Постанова Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 161/4168/20
провадження № 61-15519св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод», Луцька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тертичний Юрій Вікторович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року в складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» (далі - ПрАТ «Гнідавський цукровий завод»), Луцької міської ради про усунення перешкод у приватизації житла.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював у Гнідавському цукровому комбінаті, який був реорганізований у ПрАТ «Гнідавський цукровий завод». У 1980 році вказаний комбінат видав позивачу ордер на право зайняття ним квартири АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати площею 13,5 кв. м та кухні загальної, а також господарських будівель.
Наказом голови правління Відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» (далі - ВАТ «Гнідавський цукровий завод»), правонаступником якого є ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», від 10 грудня 2002 року позивачу надано додаткову житлову площу 24,8 кв. м та внаслідок перебудов і перепланувань змінено номер квартири на АДРЕСА_3 .
Внаслідок приєднання вищевказаного села Вересневе до міста Луцька, адресу зазначеної квартири було змінено, тому позивач на час розгляду справи проживає у спірній квартирі
АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 вважав за необхідне скористатися своїм правом на приватизацію житла, в якому проживає з 1980 року, тому в 2016 році звернувся до ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» з проханням видати довідку про склад сім'ї, яка була обов'язковою для вирішення питання щодо приватизації житла.
Проте позивач отримав відмову у видачі відповідної довідки, яка мотивована тим, що приміщення, в якому проживає позивач, обліковується на балансі підприємства як приміщення пожежного поста, що є нежитловим приміщенням та передано на баланс підприємства у процесі приватизації
у 1994 році. ОСОБА_1 зазначає, що така відмова порушує його право на приватизацію квартири.
Позивач також вказував, що квартира
АДРЕСА_3 , в якій він проживає, є власністю територіальної громади
міста Луцька, тому він має право на приватизацію цього майна.
На підтвердження цих обставин зазначав, що власник квартири АДРЕСА_4
у вказаному вище будинку, який є його сусідом, приватизував зазначену квартиру у 2002 році.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: зобов'язати
ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як балансоутримувача замовити будівельно-технічну інвентаризацію житлового будинку
АДРЕСА_3 ; зобов'язати ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» видати позивачу довідку про склад його сім'ї, що проживає
у квартирі АДРЕСА_3 ; зобов'язати Луцьку міську раду визнати квартиру АДРЕСА_3 власністю територіальної громади міста Луцька та об'єктом приватизації, на який поширюється компетенція органів приватизації Луцької міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будівля, в якій проживає позивач, є приватною власністю ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як юридичної особи приватного, а не публічного права. Заявлені позивачем вимоги, які спрямовані на реалізацію ним права на приватизацію житла,
є передчасними, оскільки до переведення спірного приміщення у державний житловий фонд воно вважається власністю господарського товариства приватного права, яке не може бути приватизоване.
Позивач, звертаючись з вимогами про зобов'язання замовити технічну інвентаризацію, видати довідку про склад сім'ї, а також зобов'язання органу місцевого самоврядування визнати за собою право комунальної власності на приміщення, обрав спосіб захисту, який не відповідає змісту порушеного права та характеру цивільного правопорушення, у зв'язку з чим, такий спосіб захисту неможливо вважати належним та ефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Постановою Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що будівлю, в якій проживає позивач, передано у приватну власність ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» у процесі приватизації, вказане майно не передано останнім у комунальну власність міста Луцька, тому зазначене приміщення не належить до державного або комунального житлового фонду та не може бути визнано об'єктом приватизації відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
При цьому позивач вказував, що він та мешканці будинку на
АДРЕСА_3 неодноразово зверталися
з відповідними заявами саме до ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як власника та балансоутримувача зазначеного будинку.
