Постанова
Іменем України
30 березня 2022 року
м. Київ
справа № 369/11426/17
провадження № 61-13225св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Кулікової С. В., Заришняк Г. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ будинку та земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому на підставі договору дарування
від 28 квітня 2001 року № 2092 належить 1/2 частина житлового будинку,
що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 липня 2000 року № 2980 власником решти 1/2 частини будинку є ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом від 26 березня 2001 року № 619 житловий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою:
АДРЕСА_1 , має загальну площу 193,4 кв. м, та житлову площу 60 кв. м. Земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний будинок належить на праві власності відповідачу.
Відповідач не дає можливості вільно користуватись належним позивачу майном, чим порушує право ОСОБА_1 на користування його частиною будинку.
Позивач просив:
1) виділити в натурі та визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , а саме кімнати: 1-4, 2-2, 2-1, 1-8 та господарські споруди: погріб «під А1», вигрібна яма «І», ворота/хвіртка № 1, частина огорожі № 2, частина огорожі № 4.
2) виділити позивачу в натурі та визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно
з додатком № 3 до висновку судової експертизи від 29 листопада
2019 року № 17975/18-42/19070/19-42/19071/19-49.
3) виділити ОСОБА_2 в натурі та визнати за ним право власності
на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , а саме кімнати: 1-3, 1-2, 1-1, 1-5, 1-6, 1-7
та господарські споруди: частина огорожі № 2, хвіртка № 3, частина огорожі № 4.
4) виділити відповідачу в натурі та визнати за ним право власності
на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , згідно з додатком № 3 до висновку судової експертизи від 29 листопада 2019 року № 17975/18-42/19070/19-42/19071/19-49.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на 51/100 частин житлового будинку, а саме: житлова 1-4 площею 12,5 кв. м, житлова 2-2 площею 15,4 кв. м, кухня 2-1 площею 14,4 кв. м, вхід у погріб 1-8 площею 1,5 кв. м,
а також господарські будівлі та споруди: погріб під А1 площею 14,3 кв. м, вигрібна яма І (1шт), ворота/хвіртка № 1, частина огорожі № 2, частина огорожі № 4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на 49/100 частин житлового будинку, а саме: житлова 1-3 площею 17,4 кв. м, передпокій 1-2 площею 14,1 кв. м, коридор 1-1 площею 3,9 кв. м, кухня 1-5 площею 8,2 кв. м, котельня 1-6 площею 4,4 кв. м, ванна кімната 1-7 площею 3,2 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: частина огорожі № 2, хвіртка № 3, частина огорожі № 4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на домоволодіння, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 ,.
Зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати дверний блок, з подальшим закладанням дверного прорізу у перегородці між приміщеннями 1-3 та 1-4; влаштувати дверний проріз у перегородці між приміщеннями 1-4 та 1-2; демонтувати дверний блок, з подальшим закладанням дверного прорізу
у перегородці між приміщеннями 1-6 та 1-8; влаштувати дверний проріз
у зовнішній стіні приміщення 1-8 з подальшим встановленням дверного блоку.
У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що поділ спірного житлового будинку
на дві частини з урахуванням часток, які належать ОСОБА_1
та ОСОБА_2 , технічно можливий. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вимог виділу ОСОБА_1 в натурі та визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки, суд виходив з того, що дана земельна ділянка перебуває у власності відповідача, а вимог щодо встановлення порядку користування нею позивачем не заявлено.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині відмови у задоволенні вимог про виділ ОСОБА_1 в натурі та визнання за ним права власності
на 1/2 спірної земельної ділянки, тому в іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо виділу в натурі
та визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки скасовано і прийнято в цій частині нову постанову.
Виділено ОСОБА_1 в натурі та визнано за ним право власності
на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою:, АДРЕСА_1 згідно додатку № 3 до висновку від 29 листопада 2019 року № 17975/18-42/19070/19-42/19071/19-49 судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 29 листопада 2019 року. Припинено право власності ОСОБА_2 на дану земельну ділянку. Виділено ОСОБА_2 в натурі та визнано за ним право власності
на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно додатку № 3 до висновку від 29 листопада 2019 року № 17975/18-42/19070/19-42/19071/19-49 судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 29 листопада 2019 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками (користувачами) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику,
а тому укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони
не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції
в частині відмови у виділенні ОСОБА_1 в натурі та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, відмови в припиненні права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки наявним
в матеріалах справи доказам. Крім того, касаційна скарга містить посилання
на висновки Верховного Суду викладені в постановах від 16 червня 2020 року
у справі № 689/26/17, від 17 липня 2019 року у справі № 320/13248/14-ц.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до договору дарування від 28 квітня 2001 року № 2092
ОСОБА_1 отримав у дар від ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,299 га, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджено державним актом на право приватної власності на землю ІІІ-КВ №070363.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:012:5044, площею 0,0722 га, що знаходься за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд.
12 листопада 2014 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3222484001:01:012:5045, загальною площею 0,1173 га що знаходься за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення даної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 30 ЗК України (в редакції, чинній
на момент укладення договору дарування житлового будинку) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить
у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди
до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку
в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для
її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 у справі
№ 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3 - 8.5) зробила висновок про те, що правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої
у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель
чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача
з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня
2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право
на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України; стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 05 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо
і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі
№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) звернула увагу на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, оскільки забезпечує цивільний оборот вказаних об'єктів з урахуванням природи речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе,
як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право
на Ѕ частину спірної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку
з господарськими спорудами, яке належало ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 виникло після набуття ними на праві власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами.
Доводи касаційної скарги про те, що судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки наявним
в матеріалах справи доказам, висновків суду не спростовують та зводяться
до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Не заслуговують також на увагу доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновкові Верховного Суду викладених
в постановах від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 17 липня
2019 року у справі № 320/13248/14-ц, оскільки висновки, викладені
в оскаржуваній постанові не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі
не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки таке судове рішення
є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків суду
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська