагували вчасно і належним чином, тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 грудня
2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов
ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн
на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання цієї суми
з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, враховуючи вимоги статей 23 та 1174 ЦК України, тривалість і характер порушень прав позивача, відсутність об'єктивних даних про вартість викраденого майна, апеляційний суд вважав, що критеріям розумності і справедливості буде відповідати сума у розмірі 1 000,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача на відшкодування завданої моральної шкоди громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури
і суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
22 вересня 2021 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи, не надав належної оцінки доказам, які містяться у справі.
Зазначає, що апеляційний суд, визначаючи розмір шкоди, не врахував того, що розмір моральної шкоди він обґрунтовував тим, що йому 71 рік, він є літньою людиною, має у своєму розпорядженні не так багато майна, а також протиправна бездіяльність спричиняє йому значні моральні страждання, які тривалістю майже 5 років.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); апеляційним судом не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ГУ НП у Полтавській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Зазначає, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б підтверджували факт спричинення йому моральної шкоди та доказів в обґрунтування заявленого розміру відшкодування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 липня 2015 року працівниками ДІМ Зіньківського РВ УМВС України
в Полтавській області складений протокол про прийняття заяви ОСОБА_1 щодо крадіжки майна, заяву внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, правова кваліфікація - за частиною першою
статті 185 КК України, кримінальне провадження № 12015170170000376
(а.с. 9-11).
У цей же день ОСОБА_1 допитаний як потерпілий, працівниками поліції складений протокол огляду місця події (а.с. 16).
10 червня 2016 року за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 прокурором повідомлено заявнику про те, що слідчому надані вказівки стосовно проведення необхідних слідчих дій, заявнику роз'яснено право звернутися із скаргою до слідчого судді (а.с. 22).
22 липня 2016 року Прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с. 31).
28 липня 2016 року прокурор направив ОСОБА_1 лист-відповідь аналогічного змісту (а.с. 23).
03 липня 2017 року Прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області
(а.с. 26).
10 липня 2017 року і 11 липня 2017 року заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури повідомив ОСОБА_1 про те, що слідство триває, слідчому надані вказівки на проведення слідчих дій. Роз'яснено право подати скарги слідчому судді (а.с. 28, 29).
14 липня 2017 року заяви ОСОБА_1 щодо неналежного розслідування, які подані ним до УСБУ в Полтавській області, направлені прокурору для реагування (а.с. 21).
12 вересня 2017 року Прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо стану розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с. 33).
18 вересня 2017 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що слідчим не здобуто доказів причетності певної особи до скоєння злочину, в черговий раз роз'яснено право звернутися зі скаргою до слідчого судді (а.с. 38).
09 листопада 2017 року керівник Миргородської місцевої прокуратури
окрім регулярної інформації, що зазначалася раніше, повідомив
ОСОБА_1 , що у зв'язку з неналежним розслідуванням та невиконанням указівок прокурора керівництву ГУНП в Полтавській області направлений лист з вимогою організації належного відомчого контролю розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с. 40).
12 листопада 2017 року Прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с. 39).
06 грудня 2017 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що слідчим не здобуто доказів причетності певної особи до скоєння злочину. Роз'яснено право звернутися зі скаргою до слідчого судді (а.с. 44).
19 грудня 2017 року Прокуратура Полтавської області повідомила ОСОБА_1 , що слідчими поліції всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства не забезпечено належне розслідування справи, у зв'язку з чим ГУНП в Полтавській області направлений лист
з вимогою організації належного відомчого контролю розслідування
і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с. 45).
09 січня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з неналежним проведнням слідчим СВ Зіньківського ВП ГУНП в Полтавській області досудового розслідування, невиконанням вказівок прокурора ГУНП в Полтавській області направлений лист з вимогою організації належного розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с. 47).
19 лютого 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що вжитими заходами доказів причетності певних осіб до скоєння злочину не встановлено (а.с. 48).
27 квітня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що його звернення про надання інформації щодо стану розслідування не оформлено відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 49).
03 травня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що вжитими заходами доказів причетності певних осіб до скоєння злочину не встановлено, у разі встановлення винних осіб досудове розслідування буде закінчено у строки, передбачені
статтею 219 КПК України (а.с. 50).
02 серпня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про раніше вжиті прокурором заходи реагування, а також про судове попередження старшого слідчого Зіньківського ВП ГУНП
в Полтавській області (а.с. 52).
06 лютого 2019 року Миргородська місцева прокуратура надіслала ОСОБА_1 лист-відповідь аналогічного змісту (а.с. 56).
17 квітня 2019 року Прокуратура Полтавської області надіслала
ОСОБА_1 лист-відповідь загального змісту без зазначення конкретної інформації (а.с. 57).
23 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Миргородської місцевої прокуратури з клопотанням про закриття кримінальної справи, посилаючись на некомпетентність правоохоронних органів та порушення розумних строків розслідування (а.с. 58).
Постановою прокурора Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури від 03 вересня 2019 року у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 59, 60).
11 жовтня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 прокурором Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури надані письмові вказівки слідчому (а.с. 61, 62).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження
№ 12015170170000376, дослідженого судом першої інстанції, з липня
2015 року до квітня 2020 року проведені такі слідчі дії: огляд місця події із складаням протоколу з фототаблицями, допит потерпілого, допит двадцяти одного свідка (деяких повторно), доручення слідчого на проведення розшукових дій.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що її доводи зводяться до незгоди позивача з постановою апеляційного суду щодо визначеного розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції).
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, зокрема для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 26 квітня 2021 року у справі № 638/11289/18 (провадження
№ 61-17649св20), від 19 травня 2021 року у справі № 712/11296/19 (провадження № 61-13449св20).
У справі, що розглядається, позивач обґрунтовує заявлені вимоги неефективністю і невиправданою тривалістю кримінального провадження.
Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності
у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями
і заподіяною шкодою, і довести наявність цим умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) органів державної влади, в цьому випадку ГУНП
у Полтавській області, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі
№ 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 18 грудня 2019 року
у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19),
від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження
№ 12-153гс19).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»; рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року
у справі «Філіс проти Греції», заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно
до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20),
від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження
№ 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що підставою позову є саме неспроможність держави виконати свої правоохоронні функції та захистити його порушене право.
Апеляційним судом встановлено, що кримінальне провадження триває понад п'ять років, при цьому кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 185 КК України, не є складним тяжким злочином.
У зв'язку з відсутністю будь-яких результатів у досудовому розслідуванні позивач як потерпілий тривалий час звертався до правоохоронних органів із скаргами, листами, відповіді на які підтверджують порушення слідчими вимог кримінального процесуального закону, невиконання ними вказівок прокурора, формальність реагування на звернення позивача.
Встановивши, що тривале (понад п'ять років) розслідування кримінального провадження, невиконання слідчими вимог кримінального процесуального закону поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача, завдаючи йому моральної шкоди, апеляційний суд правильно вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Апеляційний суд, керуючись вимогами статей 23, 1174 ЦК України обґрунтовано вважав, що критеріям розумності і справедливості буде відповідати сума у розмірі 1 000,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.
Доводи касаційної скарги щодо розміру моральної шкоди не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Усім доказам суд дав належну правову оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях,
з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк