ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" квітня 2022 р. справа № 300/1045/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_2 (надалі, також - представниця позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 17.02.2022 звернулася в суд із позовною заявою до Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації (надалі, також - відповідач), в якій просить:
- визнати бездіяльність Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що позивач є учасником бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі, також - Постанова №325), виплачено лише 1 491 гривню 00 копійок, що є протиправним, оскільки ОСОБА_1 набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала, що розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій становить 5 мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1 769 гривень 00 копійок, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 8 845 гривень 00 копійок. Таким чином, враховуючи бездіяльність відповідача щодо доплати 7 354 гривні 00 копійок разової допомоги, з метою ефективного та повного захисту порушених прав позивача, звернулася із даним позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.11-12).
У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками направлено відповідачу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано останнім 28.02.2022 (а.с. 15).
Відповідно до частини 4 статті 159 подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.04.2016 ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 7).
Представниця позивача звернулася до відповідача з відповідною заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в належному розмірі, за результатами розгляду якої відповідачем листом від 18.11.2021 № Р-84 повідомлено, що Управлінням соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації позивачу здійснено виплату вказаної допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та Постанови №325 в розмірі, який визначається КМУ у межах бюджетних призначень, встановлених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, зокрема учасникам бойових дій у розмірі 1491,00 грн (а.с. 8 та зворотна сторона).
Вважаючи такий лист протиправною відмовою відповідача у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, представниця позивача звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).
Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною 4 такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом “б” підпунктом 1 пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою, серед іншого, визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків - 1491 гривня.
При цьому, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як слідує зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, які регулюють спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні приписи статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, для учасників бойових дій.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 12 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 за №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1 769,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу відповідачем мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8 845,00 гривень (1 769,00 х 5).
Разом з тим, відповідно до листа відповідача від 18.11.2021 № Р-84 про отримання (неотримання) допомоги, ОСОБА_1 виплачено разову грошову допомогу у 2021 році відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в сумі 1 491,00 грн (а.с. 8 та зворотна сторона). Виплата позивачу зазначеної допомоги у розмірі 1 491,00 грн суперечить положенню статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 7 354,00 грн.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить 5 мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
Враховуючи все вищевикладене, суд зазначає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є обґрунтованою, відповідає приписам чинного законодавства та підлягає задоволенню.
Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному обсязі, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
відповідач - Управління соціальної захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, адреса: вул. Івана Франка, буд. 3, м. Коломия, Івано-Франківська обл., 78203, код ЄДРПОУ 20558069.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.