Вимоги щодо проведення технічної інвентаризації та видачі довідки пов'язані саме з реалізацією права на приватизацію житла, тому в їх задоволенні слід відмовити. З наведених підстав не підлягають задоволенню і вимоги щодо зобов'язання міської ради визнати належність квартири АДРЕСА_3 власністю територіальної громади міста Луцька та об'єктом приватизації, на який поширюється компетенція органів приватизації Луцької міської ради.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Тертичний Ю. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/3334/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 668/541/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 725/841/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили належним чином обставини справи та подані докази. Висновки судів, що позивач проживає
у будівлі пожежного поста не підтверджені матеріалами справи. Пожежний пост є окремою одноповерховою будівлею та знаходиться на
АДРЕСА_5 , а позивач проживає у двоповерховому будинку на АДРЕСА_3 . Висновки судів про те, що будинок, в якому проживає позивач, та будівля пожежного поста, є однією
і тією ж будівлею, не підтверджені матеріалами справи. Суди не врахували встановлені судовим рішенням у справі № 161/15227/17, яке набрало законної сили, вищезазначені обставини. Правовстановлюючих документів про право приватної власності на житловий будинок відповідачами
надано не було. Одна з квартир, яка знаходиться у будинку
АДРЕСА_3 , є приватизованою. Суди не захистили порушене право позивача та безпідставно зазначили про знаходження спірної будівлі у приватній власності.
Доводи інших учасників справи
Луцька міська рада подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що будівлю пожежного поста, в якій проживає позивач, у процесі приватизації передано у власність ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» відповідно до наказів Фонду державного майна України в особі Регіонального відділення по Волинській області від 20 грудня 1994 року
№ 269, від 19 липня 1999 року № 307 та відповідного Переліку нерухомого майна. З технічного паспорта на будівлю вбачається, що до складу будівлі,
в якій проживає позивач, входять приміщення, які є нежитловими. Оскільки позивач проживає у приміщенні пожежного поста, це приміщення не належить до державного житлового фонду або комунальної власності, то воно не може бути визнане об'єктом приватизації державного житлового фонду.
ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що у наведених як приклад постановах касаційного суду правовідносини відрізняються від правовідносин у цій справі, а висновки судів не є суперечливими. Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставними. Суди здійснили детальний аналіз усіх письмових доказів та врахували пояснення сторін у справі. З моменту закінчення приватизації (19 липня 1999 року) будівля пожежного поста,
в якому проживає позивач, вибула з державної власності та набула статуту приватної власності ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як юридичної особи приватного, а не публічного права. Спірне приміщення не входить до державного житлового фонду, тому воно не може бути приватизоване позивачем. Суди правильно вирішили заявлені у справі вимоги.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тертичний Ю. В., 15 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
18 січня 2022 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 03 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі наказу директора Гнідавського цукрового комбінату від 13 жовтня 1980 року № 140 ОСОБА_1 як працівнику цього комбінату видано ордер від 13 жовтня 1980 року № 41 на право зайняття ним квартири АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати площею 13,5 кв. м та кухні загальної, а також господарських будівель.
На підтвердження вказаного Виконавчий комітет Міської ради народних депутатів міста Луцька 13 жовтня 1980 року видав ОСОБА_1 , сім'я якого складалася з трьох чоловік, ордер серії А № 123 на право зайняття однієї кімнати загальною площею 13,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 за цією ж адресою.
Згідно з указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міста Луцька Волинської області» від 22 жовтня 1979 року постановлено включити у межі міста Луцька селище міського типу Вересневе Луцької міської ради загальною площею 104 га.
Відповідно до довідки з Державного архіву Волинської області від 23 вересня 2019 року стосовно ліквідації Вересневої селищної ради відомостей про належність АДРЕСА_4, яка в дужках зазначена як Бурякопункт , до території селища міського типу Вересневе не виявлено.
Відповідно до паспорта ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_3 . Вказані обставини також підтверджені і довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 19 березня 2019 року.
Відповідно до статуту, затвердженого 23 квітня 2019 року загальними зборами акціонерів, Гнідавський цукровий завод був перетворений на Орендне підприємство «Гнідавський цукровий завод», на базі якого на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 57/93 «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та рішення засновників товариства від 28 листопада 1996 року в процесі приватизації було створене ВАТ «Гнідавський цукровий завод», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий
завод» (далі - ПАТ «Гнідавський цукровий завод»), а у подальшому -
ПрАТ «Гнідавський цукровий завод».
Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у місті Луцьку від 04 квітня 2002 року позивач взятий на облік як платник податків від 01 грудня
1999 року у Державній податковій інспекції у місті Луцьку.
Наказом голови правління ВАТ «Гнідавський цукровий завод» від 10 грудня 2002 року № 144 для спрощення перебудови квартири
АДРЕСА_3 кімнату площею 12 кв. м, що належить ОСОБА_1 , було передано ОСОБА_3 , взамін кімнати
площею 13 кв. м.
На підставі наказу голови правління ВАТ «Гнідавський цукровий завод» ОСОБА_1 було виділено додаткову житлову площу 24,8 кв. м, загальна площа квартири ОСОБА_1 - 46,3 кв. м.
Відповідно до балансової довідки ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» приміщення, в якому проживає позивач, обліковується як будівля пожежного поста та перебуває на балансі підприємства, починаючи з 1979 року.
Суди встановили, що процес приватизації майна колишнього Орендного підприємства «Гнідавський цукровий завод» зі створенням на його базі
ВАТ «Гнідавський цукровий завод» фактично відбувався на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області від 20 грудня 1994 року № 209, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області від 19 липня
1999 року № 307.
Під час приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області був складений перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ «Гнідавський цукровий завод», до якого
пунктом 202 внесена спірна будівля пожежного поста, інвентарний номер 750150.
До переліку житлових приміщень, які передавались зазначеним цукровим заводом до комунальної власності, приміщення на
АДРЕСА_3 не було включено.
Так, відповідно до листа Луцької міської ради від 19 липня 2019 року житловий фонд ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» приймався у міську комунальну власність у кількості 28 будинків у 2002 році. Проте будівлі на АДРЕСА_3 не передавалися місту (до комунальної власності), правовстановлюючі документи на них заводом не були надані міській раді. На цей час будівлі на зазначеній вулиці продовжують перебувати у відомчій належності вказаного товариства.
Відповідно до технічного паспорта на будівлю, виданого 20 квітня
2001 року, та експлікації внутрішніх площ до плану будівництва
до складу спірної будівлі входять приміщення, які є нежитловими. У технічних документах відображено один поверх зазначеної будівлі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2018 року у справі № 161/15227/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 23 липня 2018 року, зобов'язано ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» здійснити перерахунок нарахованої ОСОБА_1 , який проживає у квартирі
АДРЕСА_3 , плати за утримання будинку та прибудинкової території відповідно до тарифів на 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, затверджених рішеннями Виконавчого комітету Луцької міської ради від 05 червня 2013 року № 319-1 та від 21 грудня 2016 року № 792-1, за період з 01 березня 2016 року до 02 квітня 2018 року.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2018 року у справі № 161/15227/17, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач проживає у квартирі АДРЕСА_3 .
Під час розгляду справи № 161/15227/17 суди також встановили, що
ОСОБА_1 правомірно користується житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 , в яку він вселився
на підставі відповідного ордера, який є чинним, у встановленому законодавством порядку недійсним не визнаний. Визнання квартири АДРЕСА_3 житловою відбулось і повноважними державними органами шляхом проведення реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою. У будинку
АДРЕСА_3 постійно проживають працівники заводу та члени їх сімей,
в тому числі і позивач ОСОБА_1 з членами його сім'ї, вселення відбулося на підставі відповідного ордера.
Виданням ордера на приміщення, що займає відповідач, балансоутримувач ВАТ «Гнідавський цукровий завод» фактично визнав, що приміщення
має статус житлового, оскільки за змістом частини другої
статті 58 ЖК Української РСР ордер може бути видано лише на вільне житлове приміщення.
Встановлено, що ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Гнідавський цукровий завод» із заявою про видачу довідки про склад сім'ї з метою приватизації помешкання.
Розглянувши вказане звернення, ПАТ «Гнідавський цукровий завод» листом від 02 серпня 2016 року повідомило позивача про те, що останній проживає у приміщенні пожежного поста, до якого входять нежитлові приміщення, тому на зазначену будівлю не поширюється правовий режим, встановлений для житлових будинків і житлових приміщень державного і громадського житлового фонду. Зазначило, що питання про можливість видачі довідки про склад сім'ї з метою приватизації спірного приміщення може бути розглянуто за умови надання йому статусу житлового, для чого необхідно привести приміщення, за згодою його власника, у відповідність із певними архітектурно-будівельними вимогами.
На звернення ОСОБА_1 від 16 серпня 2016 року Виконавчий комітет Луцької міської ради листом від 14 вересня 2016 року повідомив, що видача довідки про склад сім'ї (зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб) здійснюється відділом ведення Реєстру територіальної громади або об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку (гуртожитку) за місцем проживання громадян. Приміщення
АДРЕСА_3 перебуває на балансі ПАТ «Гнідавський цукровий завод», тому довідку для приватизації цього приміщення може видати тільки вказане товариство.
Розглянувши звернення позивача щодо видачі довідки про склад сім'ї для оформлення приватизації житла, Виконавчий комітет Луцької міської ради надіслав позивачу лист від 08 вересня 2017 року, в якому вказував, що для оформлення приватизації житла підприємство, у віданні якого знаходиться житловий фонд, укладає договір-доручення на приватизацію житла
з департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради. Для приватизації займаного ОСОБА_1 житла у Центр надання адміністративних послуг Луцької міської ради подаються наступні документи: заява і довідка про склад сім'ї і займані приміщення (оформляються на підприємстві, що обслуговує житловий будинок); паспорти та свідоцтва про народження неповнолітніх дітей; копії паспортів (сторінки 1, 2, 11, 12, 13) та свідоцтв про народження дітей; ідентифікаційні коди (копії); квитанція про оплату за комунальні послуги та її копія; довідки з попередніх місць реєстрації, якщо реєстрація громадян в квартирі (яка приватизується) пізніше 1992 року, громадяни, які після 1992 року проживали в інших населених пунктах України, повинні надати довідку про реєстрацію і довідку про приватизацію житла в іншому населеному пункті, громадянам, які виписані протягом шести місяців з квартири, яка приватизується, необхідно надати довідку про постійне місце реєстрації; довідка, що підтверджує використання чи невикористання житлових чеків; копія ордера про надання житлової площі; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; нотаріально засвідчена заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію займаного житла;
нотаріально засвідчена заява-згода батьків на участь у приватизації дітей віком від 14 до 18 років. Зазначав, що за умови надання зазначених документів питання приватизації житла, що займає заявник, буде розглянуте.
Відповідно до повідомлень ПрАТ «Гнідавський цукровий завод»
від 23 березня 2018 року та від 13 січня 2020 року приміщення, в якому проживає ОСОБА_1 не належить до державного або комунального житлового фонду та не може бути визнано об'єктом приватизації відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» не є органом приватизації.
Листом від 24 січня 2020 року Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» повідомило, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 не зареєстровано, технічна інвентаризація не проводилася. Надати ксерокопію технічної документації з матеріалів інвентаризаційної справи не є можливим. Матеріали інвентаризаційної справи на багатоквартирний будинок за вищевказаною адресою - відсутні, технічна інвентаризація не проводилася.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що будівля, в якій проживає позивач, є приватною власністю ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як юридичної особи приватного права. Заявлені позивачем вимоги, які спрямовані на реалізацію ним права на приватизацію житла,
є передчасними, оскільки до переведення спірного приміщення у державний житловий фонд воно вважається власністю господарського товариства приватного права, яке не може бути приватизоване.
Колегія суддів не погоджуються з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Житлового Кодексу
Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Стаття 6 ЖК Української РСР передбачає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян,
а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Згідно з частиною першою статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного
у ньому проживання.
Правові основи приватизації державного житлового фонду визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення
у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно з частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами,
у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків)
у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Громадяни можуть набути право власності лише на житлові приміщення,
в яких вони постійно проживають на умовах найму.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 серпня
2021 року у справі № 161/4168/20.
Суди виходили з того, що будинок АДРЕСА_3
є нежитловим майном (будинком пожежного поста), який належить на праві власності ПрАТ «Гнідавський цукровий завод».
При цьому позивач наполягав, що зазначений будинок є житловим, у ньому проживають й інші мешканці, які сплачують комунальні послуги за житло,
а квартира АДРЕСА_4 у цьому ж будинку була приватизована її мешканцями відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Спростовуючи доводи позивача про те, що будівля пожежного поста
є одноповерховою, а його квартира знаходиться на другому поверсі житлового будинку, апеляційний суд посилався на пояснення представника зазначеного вище заводу, який вказував, що приблизно у 2002 році для покращення житлових умов силами жильців цього приміщення та з дозволу і сприяння адміністрації заводу було здійснено перебудови і переобладнання під житлові квартири кімнат, які призначались для пожежних лабораторій, кабінетів та інших виробничих потреб.
Встановивши, що приміщення, в якому проживає позивач, обліковується як будівля пожежного поста, що належить ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», суди не звернули увагу, що у матеріалах справи немає належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. У матеріалах справи немає: витягу з реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, свідоцтва про право власності, технічного паспорта тощо, які можуть підтвердити, що будівля,
в якій проживає позивач, не є житловою, та підтвердити дійсного власника будинку АДРЕСА_3 .
Крім того, суди не врахували належним чином встановлені у справі
№ 161/15227/17 (за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» про захист прав споживача) обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення цього спору.
Так, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 18 травня 2018 року у справі № 161/15227/17, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» здійснити перерахунок нарахованої ОСОБА_1 , який проживає у квартирі АДРЕСА_3 , плати за утримання будинку та прибудинкової території відповідно до тарифів
на 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, затверджених рішеннями Виконавчого комітету Луцької міської ради від 05 червня 2013 року № 319-1 та від 21 грудня 2016 року № 792-1 за період з 01 березня 2016 року до 02 квітня 2018 року.
Під час розгляду справи № 161/15227/17 суди встановили, що
ОСОБА_1 правомірно користується житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 , в яку він вселився
на підставі відповідного ордера, який є чинним, у встановленому законодавством порядку недійсним не визнаний. Визнання квартири АДРЕСА_3 житловою відбулось і повноважними державними органами шляхом проведення реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою. У будинку
АДРЕСА_3 постійно проживають працівники заводу та члени їх сімей,
в тому числі і позивач ОСОБА_1 з членами його сім'ї, вселення відбулося на підставі відповідного ордера.
Вказані обставини знайшли своє об'єктивне підтвердження як в поясненнях сторін, наданих в судовому засіданні, так і в довідці, наданій
ПрАТ «Гнідавський цукровий завод».
З пояснень представника ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», наданих суду, суди у справі № 161/15227/17 встановили, що у спірному приміщенні
(будинку АДРЕСА_3 ) постійно проживають працівники відповідача та члени їхніх сімей, які займають окремі ізольовані кімнати, за проживання у приміщенні та комунальні послуги вносять відповідну плату.
Зазначені обставини ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» належними та допустимими доказами не спростовані, а отже, суду мав об'єктивні підстави вважати, що займане ОСОБА_1 приміщення фактично є житловим.
Таким чином, з пояснень представника відповідача (ПрАТ «Гнідавський цукровий завод») суд у справі № 161/15227/17 дійшов висновку про те, що комплекс перелічених ним заходів фактично є утриманням будинку та прибудинкової території, тобто діяльністю відповідача, спрямованою на задоволення потреб фізичних осіб, що проживають в будинку
АДРЕСА_3 , щодо забезпечення експлуатації та ремонту цього приміщення, а також утримання прилеглої до нього (прибудинкової) території.
Також у справі № 161/15227/17 встановлено, що позивач проживає
у квартирі АДРЕСА_3 .
Луцька міська рада усі відповіді на звернення позивача з приводу приватизації житла направляла на вищезазначену адресу.
За вказаною вище адресою ОСОБА_1 були надіслані й запрошення до виборчої дільниці для участі у голосуванні. Отже, будь-які інші відповіді (довідки), які надані (видані), зокрема, відповідачами (їхніми органами) про те, що будинок АДРЕСА_3 не знаходиться у межах міста Луцька, не можуть спростовувати обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Таким чином, неперевіреними є висновки судів у цій справі, що позивач проживає у будівлі пожежного поста, до складу якої входять нежитлові приміщення та яка з моменту закінчення процедури приватизації (19 липня 1999 року) набула статусу приватної власності ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як юридичної особи та територіально до меж міста Луцька не відноситься.
Cуди не дали належної правової оцінки доводам позивача про те, що він проживає на другому поверсі житлового будинку на
АДРЕСА_3 , а пожежний пост, на який посилається ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», є окремою одноповерховою будівлею та знаходиться за іншою адресою - на АДРЕСА_5 .
При цьому, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не зазначив мотивів, з яких він надав перевагу доводам відповідача перед доводами позивача за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на їх підтвердження.
Матеріалами справи також не підтверджений висновок судів щодо безпідставності доводів позивача про різні поштові адреси пожежного поста та приміщення, в якому зареєстрований позивач.
Отже, суди не звернули уваги на вищевказані доводи позивача та не спростували їх належними та допустимими доказами.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки,
з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо наявності підстав для приватизації квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 також зазначав, що квартиру АДРЕСА_4 в указаному будинку вже було приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому його квартира, в яку він вселився на законних підставах, також підлягає приватизації, оскільки знаходиться у цьому ж самому будинку. На підтвердження цих доводів позивач подав до суду копії документів, на підставі яких було приватизовано квартиру
АДРЕСА_4 .
Так, відповідно до свідоцтва про право власності від 15 листопада 2002 року квартира АДРЕСА_4 належить
ОСОБА_4 та членам його сім'ї, зазначену квартиру приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 15 листопада 2002 року № 554-р.
Зазначені доводи та подані на їх підтвердження докази не були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, мотиви їх відхилення в оскаржуваних судових рішеннях відсутні.
Поза увагою апеляційного суду залишився і договір-доручення від 01 січня 1998 року, відповідно до якого ВАТ «Гнідавський цукровий завод» доручає Луцькій міській раді народних депутатів здійснити роботи, пов'язані
з приватизацією відомчого житлового фонду, зокрема житлового будинку на АДРЕСА_3 . Позивач у поясненнях, поданих до апеляційного суду, зазначав, що про вказаний договір-доручення він дізнався лише у березні 2021 року, тому надав цей доказ до суду апеляційної інстанції, який його прийняв.
Заперечуючи проти наданих позивачем доказів, Луцька міська рада подала до суду наказ ВАТ «Гнідавський цукровий завод» від 06 жовтня 1999 року про скасування договору-доручення від 01 січня 1998 року.
Разом з тим, вказані обставини не свідчать про неможливість укладення договору-доручення після його скасування 06 жовтня 1999 року, що апеляційним судом не перевірено, враховуючи приватизацію мешканцями квартири АДРЕСА_4 у 2002 році.
Апеляційний суд, прийнявши до уваги зазначений доказ, не дав йому належної правової оцінки, мотиви відхилення його як неналежного також
не навів.
Статтею 345 ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
У пункті 2 Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада
1995 року № 891 (далі - Положення № 891), зазначено, що передачі
у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).
Відповідно до частин першої та другої статті 4-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Ініціатива щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 вересня 1996 року
№ 1060 «Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності» передбачено, що передача об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність здійснюється відповідно до Положення № 891, за яким передача житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємства, провадиться за його згодою та за згодою відповідної ради.
Враховуючи те, що листом від 24 січня 2020 року Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» повідомило, що
станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру
АДРЕСА_3 не зареєстровано, тобто власник відсутній, то передчасними є висновки судів, що приміщення на АДРЕСА_3 не може бути визнано об'єктом приватизації відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки зазначений завод є власником спірної квартири та не передав це житло у комунальну власність
міста Луцька.
Отже, доводи відповідачів про те, що спірний будинок є нежитловим та належить на праві власності саме ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», не підтверджені належними та допустимими доказами, тому суди помилково вважали такі доводи обґрунтованими.
Також Верховний Суд не може погодитися з висновками судів щодо неналежного та неефективного способу захисту порушеного права позивача.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення
від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», рішення
від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України»).
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає змісту порушеного права та характеру цивільного правопорушення, у зв'язку з чим, такий спосіб захисту неможливо вважати належним та ефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 16 лютого 2021 року
у справі № 910/2861/18.
Встановлено, що ОСОБА_1 намагається приватизувати квартиру АДРЕСА_3 , в якій він законно проживає з 1980 року. З метою реалізації своїх прав позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою, на яку отримав лист Виконавчого комітету Луцької міської ради від 08 вересня 2017 року про те, що для приватизації займаного ним житла необхідно надати відповідні документи, зокрема
і довідку про склад сім'ї та займані приміщення, які оформляються на підприємстві, що обслуговує житловий будинок. У зазначеному листі також вказано, що за умови надання перелічених документів питання приватизації житла, що займає заявник, буде розглянуте.
ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» із заявою про видачу довідки про склад сім'ї та про технічну інвентаризацію будинку
з метою приватизації помешкання, проте отримав відмову з тих підстав, що приміщення, в якому мешкає позивач, обліковується як будівля пожежного посту та є нежитловим приміщенням. ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» зазначило, що питання про можливість видачі довідки про склад сім'ї
з метою приватизації спірного приміщення може бути розглянуто за умови надання йому статусу житлового. Вказувало, що доцільність та можливість переобладнання нежитлових приміщень у житлові повинні бути підтверджені технічним висновком проектної або науково-дослідної організації за погодженням компетентних органів.
Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року (далі - Положення № 396).
Згідно з пунктами 17, 18 Положення № 396 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі
у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.
Відповідно до пункту 19 Положення № 396 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) довідка про склад сім'ї та займані приміщення видається громадянину підприємством (організацією), що обслуговує жилий будинок, гуртожиток.
У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Зразок довідки про склад сім'ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення наведено у додатку 4.
Отже, відмова ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» як балансоутримувача будинку у видачі довідки про склад сім'ї перешкоджає позивачу звернутися до органу місцевого самоврядування з метою приватизації помешкання та надати запитувані Луцькою міською радою документи.
Заявлені у цій справі вимоги відповідають належному способу захисту, оскільки видача довідки про склад сім'ї позивача є одною з передумов для вирішення питання щодо приватизації останнім житла, в якому він проживає з 1980 року, про що і вказано у листі Виконавчого комітету Луцької міської ради від 08 вересня 2017 року.
З'ясування питання щодо приватизації зазначеної вище квартири знаходиться у межах повноважень Луцької міської ради, якою вказане зазначено у відповіді на звернення позивача.
Зобов'язання видати довідку про склад сім'ї позивача є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 березня
2018 року у справі № 761/44328/16-ц.
Вимоги щодо виготовлення та видачі інших документів можуть бути похідними від зазначених вище позовних вимог та повинні розглядатися
у сукупності з такими позовними вимогами.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову повністю, не звернули уваги на вимоги статей 265, 266 ЦПК України та не мотивували відмову в позові щодо кожної позовної вимоги та до кожного з відповідачів окремо.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права.
У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Мотиви про відмову в позові щодо кожної заявленої позивачем вимоги
в оскаржуваних судових рішеннях відсутні.
Принцип правової визначеності, на думку ЄСПЛ, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства»).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії»).
Отже, помилковими є висновки судів, що відповідачі спростували належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги. Суди не захистили порушене право позивача у визначений законом спосіб, не звернули уваги, що спори про право на житло є однією з найбільш значимих спорів у категорії житлових справ для суспільства.
Всупереч нормам процесуального закону суди не з'ясували повно і всебічно всіх фактичних обставин справи щодо заявленого позову, а також не спростували належним чином доводи позивача щодо наявності у нього права на приватизацію житла, в якому він на законних підставах проживає
з 1980 року, та створення відповідачами перешкод у реалізації ним такого права.
Доводи, наведені у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, відзивах на позовну заяву, апеляційну та касаційні скарги підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими
(стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв'язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню
з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам необхідно об'єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам
на обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що
суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених
у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково, рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тертичний Юрій Вікторович, задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня
2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук