вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
04.04.2022 Справа № 917/54/22
м. Полтава
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Богачова Ігоря Сергійовича, АДРЕСА_1
до Фізичної особи-підприємця Вініченко Олександра Сергійовича, АДРЕСА_2
про стягнення 328 428,34 грн.
Суддя Пушко І.І.
Секретар судового засідання Квіта О.Т.
Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ё ст. 247 ГПК України.
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 328 428,34 грн. за договором безпроцентної та поворотної фінансової допомоги (позики) № 29-04/21П від 29.04.2021, з яких 195 000,00 грн. основний борг, 22 912,18 грн. пеня, 100 000,00 грн. штрафу, 4 206,16 грн. 3% річних, 6 310,00 грн. інфляційні втрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не в повному обсязі повернув надану позивачем фінансову допомогу на умовах договору безпроцентної та поворотної фінансової допомоги (позики) № 29-04/21П від 29.04.2021.
Ухвалою від 18.01.2022 (а.с. 33-34) суд залишив позовну заяву без руху з підстав ст.ст. 162, 164, 172 ГПК України.
Позивач в термін, визначений судом, усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 02.02.2022 (а.с. 40-41) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Ухвала суду від 02.02.2022 направлялась відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 32) та повернулась до суду із відміткою поштового працівника "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 44-47). Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, зазначена ухвала вважається врученою.
Шляхом опублікування оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, вебсторінці господарського суду Полтавської області в розділі "Новини" https://pl.arbitr.gov.ua/ (а.с. 48) суд повідомив сторони про відкриття провадження в цій справі в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не надав.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Фізичною особою-підприємцем Богачовим Ігорем Сергійовичем, як Позикодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Вініченко Олександром Сергійовичем, як Позичальником, був укладений договір безпроцентної та поворотної фінансової допомоги (позики) № 29-04/21П від 29.04.2021 (далі - Договір, а.с. 16-18), на умовах якого Позикодавець надає Позичальнику безпроцентну та поворотну фінансову допомогу (позику) (далі - Фінансова допомога) в сумі 220 000,00 грн. з метою реалізації останнім економічно доцільних господарських операцій (п. 1.1 Договору).
За п. 1.2 Договору, у зв'язку з тим, що між сторонами за цим Договором налагоджуються тісні взаємовигідні відносини, Фінансова допомога Позичальнику надається на безпроцентній (безвідплатній) основі.
Згідно п. 1.3 Договору, Позичальник зобов'язується повернути таку ж суму Фінансової допомоги у визначений цим Договором строк.
Відповідно до розділу 3 Договору, строк повернення Фінансової допомоги Позикодавцю Позичальником становить до 15 травня 2021 року (п. 3.1 Договору); сторони дійшли згоди, що Позичальник повинен повернути Фінансову допомогу не пізніше останнього дня строку, встановленого в п. 3.1 цього Договору (п. 3.2 Договору); Фінансова допомога може бути повернена Позикодавцю достроково (п. 3.3 Договору), повернення Фінансової допомоги може здійснюватись як частинами так і єдиним платежем, але в установлені Договором строки (п. 3.4 Договору).
На виконання умов укладеного Договору позивач надав відповідачу 220 000,00 грн. Фінансової допомоги (копія платіжних доручень № 165 від 29.04.2021 на суму 100 000,00 грн. та № 165 від 05.05.2021 на суму 120 000,00 грн. , а.с. 19-20).
Відповідач частково повернув надану позивачем Фінансову допомогу в сумі 25 000,00 грн. за межами строку, встановленого п. 3.1 Договору, зокрема платіжним дорученням № 37 від 24.09.2021 на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням № 39 від 05.10.2021 на суму 5 000,00 грн., платіжним дорученням № 41 від 18.10.2021 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 22-24).
За даними позивача, Фінансова допомога в сумі 195 000,00 грн. відповідачем повернута не була.
За неналежне виконання умов Договору позивач окрім зазначеної суми неповернутої Фінансової допомоги в сумі 195 000,00 грн. заявив до стягнення з відповідача 22 912,18 грн. пені, відповідно до п. 5.2 Договору, нарахованої за період з 16.05.2021 по 14.01.2022, 100 000,00 грн. штрафу, передбаченого п. 5.3 договору, 4 206,16 грн. 3% річних та 6 310,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.05.2021 по 14.01.2022 відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Обов'язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.
Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов'язань з повернення фінансової допомоги.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає в власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тобто даний вид правочину підпадає під поняття "реального договору", що є укладеним з моменту вчинення сторонами певних дій, зокрема, передачі позикодавцем позичальнику грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а в випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав відповідачу 220 000,00 грн. Фінансової допомоги (платіжне доручення № 165 від 29.04.2021 на суму 100 000,00 грн., платіжне доручення № 165 від 05.05.2021 на суму 120 000,00 грн. , а.с. 19-20).
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 3.1 Договору визначено, що строк повернення Фінансової допомоги Позикодавцю Позичальником становить до 15 травня 2021 року.
У термін, визначений п. 3.1 Договору, відповідач зобов'язання по оплаті не виконав.
Відповідач частково, в сумі 25 000,00 грн., повернув надану позивачем Фінансову допомогу за межами строку, встановленого п. 3.1 Договору (платіжне доручення № 37 від 24.09.2021 на суму 10 000,00 грн., платіжне доручення № 39 від 05.10.2021 на суму 5 000,00 грн., платіжне доручення № 41 від 18.10.2021 на суму 10 000,00 грн., а.с. 22-24).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 195 000,00 грн., строк оплати якої настав, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом повністю.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
За п.п. 5.2, 5.3 Договору, у випадку не повернення позики Постачальником у строк, визначений у п. 3.1 цього Договору, Позикодавець має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення, від несплаченої суми за кожен день такого прострочення, а у випадку несвоєчасного повернення позики Позичальник сплачує на користь Позикодавця штраф у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) грн., понад суму позики.
Посилаючись на наведений пункт Договору позивач заявив до стягнення 100 000,00 грн. штрафу. Суд вважає вимоги в цій частині обґрунтованими і правомірними та вбачає наявність правових підстав для зменшення їх розміру з огляду на наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Положеннями частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Враховуючи баланс інтересів сторін, значний розмір нарахованого і пред'явленого до стягнення штрафу та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу на 80%.
Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення штрафу, передбаченого п. 5.3 Договору в розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині вимог про стягнення штрафу позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
П. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення 22 912,18 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 16.05.2021 по 14.01.2022.
Розглянувши розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що позивачем неправильно встановлений початок перебігу прострочення оплати за договором, зокрема не враховані вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За п. 3.1 Договору останнім днем виконання грошового зобов'язання є 15.05.2021 (субота), з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України прострочення виконання зобов'язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 18.05.2021. Також позивач здійснив розрахунок пені за період з 16.05.2021 по 14.01.2022, що перевищує строк, встановлений в ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд здійснив перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені в сумі 15 835,07 грн. за період з 18.05.2021 по 18.11.2021, в іншій частині вимоги щодо стягнення пені відхиляються як завищені щодо розміру.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач заявив до стягнення 6 310,00 грн. інфляційних втрат та 4 206,16 грн. 3% річних, нарахованих за період з 16.05.2021 по 14.01.2022.
Здійснивши перерахунок інфляційних та 3% річних , суд встановив, що розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних не перевищує розрахований судом, тому підлягає задоволенню повністю в сумі 6 310,00 грн., а в частині стягнення 3% річних суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними в сумі 3 878,63 грн. та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення річних відхиляються за їх безпідставністю.
Перевірка правильності розрахунку пені, річних та інфляційних втрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних частково та стягнення з відповідача 195 000,00 грн. основного боргу, 20 000,00 грн. штрафу, 15 835,07 грн. пені, 6 310,00 грн. інфляційні втрати, 3 878,63 грн. 3% річних.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Закону повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Частиною четвертою статті 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 ГПК України допустимим доказом повноважень адвоката як особи, що підписала касаційну скаргу, є лише довіреність або ордер (ухвали КГС ВС від 31.05.2018 у справі № 922/699/17, від 18.06.2018 у справі № 910/15163/17, від 25.06.2018 у справі № 924/326/17, від 13.08 2018 у справі № 910/2152/18, від 28.09.2018 у справі № 910/2396/18, від 13.04.2018 у справі № 927/675/17 та ін.).
Відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ № 1115891 від 12.01.2022 (а.с. 28) адвокат Луценко Сергій Олександрович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 4542 від 07.11.2019, а.с. 27) надає правову допомогу Фізичній особі-підприємцю Богачову Ігорю Сергійовичу в Господарському суді Полтавської області.
При зверненні із позовною заявою позивач відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 ГПК України повідомив, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які він поніс і очікує в подальшому понести у зв'язку із розглядом справи складається з 4926,44 грн. сплаченого судового збору та 13 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, з яких 5 000,00 грн. за роботи з підготовки та подання обґрунтованої позовної заяви з додатками, 6000,00 грн. за участь в трьох судових засіданнях, 2 000,00 грн. за підготовку та подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Враховуючи те, що ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судові засідання та відсутність в матеріалах справи заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, суд вважає обґрунтованим клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката на суму 5 000,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно, при цьому судом враховується, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16 та пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вініченко Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Богачова Ігоря Сергійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 195 000,00 грн. основного боргу, 20 000,00 грн. штрафу, 15 835,07 грн. пені, 6 310,00 грн. інфляційні втрати, 3 878,63 грн. 3% річних, 4 887,27 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, 4815,36 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя Пушко І.І.