10 лютого 2022 року
м. Київ
Cправа № 923/1804/14 (923/563/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія"
представники учасників справи в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021
у складі колегії суддів: Лавриненко Л.В.(головуюча), Аленіна О.Ю., Мишкіної М.А.
та на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021
у складі судді Пінтеліна Т.Г.
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"
про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 260 999,45 грн
в межах справи № 923/1804/14
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт УА"
до Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"
про банкрутство,
На розгляд Суду постало питання стягнення з роботодавця, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, суми середнього заробітку за час затримки у розрахунку зі звільненим працівником.
Обставини справи
1. 24.12.2014 ухвалою Господарського суду Херсонської області порушено провадження у справі № 923/1804/14 про банкрутство Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (далі - АТ " Таврійська будівельна компанія").
2. 04.09.2017 місцевим господарським судом відкрито процедуру санації АТ "Херсонська будівельна компанія", керуючим санацією призначено генерального директора - Малоока О. В.
3. 15.06.2020 відповідно до наказу АТ "Таврійська будівельна компанія" № 19к/зв ОСОБА_1 звільнено з посади налагоджувальника КВПіА, трудові правовідносини припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін).
4. Згідно з розрахунком заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з лютого 2020 року по червень 2020 року, наданим до матеріалів справи АТ "Таврійська будівельна компанія", сума нарахованої відповідачу за лютий - червень 2020 року заробітної плати склала 65 181,80 грн.
5. 10.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до АТ "Таврійська будівельна компанія" про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
6. 23.03.2021 ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області провадження у цивільній справі № 766/20072/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Таврійська будівельна компанія" про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку закрито.
7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що фактична виплата ОСОБА_1 заробітної плати здійснена АТ "Херсонська будівельна компанія" двома платежами: 04.02.2021 в сумі 48 576,94 грн; 11.05.2021 в сумі 16 604,86 грн.
Подання позову
8. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до АТ "Таврійська будівельна компанія" про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати в сумі 32 394,25 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по 07.04.2021 в розмірі 228 605,24 грн. Крім того, позивачем зазначено, що у зв'язку з розглядом даної позовної заяви ОСОБА_1 поніс судові витрати в сумі 3 429,08 грн (судовий збір) та витрати на професійну правничу допомогу в 5 850 грн.
9. Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимог ст. 116 КЗпП України на день звільнення ОСОБА_1 не виплачено суму нарахованої заробітної плати за період квітень - червень 2020 року в сумі 80 971,19 грн. Позивач вказує, що восени 2020 року AT "Таврійська будівельна компанія" частково погасило заборгованість по заробітної платі ОСОБА_1 в розмірі 48 576,94грн.
10. Позивач також зазначає, що неодноразово звертався до AT "Таврійська будівельна компанія" з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі, але станом на дату звернення з позовом до суду грошові кошти у повному обсязі не виплачені.
11. В подальшому, у зв'язку з виплатою відповідачем позивачу заборгованості по заробітній платі після звернення із позовом до господарського суду (11.05.2021), 26.05.2021 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог.
12. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку по заробітній платі та з врахуванням наданої відповідачем довідки № 199-1/04 від 08.07.2021 про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , позивач своєю заявою про уточнення позовних вимог від 29.07.2021 просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 16.06.2020 (наступний день після звільнення) по 11.05.2021 (останній платіж по зарплаті) в розмірі 219 182,70 грн (330 дн. х 664,19 грн).
13. Відповідач вказував, що оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум за період з 15.06.2020 по 26.04.2021, у відповідача відповідно не виникло обов'язку з ним розраховуватись і тільки при зверненні з позовною вимогою до суду 26.04.2021 ним була заявлена така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.
14. 12.07.2021 у клопотанні відповідач просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 492,40 грн, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості суду, керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
15. У клопотанні, що надійшло до суду першої інстанції 17.08.2021 відповідач також просив суд зменшити витрати позивача на правничу допомогу до 650 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду
16. 17.09.2021 рішенням Господарського суду Херсонської області позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено стягнути з АТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021 в розмірі 100 956,88 грн, 1 514,28 грн витрат зі сплати судового збору та 2 583,36 грн витрат на правничу допомогу.
17. Суд першої інстанції виходив з того, на час звільнення ОСОБА_1 , відповідач мав заборгованість із виплати заробітної плати, що не заперечувалось сторонами, а повний розрахунок був проведений під час розгляду даної справи 11.05.2021.
18. В обґрунтування заявлених позивачем строків стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, позивачем не надано суду допустимих доказів, що ним пред'являлась вимога 15.06.2021. Суд дійшов висновку, що дата первинного звернення до місцевого суду (10.12.2020) є нічим іншим, як вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку.
19. Отже, із посиланням на висновки Верховного Суду в постанові від 21.07.2020 у справі № 910/24323/16, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021, що становить 152 дня.
20. У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, що складає 44,16% співвідношення заявленої до стягнення суми та задоволеної судом, суд першої інстанції вирішив частково задовольнити заявлені вимоги по стягненню судових витрат з відповідача, а саме: 1 514,28 грн судового збору та 2 583,36 грн витрат на правничу допомогу.
21. 09.12.2021 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021 у справі № 923/1804/14 (923/563/21) залишено без змін.
22. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду.
23. Щодо доводів відповідача про неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку у порівнянні із сумою заборгованості перед працівником та проханням у зв'язку з цим зменшити заявлені до стягнення суми із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності спору щодо розміру сум, належних до виплати ОСОБА_1 у зв'язку з його звільненням, АТ "Таврійська будівельна компанія" жодним чином не наводить обставин та причин, якими зумовлено затримку такої виплати. При цьому, з дня звільнення позивача (16.06.2020) до дня отримання ним остаточного розрахунку (11.05.2021) минуло майже 11 місяців. З огляду на викладене, саме лише посилання на неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку не є достатньою підставою для її зменшення.
24. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що з огляду на часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат по сплаті вартості послуг на професійну правничу допомогу, враховуючи ту обставину, що спір виник з вини АТ "Таврійська будівельна компанія" покладена на відповідача сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 583,36 грн відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, а тому правові підстави для зміни або скасування оскарженого рішення в цій частині також відсутні.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25. 15.12.2021 АТ "Таврійська будівельна компанія" надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021 у справі № 923/1804/14 (923/563/21). Ухвалити нове рішення, яким стягнути з АТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 20 492,40 грн.
26. Підставами оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій скаржник вказує пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
27. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження АТ "Таврійська будівельна компанія" зазначає, що задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
28. Скаржник стверджує, що неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 236 ГПК України. Крім того, відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20).
29. При цьому, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано не співмірність заявлених позивачем вимог в порівнянні з орієнтовним розміром майнових втрат позивача та докази роботи позивача у відповідача за сумісництвом, порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, штучного збільшення розміру виплат, повну сплату відповідачем заробітної плати, клопотання відповідача про зменшення розміру виплат, несправедливого обсягу відповідальності роботодавця.
30. Скаржник вважає, що судами також не враховано поведінку позивача, який звернувся до суду про стягнення середнього заробітку більш ніж через 7 місяців після свого звільнення, чим штучно збільшив належні до виплати суми.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
31. 01.02.2022 до Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.
В. Касаційне провадження
32. 10.01.2022 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 923/1804/14 (923/563/21) за касаційною скаргою АТ "Таврійська будівельна компанія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги АТ "Таврійська будівельна компанія" відбудеться 10.02.2022 о 10:00 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
33. У зв'язку з перебуванням судді Погребняка В. Я. на лікарняному з 03.02.2022 по 11.02.2022, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 923/1804/14 (923/563/21) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Пєсков В.Г., суддя - Банасько О.О., суддя - Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
35. У цій справі предметом касаційного перегляду постало питання щодо стягнення з підприємства роботодавця розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
36. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
37. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
38. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
39. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
40. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що 15.06.2020 ОСОБА_1 був звільнений з підприємства відповідача на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Фактична виплата позивачу заробітної плати була здійснена відповідачем двома платежами: 04.02.2021 в сумі 48 576,94 грн та 11.05.2021 в сумі 16 604,86 грн.
41. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що в день свого звільнення (15.06.2020) позивач не працював, доказів пред'явлення АТ "Таврійська будівельна компанія" вимоги про розрахунок не надав. Водночас, 10.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області із цивільним позовом про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 80 971,19 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по 01.12.2020.
42. Верховний Суд відзначає, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред'являлась). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/24323/16.
43. Отже, колегія суддів погоджується із врахуванням судами попередніх інстанцій наведеної правової позиції та обчисленні періоду затримки розрахунку про звільненні з 10.12.2020 - дати звернення ОСОБА_1 до Херсонського міського суду Херсонської області із відповідним позовом по 11.05.2021 - дати фактичної виплати заборгованості відповідачем. Таким чином, суди встановили, що кількість днів прострочення складає 152 дні, а середній заробіток, який підлягає нарахуванню та стягненню за ці дні - 100 956,88 грн.
44. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та не задоволенні вимоги відповідача про зменшення заявленого до стягнення середнього заробітку, колегія суддів Верховного Суду відзначає таке.
45. Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72).
46. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду зауважила таке.
47. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
48. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
49. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
50. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 81-84).
51. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (п. 87).
52. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
53. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
54. Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом суду, а не обов'язком.
55. Отже, у цій справі, як вже зазначалося вище та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач посилається на не співмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку у порівнянні із сумою заборгованості перед працівником, а тому просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 492,40 грн.
56. Оцінивши вказані доводи та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що за відсутності спору щодо розміру сум, належних до виплати ОСОБА_1 у зв'язку з його звільненням, АТ "Таврійська будівельна компанія" жодним чином не наводить обставин та причин, якими зумовлено затримку такої виплати. Суд зауважив, що при цьому, з дня звільнення позивача (16.06.2020) до дня отримання ним остаточного розрахунку (11.05.2021) минуло майже 11 місяців, а тому саме лише посилання на неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку не є достатньою підставою для її зменшення. Таким чином, апеляційний господарський суд погодився із рішенням суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021, що становить 152 дня в сумі 100 956,88 грн.
57. Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
58. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що наведене свідчить про дотримання судом апеляційної інстанції положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що, в свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
59. Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не враховано не співмірність заявлених позивачем вимог в порівнянні з орієнтовним розміром майнових втрат позивача та докази роботи позивача у відповідача за сумісництвом, порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, штучного збільшення розміру виплат, повну сплату відповідачем заробітної плати, клопотання відповідача про зменшення розміру виплат, несправедливого обсягу відповідальності роботодавця, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі спрямовані на переоцінку доказів у справі та встановлення обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
60. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) колегія суддів відхиляє з таких підстав.
61. Так, у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) предметом судового розгляду були позовні вимоги звільненого працівника до ДП "Конярство України" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132 108,48 грн. Суди попередніх інстанцій, на підставі висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі дійшли висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 8 387,13 грн.
62. Верховний Суд, залишаючи без змін прийняті у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) судові рішення, дійшов висновків, що врахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про дотримання судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 236 ГПК України.
63. Водночас, колегія суддів зауважує, що у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) висновки судів попередніх інстанцій про зменшення заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зроблені судами з урахуванням конкретних встановлених обставин зазначеної справи № 910/21682/15 (910/15096/20), що в свою чергу, не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі № 923/1804/14 (923/563/21) зазначених висновків чи різного їх застосування.
64. Щодо доводів касаційної про неврахування судами клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а позивачем не надано договір на професійну правничу допомогу, Суд відзначає таке.
65. Відповідно до частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
66. Згідно з частинами четвертою - шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
67. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
68. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до позовної заяви додано розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи на суму 5 850 грн, акт приймання - передачі наданих послуг від 06.04.2021 та квитанції на суму 1 050 грн та на суму 4 800 грн.
69. Розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу та акт приймання - передачі наданих послуг підписано адвокатом Салтан Р. В., яким надано наступний перелік послуг: складення та направлення адвокатського запиту до АТ "Таврійська будівельна компанія" щодо надання інформації та документів стосовно роботи ОСОБА_1 ; юридична експертиза документів щодо невиплати заробітної плати та суми остаточного розрахунку при звільненні; вивчення судової практики у подібних правовідносинах; складання та направлення до суду позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку; представництво в суді. Згідно з цим розрахунком вартість однієї години роботи адвоката складає 650 грн.
70. Оцінивши зазначені докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зміст перелічених документів надає можливість встановити як перелік наданих адвокатом послуг і витрачений на ним для надання цих послуг час, так і вартість однієї години роботи адвоката, фактична оплата наданих адвокатом послуг підтверджена належним чином, а тому відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги не є правовою підставою для відмови позивачу у покладенні понесених ним витрат на професійну правничу допомогу на відповідача.
71. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
72. Отже, враховуючи, що спір у цій справі виник з вини відповідача, з огляду на здійснену судами оцінку наявних доказів, наданих на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також часткове задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо покладення на відповідача суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 583,36 грн - пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача.
73. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим Суд не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих судових актів.
74. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
75. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
76. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга АТ "Таврійська будівельна компанія" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021 - залишенню без змін.
В. Розподіл судових витрат
77. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021 у справі № 923/1804/14 (923/563/21) залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді О. Банасько
В. Білоус