Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 616/41/20
провадження № 61-15240св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Підсереднє»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Підсереднє» на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року у складі судді Тимченка А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Підсереднє» (далі - ПрАТ «Підсереднє») про розірвання договору оренди землі.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6321484200:02:000:0495, площею 6,1634 га, розташованої на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХР 062884, виданим Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області від 09 березня 2005 року.
01 січня 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Підсереднє» (далі - ВАТ «Підсереднє»), правонаступником якого є ПрАТ «Підсереднє», було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 10 років.
Після спливу строку оренди в 2017 році між нею та ПрАТ «Підсереднє» виник спір щодо подальшого права користування земельною ділянкою (справа № 616/294/17 за позовом ПАТ «Підсереднє» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування орендованою земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Підсереднє» про визнання недійсним договору оренди землі). Під час розгляду указаної справи ПрАТ «Підсереднє» самостійно, без її відома, зареєструвало інший договір оренди цієї земельної ділянки вже від 05 вересня 2012 року строком на 15 років.
Пунктом 9 договору оренди передбачено, що за користування вказаною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічно орендну плату в розмірі, що в грошовому виразі становить 3 % від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, визначеної відповідно до законодавства. Орендна плата вноситься один раз на рік до 20 числа першого за звітним роком місяця.
Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що відповідач не виплатив їй орендну плату за користування земельною ділянкою в 2018 та 2019 роках, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 05 вересня 2012 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі від 05 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Підсереднє», зареєстрований 24 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області, запис № 632148424001981 у книзі записів держаної реєстрації договорів оренди землі.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідач допустив порушення умов договору оренди земельної ділянки, а саме - систематично не сплачував орендну плату за 2018 та 2019 роки, передбачену договором, що відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання договору оренди землі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
16 жовтня 2020 року ПрАТ «Підсереднє» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що починаючи з 2017 року ОСОБА_1 чинила ПрАТ «Підсереднє» перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою. Розглядаючи цивільну справу № 616/294/17, Верховний Суд констатував наявність у ПрАТ «Підсереднє» права вимагати усунення йому перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.
ПрАТ «Підсереднє» здійснювало ОСОБА_1 нарахування орендної плати, у тому числі за 2018 та 2019 роки, проте позивач умисно не бажає отримувати від товариства грошові кошти. Зазначене спростовує доводи позивача про обґрунтованість позову, а суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2021 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів ПрАТ «Підсереднє», просила залишити рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року касаційну скаргу ПрАТ «Підсереднє» на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишено без руху для зазначення у касаційній скарзі обов'язкових підстав касаційного оскарження судових рішень.
У жовтні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Підсереднє», витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 616/41/20.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 6,1634 га, кадастровий номер 6321484200:02:000:0495, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області (а. с. 12).
05 вересня 2012 року між ПрАТ «Підсереднє» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 6,1624 га, у тому числі ріллі 6,1624 га, розташованої на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області строком на 15 років (а. с. 10-11).
Зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 24 грудня 2012 року.
Пунктами 9 та 10 договору оренди землі від 05 вересня 2012 року визначено, що за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічно орендну плату в розмірі, що в грошовому виразі становить 3 % (3 607,00 грн) від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки; за домовленістю сторін орендні платежі здійснюються у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Суди встановили, що матеріали справи не містять відомостей про сплату орендної плати у період 2018-2019 роки.
Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року у справі № 616/294/17 у задоволенні позову ПрАТ «Підсереднє» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, переданою в оренду, відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Підсереднє» про визнання договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 05 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 і ПрАТ «Підсереднє», зареєстрований 24 грудня 2012 року у відділі у Великобурлацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за номером 632148424001981. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.
Позов ПрАТ «Підсереднє» задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути орендареві ПрАТ «Підсереднє» перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 6,1624 га, кадастровий номер 6321484200:02:000:0495, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 616/294/17 (провадження № 61-35113св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року залишено без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах вимог касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами у справі).
Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
На вимогу однієї із сторін договір відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18): «підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
У постанові від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що оскільки до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, то слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21).
У справі, що є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди землі відповідно до пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України, виходили з того, що відповідач систематично не виконував зобов'язання зі сплати орендної плати за 2018-2019 роки. Такий висновок обґрунтовано судами тим, що відомостей про сплату орендної плати за 2018-2019 роки справа не містить, а належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 у 2018 та 2019 роках продовжувала перешкоджати ПрАТ «Підсереднє» користуватися земельною ділянкою та не виконує рішення суду у справі № 616/294/17, відсутні.
Заперечуючи проти позовних вимог, ПрАТ «Підсереднє» посилалося на те, що у травні 2016 року ОСОБА_1 повідомила підприємство про свій намір обробляти земельну ділянку самостійно та в березні 2017 року посіяла соняшник. У 2018 та 2019 роках позивач самостійно продовжувала сіяти та вирощувати продукцію і таким чином порушила пункт 29 договору оренди земельної ділянки, статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» про зобов'язання не вчиняти дії, які б перешкоджали орендареві користуватись земельною ділянкою. Враховуючи, що починаючи з березня 2017 року ОСОБА_1 самостійно обробляла земельну ділянку, ПрАТ «Підсереднє» не мало можливості виконувати умови договору оренди, а тому відповідно і не сплатило орендну плату ОСОБА_1 за період 2017-2019 роки.
Оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки застосовуються загальні положення про найм (оренду), якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі положень частини шостої статті 762 ЦК України, згідно з якими наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (постанови Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17), від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 28 березня 2019 року у справі № 469/912/15 (провадження № 61-33986св18).
Такий правовий висновок узгоджується із тлумаченням частини шостої статті 762 ЦК України, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18): норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 616/294/17 за позовом ПрАТ «Підсереднє» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 6,1624 га, кадастровий номер 6321484200:02:000:0495, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області та зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року, яким позов ПрАТ «Підсереднє» задоволено і зобов'язано ОСОБА_1 усунути орендареві ПрАТ «Підсереднє» перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 6,1624 га, кадастровий номер 6321484200:02:000:0495, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено, залишено без змін.
Таким чином, у справі № 616/294/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди землі від 05 вересня 2012 року є чинним і ПрАТ «Підсереднє» як законний орендар має право вимагати усунення йому перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.
ОСОБА_1 заперечувала наявність у ПрАТ «Підсереднє» права користування спірною земельною ділянкою, у тому числі і під час апеляційного оскарження ПрАТ «Підсереднє» рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року та касаційного оскарження постанови Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року у справі № 616/294/17, до суду із заявами про відкликання касаційної скарги або відмову від неї відповідно до статті 398 ЦПК України ОСОБА_1 не зверталася.
Зазначені обставини спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанції у справі, що є предметом касаційного оскарження, про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 у 2018 та 2019 роках продовжувала перешкоджати ПрАТ «Підсереднє» користуватися земельною ділянкою.
Оскільки під час розгляду справи № 616/294/17 Верховним Судом надано правову оцінку діям ОСОБА_1 щодо перешкоджання ПрАТ «Підсереднє» у користуванні орендованою земельною ділянкою починаючи з 2017 року, і судом не встановлено, що ОСОБА_1 припинила такі дії станом на момент апеляційного та касаційного перегляду справи, колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України вважає ці обставини такими, що мають преюдиційне значення для цієї справи.
Крім того, в оскаржуваній постанові апеляційного суду встановлено, що матеріали справи містять акти обстеження земельних ділянок від 30 травня 2017 року та 16 квітня 2020 року, з яких вбачається, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6321484200:02:000:0495), площею 6,1624 га, яка за договором оренди від 05 вересня 2012 року передана в користування ПрАТ «Підсереднє» орендодавцем ОСОБА_1 , в порушення умов договору оренди самовільно проведені польові роботи.
Тобто, апеляційний суд встановив наявність у ПрАТ «Підсереднє перешкод для користування спірною земельною ділянкою також станом на 2020 рік.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням обставин, встановлених у цивільній справі № 616/294/17, ПрАТ «Підсереднє» з 2017 року було позбавлено можливості користуватись земельною ділянкою з вини позивача, яка самовільно провела польові роботи, внаслідок цього припинилась і виплата орендної плати, яка за своєю суттю є платою за фактичне користування землею.
Таким чином, підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди землі відсутні.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Підсереднє» задовольнити.
Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 05 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Підсереднє» про розірвання договору оренди землі відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк